Deprecated: preg_replace(): The /e modifier is deprecated, use preg_replace_callback instead in /home/f/fb3806xa/fb3806xa.bget.ru/public_html/engine/classes/templates.class.php on line 68 Deprecated: preg_replace(): The /e modifier is deprecated, use preg_replace_callback instead in /home/f/fb3806xa/fb3806xa.bget.ru/public_html/engine/classes/templates.class.php on line 72 Deprecated: preg_replace(): The /e modifier is deprecated, use preg_replace_callback instead in /home/f/fb3806xa/fb3806xa.bget.ru/public_html/engine/classes/templates.class.php on line 68 Deprecated: preg_replace(): The /e modifier is deprecated, use preg_replace_callback instead in /home/f/fb3806xa/fb3806xa.bget.ru/public_html/engine/classes/templates.class.php on line 72 Deprecated: preg_replace(): The /e modifier is deprecated, use preg_replace_callback instead in /home/f/fb3806xa/fb3806xa.bget.ru/public_html/engine/classes/templates.class.php on line 77 Deprecated: preg_replace(): The /e modifier is deprecated, use preg_replace_callback instead in /home/f/fb3806xa/fb3806xa.bget.ru/public_html/engine/modules/show.full.php on line 292 Deprecated: preg_replace(): The /e modifier is deprecated, use preg_replace_callback instead in /home/f/fb3806xa/fb3806xa.bget.ru/public_html/engine/classes/templates.class.php on line 268
українці чекають Mortal-Людина

Як очікуючи дива, самі українці втрачають свою удачу

Як очікуючи дива, самі українці втрачають свою удачу


Ті, хто народився в радянський час пам'ятають філософію життя звичайних громадян. Вона полягає в одному дуже простому слові – чекати. Чекай, працюй, не висовуйся і тебе помітять. Чекай і рано чи пізно «держава дасть» тобі житло. Чекай і в кінці життя отримаєш «хорошу пенсію». Чекай, і все зміниться, буде краще. Якщо краще не ставало — значить погано чекав. Ну або вороги постаралися — вискочки, які тебе випередили. Вони — породження зла – не хотіли чекати і щось робили.

Радянський союз давно «накрився мідним тазом». В Україні навіть йде «кампанія за десовєтизації». Але от біда — звички «в кістки в'їлися». І нація знову чекає. Чекає дива. Не згодні? Мій майдан, пробудження народу — глобальні події... Так, гасла змінилися. Але давайте гарненько подумаємо.

Перед Майданом вся одна частина нації чекала підпису Януковича під папірцем поруч з автографами Меркель і ще пари європейських дипломатів. Друга частина теж чекала — покращення вже сьогодні. І ті й інші не надто забивали собі голову довгими міркуваннями що, як і чому. Для них головне було дочекатися години Х. І після — рай на землі — шара прийде кожному хто правильно чекав. Одним «нова країна» відразу після Вільнюса, іншим союз з братньою Росією і світле майбутнє.

Навіть Майдан починався і тривав під прапором очікування. Навіть студенти — жертви першого розгону зізнавалися - вони збиралися додому.

Владі логічніше було б теж зайняти позицію очікування. І все «розсмокталося б» само собою. Наприклад? Пам'ятайте на Хрещатику, намети «свободу Юлі!». Вони стояли навіть у перші дні Майдану. Їх вигляд пошарпаних, порожніх і брудних, як не можна краще демонстрував з одного боку рівень активної підтримки суспільством леді з косою. А з іншого – правильність тактики вичікування — здавалося масові протести здулися досить швидко. А бруд на головній вулиці країни... та почекають... потім приберемо.

Але був розгін молоді. Вийшли люди, які були обурені ДІЯМИ влади. Тут «очікування студентів» і помилка Януковича зробили свою справу. Адже студенти просто «чекали». І розганяти таку акцію — це за межею добра і зла. Згадайте акції того часу і їх мотивацію. Про європейський вибір згадували далеко не всі. Лейтмотив у багатьох був іншим — «студенти НІЧОГО НЕ РОБИЛИ!». Так почалася повільна українська революція. І якби Янукович чекав, можливо, вийшов би з кризи з мінімальними втратами. В кінці 2013 достатньо було б відставки міністра внутрішніх справ. Та й пізніше, якщо б не було періодичних ескалацій, протести мали шанс стиснутися до пари наметів. Що і було «у мирні періоди» Майдану. Тим більше, що лідери політичних партій — трійця на сцені – дотримувалися тієї ж системи координат. Чекати! При цьому пшик з партійними майданом (пам'ятаєте такий в кінці 2013) їх нічому не вчив.

