Нижньодніпровська стратегічна наступальна операція » Mortal-Людина

Нижньодніпровська стратегічна наступальна операція

Нижньодніпровська стратегічна наступальна операція 2-го, 3-го й 4-го Українських фронтів (26.09.43–20.12.43)



Тоді, як на київському напрямі наступали війська 1-го Українського фронту, нижче по Дніпру розгорнулася запекла боротьба з противником військ 2-го і 3-го Українських фронтів на кіровоградському і криворізькому напрямах і військ 4-го Українського фронту — в Північній Таврії. Перед фронтами було поставлено такі завдання. Степовому (2-му Українському) — завдати головного удару у загальному напрямі на Черкаси — Новоукраїнку — Вознесенськ, розбити угруповання противника в районі Кіровограда й відрізати йому шляхи відходу на захід. Одночасно лівим крилом наступати в напрямі П’ятихатки — Кривий Ріг і вийти на тили угруповання противника в районі Дніпропетровська. Найближчим завданням фронту було оволодіти Христинівкою, Новоукраїнкою, Кривим Рогом, надалі — вийти на рубіж р. Дністер — Рибниця — Ананьїв (директива Ставки ВГК № 30204 від 29.9.1943 р.). Перед військами Південно-Західного (3-го Українського) фронту стояло завдання не пізніше 3 жовтня ліквідувати Запорізький плацдарм противника; одночасно правим крилом продовжувати форсування р. Дніпро, розширюючи плацдарми на його правому березі. Надалі передбачалося головними силами наступати на Новомиколаївку і Кривий Ріг, у взаємодії з лівим крилом Степового фронту розгромити угруповання противника в районі Дніпропетровська і вийти на рубіж Кривий Ріг — Апостолове — Грушевий Кут (директива Ставки ВГК № 30206 від 1.10.1943 р.). На війська Південного (4-го Українського) фронту покладалося завдання прорвати оборону противника на р. Молочна і розвивати наступ у напрямі на Каховку та Херсон із метою очищення від німецько-румунських військ Північної Таврії.

Противник усіма силами прагнув утримати за собою рубіж річок Дніпро і Молочна. У смузі трьох фронтів оборонялися 1-а танкова, 6-а і частина сил 8-ї армій із групи армій «Південь», що нараховували у цілому до 40 дивізій, у тому числі 8 танкових і механізованих. Близько 12 дивізій були виснажені в попередніх боях та зведені в бойові групи. Перевага радянських військ на цій ділянці фронту простежувалась за всіма показниками.

У період з 10 до 14 жовтня війська лівого крила Південно-Західного (3-го Українського) фронту (12-а армія, 8-а і 3-я гвардійські армії), посилені танковим і механізованим корпусами вели наступ із метою ліквідації Запорізького плацдарму противника. У ніч на 14 жовтня в результаті нічного штурму вони звільнили Запоріжжя. Ліквідація німецького плацдарму на лівому березі Дніпра убезпечила ліве крило фронту і дозволила зосередити всі його зусилля на боротьбі за розширення плацдарму на правому березі в районі південніше Дніпропетровська.

У цей час велася підготовка до наступу військ Степового (2-го Українського) фронту. Його командування подало у Ставку план проведення наступу на кіровоградському і криворізькому напрямах. Суть задуму полягала в тому, щоби не форсувати Дніпро в нових місцях, а завдати удару з плацдармів, зайнятих військами 37-ї, 7-ї гвардійської і 57-ї армій, у напрямі П’ятихатки — Кривий Ріг. Після оволодіння Кривим Рогом війська фронту повинні були наступати в напрямі на Апостолове, щоби відрізати шляхи відходу угруповання противника з району Дніпропетровська, проти якого діяли війська Південно-Західного (3-го Українського) фронту. Ставка схвалила цей план.

Командуючий фронтом зосередив на плацдармі поблизу Верхньодніпровська 5-у, 7-у гвардійські, 37-у і 57-у армії. За ними розгорталися передані з резерву Ставки 5-а гвардійська танкова армія і 7-й механізований корпус. Ударне угруповання фронту перейшло в наступ 15 жовтня, завдаючи головного удару у напрямі на П’ятихатки та Кривий Ріг. Операція розвивалася успішно. Уже до 23 жовтня радянські війська розширили прорив до 70 км по фронту і розвинули його на глибину близько 100 км. Уведені у прорив танкові і механізовані війська вийшли до Кривого Рогу й у район Митрофанівки (30 км на схід від Кіровограда). 23 жовтня перейшли в наступ війська правого крила 3-го Українського фронту північніше Запорожжя в напрямі на Кривий Ріг. 25 жовтня вони звільнили Дніпропетровськ і Дніпродзержинськ.