Але, до честі українського суспільства, за 20 з гаком років після демонтажу СРСР з'явилося нове покоління. Частина з якого вже не хотіла (та й не вміла) чекати. Їх була меншість. Але саме вони висували нові вимоги, формували порядок. Які лякали владу і змушували її займатися нетиповими речами — діяти. Що призводило до помилок – спроб розгону, репресій. І це (з огляду на «очікуючий» майдан) лише збільшувало кількість протестувальників.

Далі трапилася війна. Трагедія. Але вона змусила частина суспільства не чекати, а діяти. Це, якщо хочете, позитив навіть у самому негативному явищі. І люди, які вже звикнули робити — основний капітал будь-якого суспільства.

Воно-то так, але в даній ситуації важливо не тільки і не стільки, що відбувається на фронтах, але і те, що робиться в тилу. Або, якщо хочете, що люди роблять зі своєю державою. Ось тут якраз і проблема. Нація чекає. Чекає швидкого (за місяцями) результату реформ. Чекає соціальних виплат вже сьогодні. Найсмішніше, що чекає зміни самої себе. Тобто ось коли «люди зрозуміють», «всі стануть»... Тоді мовляв заживемо.

Українці знову чекають


Українці чекають. І запитують про терміни. На прес-конференції Порошенко були питання «коли», «скільки». Але було дуже і дуже мало питань «як», «яким чином», «що потрібно зробити».

Уряд робить логічний крок вирівнювання тарифів. Але суспільство замість питань «навіщо» і «як» питає «скільки». Скільки мені дадуть. За те, що я очікую. І починається пісня про субсидії, адресну допомогу. І це замість того, щоб говорити про зменшення витрат. Тобто говорити «як» — щоб менше платити потрібно поміняти обладнання, утеплити житло і так далі. Найкумедніше — влада навіть запустила програму пільгового кредитування на такі цілі. Реально пільгового — держава покриває частину тіла кредиту — виплачуєте менше, ніж взяли (навіть з урахуванням відсотків). Але ця програма не цікава людям — адже треба щось робити, думати. Це важче, ніж просто чекати.

В глобальному плані — подивіться соціологію. Суспільство чекає. Що хтось (влада, союзники, Всевишній) вирішить їх проблеми. При цьому теза про те, що «хтось нам повинен» не просто сильний — він задає тон дискусії. Сильні світу цього повинні тому що Україна відмовилася від ядерної зброї. Європа нам повинна бо мовляв ми захищаємо її від чогось. Держава повинна українцям бо є влада, є якісь обіцянки (в тому числі вкриті пилом історії). Сусідні країни мають, тому що Україна змінює якісь геополітичні розкладки. Зрештою Росія нам повинна, тому що оттяпала Крим і почала війну на Донбасі. Відповідно, головне – дочекатися коли боржники виплатять по боргах. Робити нічого не потрібно.

Суть очікування у тому, що «я хороший, прекрасний, можу нічого не робити і гарантовано отримаю по своїм потребам». Комунізм одним словом. Сиди тихо — тобі скажуть спасибі. Хто скаже? Партія, Держава, Історія, Всевишній.

Суть очікування – пасивність. І небажання бачити проблеми. Навіть навпаки — ідеалізація власного образу. Українці гідні гарного життя, бо було багато випробувань. І їх, мовляв перечекали, пережили. Так, нація збереглася. Але дивно, ті ж шведи кажуть, що вони гідні кращого життя тому що їх предки працювали, вони працюють і думають як зробити роботу більш ефективною. Американці гідні тому що вони «зубами вигризли» і територію і правила, за якими живуть. Ні там, ні там, немає такого слова як «очікування».

Суть очікування — пошук легких шляхів. Навіщо думати як жити краще. Навіщо взагалі ставити питання «як?». Є політик, який пообіцяє, відповість на питання «що» і «скільки». Його вибрати і знову можна чекати. При цьому, природно, картаючи останніми словами і політиків і держава. Забуваючи хто вибрав політиків, які приймали закони, які є кістяком державної машини. На наступних виборах — та ж пісня. Знову «що» і «скільки». При цьому задати собі питання «чому минулого разу не вийшло: що Я зробив не так» - страшно.

Не вірите? А подивіться як приймаються закони в Україні. Є «пакет законів для МВФ», є «закони для безвізового режиму». Дивно, я чомусь думав, що закони приймаються для себе...

При цьому симптоматично ставлення суспільства до тих, хто робить. Ніби як більшість за реформування країни. І більшість поважає тих, хто щось намагається робити. Але, як кажуть, диявол криється в деталях. Візьмемо соціологію. Поважають волонтерів. Заслужено. Але в масі своїй до тих пір, поки волонтери працюють за принципом, допоміг-віддав, і чекай. Чекай результату. Тих з них, хто намагається «піти вище» сприймають у багнети. Не вірите? Почитайте історію «волонтерського десанту» в міністерстві оборони. Поки волонтери збирали гроші і їздили на передову — були героями. Пішли у владу — продалися «владі». Винятком поки що є хіба що Г. Тука. Та й то вже помітний дрейф в оцінках його діяльності. Те ж саме з чиновниками. Можна публічно заявити, що влада дурна, недалекоглядна, антинародна. І отримати купу «лайків у соціальних мережах». Але ті, хто спробував стати владою для того, щоб змінити систему швидко в очах суспільства стають антигероями. Погодьтеся, дивно, очікувати щось від влади і крити останніми словами тих, хто пішов працювати, заради забезпечення цього самого чогось. Самим при цьому залишатися вдома й чекати.

Чекати і нічого не робити?


Для мене після нового року найкращою демонстрацією ситуації стали три факти.

Соціологія фонду «Демократичні ініціативи» та КМІС. Українці чекають від влади
- «соціального забезпечення» (39%)
- безплатної медицини (30%)
- забезпечення робочим місцем (29%).
При цьому менше 5% готові самі щось робити заради цього. Не кричати «геть усіх», а вимагати конкретних дій. Ось цифри:
- «підписувати петиції, звернення (4,9%),
- безоплатно брати участь в агітації, інформування громадськості, роз'яснювальної роботи (4,9%)
- організовувати інших людей на суспільно корисну діяльність (5,8%)
- допомагати в роботі органів влади (6,4%)
- контролювати дії влади (8%)»

Тобто чекати — тисячу разів так. Контролювати, задавати питання, допомагати, організовувати таких же — тисячу разів ні. Замість того, щоб відірвати зад від дивана і піти шукати роботу, якщо треба вчитися, чекати поки хтось з німбом на голові не прийде і не спитає «не були б ви так ласкаві, шановний, піти попрацювати за колосальну зарплату?».

Відповідь на одну з моїх статей на Хвилі від Ежена Парессе, де автор вимальовує утопічну картину ідеального влади в Україні. І в якості методу пропонує «відмову від представницької демократії на користь прямого народовладдя». Це, звичайно, можливо. В умовах активного суспільства, розумних громадян, здатних (і люблячих) аналізувати, прораховувати наслідки своїх вчинків на 10 кроків вперед. Це про сьогоднішню Україну?

Пост Олександра Донія і його дискусію з Ю. Романенко на предмет справедливості збільшення заробітних плат чиновникам. Мовляв вони повинні рости «відсоток на відсоток» відповідно до зростання оплати праці інших бюджетників. Але не це головне — головне подальша переписка і фраза «Рівень зловживань депутатів залежить не від рівня зарплат, а від рівня моралі.»

Почнемо з останнього. Мораль політиків «нижче плінтуса»? Панове, а хто їх обирав??!!! Рівень моралі депутатів — дзеркало рівня моралі суспільства. Про це я писав. Найбільш яскравий приклад — історія з краденими берцями. Про це писав у статті «простий випадок або як українці самі вбивають Україну» . Та зрештою, не буває ідеальних людей. Хорошими стають циніки під щільним контролем суспільства. Чи ви вважаєте Лінкольна, Рузвельта, Черчілля «святими»? Але от біда — подивіться на 1 пункт списку. Контролювати владу теоретично готові не більше 8%. А практично діяти (через петиції, організацію, допомога) — і того менше. Дійсно, простіше чекати манни небесної.