Противник уживав усіх можливих заходів для утримання Нікопольсько-Криворізького району, багатого на марганцеву й залізну руди. Німецьке командування, стурбоване успіхами радянських військ у районі станції П’ятихатки, почало спішно перекидати до Кіровограда війська, що прибули на територію України із Заходу, та знімати дивізії з сусідніх ділянок фронту. Усього сюди було спрямовано 4 танкові, моторизовані та 2 піхотні дивізії. Цими силами, разом із військами 1-ї танкової армії, німецьке командування намагалося завдати ряд контрударів із метою розвинути їх у контрнаступ і відкинути радянські війська за Дніпро.

Ставка, маючи дані про посилення угруповання противника в районі Кіровограда, віддала вказівку командуючому 2-м Українським фронтом, продовжуючи операцію по оволодінню Кривим Рогом, головні зусилля фронту спрямувати на розгром угруповання противника в районі Кіровограда, для чого основними силами наступати в цьому напрямі з найближчим завданням вийти на рубіж Чигирин — Знам’янка — Кіровоград — Устинівка. Надалі — наступати в напрямі Христинівки, міцно забезпечуючи себе з півдня, лівим крилом у взаємодії з 3-м Українським фронтом розгромити угруповання противника в районі Дніпропетровська й оволодіти Апостоловим.

3-му Українському фронту, у взаємодії з лівим крилом 2-го Українського фронту, було наказано розгромити угруповання противника, що відходило з району Дніпропетровська, і надалі переслідувати його у загальному напрямі на Апостолове. Найближче завдання — до кінця жовтня вийти на рубіж Кривий Ріг — Апостолове — Нікополь, розвиваючи далі наступ на Миколаїв та прикриваючись частиною сил із боку Вознесенська (директива Ставки ВГК №30234 від 26.10.1943 р.).

Наприкінці жовтня східніше Кіровограда і Кривого Рога розгорнулися запеклі бої. Радянські війська під тиском чисельно переважаючого противника відійшли на р. Інгулець і тут змогли зупинили закріпитися. Німці досягли певного успіху, проте їм не вдалося повністю виконати свій план щодо ліквідації плацдарму в районі Кривого Рога.

Слід зазначити, що до цього часу війська 2-го Українського фронту в результаті безупинних і тривалих боїв зазнали значних втрат в особовому складі і техніці. У 5-й гвардійській танковій армії до початку листопада залишилось усього 50 справних танків, у 7-у механізованому корпусі — 10, у 20-у танковому і в 1-у гвардійському механізованому корпусах — 37. Незадовільний стан справ склався з постачанням військ, передусім боєприпасами. У подібному стані перебували і війська 3-го Українського фронту.

Тим часом противник продовжував перекидати сили із Західної Європи на територію України, а також відновлював свої з’єднання, які раніше були зведені в бойові групи. Тільки наприкінці жовтня — на початку листопада на підсилення 1-ї танкової армії прибули 76-а, 376-а, 384-а піхотні (з Франції), 14-а і 24-а танкові (з Італії) дивізії. Були відновлені 62-а, 111-а, 258-а, 294-а, 387-а піхотні, 9-а і 23-я танкові дивізії. До кінця листопада в 1-у танкову армію було перекинуто ще 11 дивізій зі складу 6-ї армії та 2 — із 8-ї.

Проте у таких складних умовах радянське керівництво продовжувало ставити фронтам наступальні завдання. У директиві Ставки №30238 від 5 листопада 1943 р. на ім’я командуючих 2-м і 3-м Українськими фронтами вказувалося, що за всіма даними противник підсилює нікопольське угруповання і стягує в район Нікополя танкові дивізії. Тому першочерговим і найважливішим завданням слід уважати розгром криворізько-нікопольського угруповання. Ставка наказала командуючому 2-м Українським фронтом «наступ головними силами на Кіровоград, згідно з директивою Ставки від 26 жовтня, тимчасово відкласти, міцно закріпитися на зайнятих рубежах. Завдати удару силами 37-ї, 57-ї армій і 5-ї гвардійської танкової армії у загальному напрямі Лозовата, Широке, обійти Кривий Ріг із заходу, та у взаємодії з 3-м Українським фронтом розбити криворізьке угруповання противника. 3-му Українському фронту посприяти 2-му Українському фронту в оволодінні Кривим Рогом і вийти на рубіж: Широке, Апостолове».