Та ось біда. Манна небесна була в історії. Народ обраний її дочекався. Але не завдяки очікуванням. А коли старійшини прийшли до Мойсея і ненав'язливо йому сказали приблизно наступне: «Мойша, таки тітка Сара, її діти, та й усі навколо трохи голодні і трохи дуже злі. І ти маєш вибір: або вистачить робити дірку в одязі від довгого сидіння на ж**і або і далі світи нам як свічка комарам. Але і чекай моменту коли тобі будуть робити трохи боляче». Біблія, опускає слова «делегатів» – цензура у пресі була і тисячі років тому. Але факт залишається фактом — старий єврей почав таки розмовляти зі Всевишнім і шукати вихід з ситуації.

Визнати проблему і працювати


Тепер про «робити» і про майбутнє України. Робити — означає думати. Лікування алкоголізму починається з визнання проблеми — «я алкоголік». Те ж саме стосується і інших хвороб. Діагноз — терапія. І ніяк інакше. Українське суспільство відмовляється ставити діагноз і собі і своїй країні. Українці — найкращий народ. Україна — Богом дана земля! І крапка! Відповідно українці чекають дощу соціального достатку від української держави. А даремно. Бо нема чому проливатися дощу. Грошей немає ні на соціальні потреби, ні на зарплати всім, ні на безкоштовну медицину. Чому так (з картинками і поясненням) писав у тексті «Популізм в картинках, або чому українці сьогодні не стануть краще жити». Дам коротке резюме. Україна держава з колосальною кількістю соціальних програм. Гроші на які йдуть з податків небагатьох працюючих. Та ось біда, офіційно працюють зовсім небагато. Для наочності наведу картинку з того тексту. Так сказати графічне відображення соціальної інфраструктури України.

Як очікуючи дива, самі українці втрачають свою удачу


Вам не здається, що в самому низу — в основі якось мало людей. Адже у них забирають те, що потім роздають у вигляді «соціалки всім».

Виходів кілька:

Зробити так, щоб внизу було більше людей. Але це чи піднімати пенсійний вік (і тут суспільство вигукне ТА ЯК МОЖНА!).

Чекати поки користувачі інфраструктурою «вимруть як мамонти». Але це не гуманно. Та й самі творці благ рано чи пізно перейдуть у категорію «одержувачі».
Робити дітей. Швидко і багато. Але українцям подобається процес, але не подобається результат. Крім того велика кількість дітей вирішить проблему. Але не сьогодні — через 18-20 років.

І, нарешті, зробити так, щоб опустилися вниз частина з одержувачів працездатного віку. І щоб люди внизу отримували багато. Тоді та друга група — бюджетники теж отримає. Але от біда для того, щоб створити таку систему треба подумати. І зробити. Що вимагає розуму і вміння. Але ж суспільство проти того, щоб платити чиновникам. Тобто тим, хто повинен думати і творити. Дивно. Я думав, що розум і здібності коштують великих грошей.

З іншого боку маємо широченне вікно можливостей. Тут тобі і європейський ринок. Тут і зміни в самому суспільстві. Увага до України з боку сильних світу цього. Та врешті-решт обставини, що змушують діяти. Тобто якщо використовувати хоч частину з них – можна досягти успіху. Якщо ні — чекати... і проклинати долю/ворогів/зрадників.

Тобто хочеш жити краще — думай сам. Використовуй можливості, а не чекай. Організовуй таких як ти. Створюй структури для зміни умов, системи. Зрештою, не забувай ставити питання «яким чином». І тоді все буде - Україна! Я в цьому впевнений, тому що кількість людей, які думають, діють і задають питання зростає. І ось тут може бути позитивним і очікування – роблячи сам можеш очікувати, що за твоїм прикладом почне робити ще хтось. А там і результат.

Ігор Тишкевич

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам Зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Комментарии:

Добавить
Copyright © 2012-2016 при копіюванні матеріалів посилання на джерело обов'язкове