Підсумком бойових дій у період з 14 листопада до 20 грудня 1943 р. стало те, що війська 2-го Українського фронту завдали значних втрат противнику, оволоділи Черкасами, Чигирином, Знам’янкою і розширили стратегічний плацдарм на Правобережжі України у районі Черкас, Дніпропетровська, П’ятихаток.

Війська 3-го Українського фронту в період з 14 до 30 листопада розгорнули наступ силами 46-ї і 8-ї гвардійської армій з району південніше Дніпродзержинська і Дніпропетровська на криворізькому напрямі. Упродовж двох тижнів вони просунулися на глибину до 20 км. 6-а армія того ж фронту форсувала Дніпро й захопила невеликий плацдарм неподалік Запоріжжя. Від 30 листопада вона розгорнула наступ із захопленого плацдарму і до кінця грудня разом із військами 8-ї гвардійської армії відкинула противника в район Марганцю.

Наступ Південного фронту (4-го Українського) почався 26 вересня. Головний удар на правому крилі завдавали три армії (5-а ударна, 44-а і 2-а гвардійська), посилені 2 танковими корпусами, на ділянці між дніпропетровськими плавнями і верхів’ям р. Молочна. Допоміжний удар південніше Мелітополя завдавала 28-а армія. У ході запеклих боїв на напрямі головного удару війська фронту успіху не досягли. Водночас 28-а армія вклинилася в оборону противника. Командуючий фронтом вирішив використати успіх, досягнутий на цьому напрямі. До 12 жовтня в район Мелітополя була перегрупована 51-а армія з танковим і кавалерійським корпусами, що перебувала у другому ешелоні. У запеклих боях, що тривали до 24 жовтня, 51-я армія звільнила Мелітополь і зламала опір противника, що обороняв південну ділянку укріпленого рубежу по р. Молочна. До цього часу війська правого крила фронту, посилені 3-ю гвардійською армією і танковим корпусом, переданими з 18 жовтня зі складу Південно-Західного фронту, подолали тактичну глибину оборони противника і на північній ділянці. З 24 жовтня німецькі війська розпочали відходити. Уведені в бій рухомі з’єднання 4-го Українського фронту до 5 листопада вийшли до пониззя Дніпра і до Кримського перешийка та захопили плацдарм на південному березі Сиваша.

Ставка наказала військам 4-го Українського фронту прорватися на Кримський півострів, ліквідувати Нікопольський плацдарм німців і форсувати р. Дніпро на ділянці Нікополь — Велика Лепетиха. Однак у зв’язку зі стійким опором противника від цього завдання довелося тимчасово відмовитися і закріпитися на досягнутих рубежах.

Оволодіти Кіровоградом і Кривим Рогом радянські війська не змогли. А, отже, задуми верховного головнокомандування щодо виходу до кінця літньо-осінньої кампанії на рубіж р. Південний Буг та оволодіння Кримським півостровом залишилися нереалізованими. Заплановане з’єднання на другому етапі операції 2-го і 4-го Українських фронтів у районі Вознесенська та оточення військ групи армій «А» в нижньому згині Дніпра залишилися на папері. Проте у ході наступу війська 2-го, 3-го, 4-го Українських фронтів скували великі сили противника, тим самим сприяючи успішному наступу 1-го Українського фронту на київському напрямі.

У результаті наступу в Нижньому Подніпров’ї радянська армія домоглася значних успіхів. У ході тримісячних боїв війська 2-го і 3-го Українських фронтів захопили на правому березі Дніпра плацдарм стратегічного значення протяжністю понад 200 км по фронту і 30–100 км у глибину. Це створювало сприятливі умови для розгортання операцій на території Правобережної України. Одночасно війська 4-го Українського фронту очистили майже всю Північну Таврію і блокували з суші угруповання противника, дислоковане на Кримському півострові. Тільки в районі Нікополя німці утримували невеликий плацдарм на лівому березі Дніпра. Виняткова запеклість боїв у дніпровському пониззі пояснюється прагненням противника утримати у своїх руках залізорудний і марганцевий басейни Кривого Рога і Нікополя. Усе це визначило затяжний характер операції фронтів і порівняно невеликий її розмах: глибина — від 100 до 300 км, тривалість — понад 3 місяці, максимальна ширина наступу — до 450 км, середній темп для стрілецьких військ — 3–4 км щодоби.

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам Зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Комментарии:

Добавить
Copyright © 2012-2016 при копіюванні матеріалів посилання на джерело обов'язкове