Людина

Напевно, в кожній дорослій людині щось залишається від маленької дитини. Тільки таїться десь глибоко всередині і боїться виходити назовні, щоб не бути висміяним, неправильно зрозумілим або підлягати засудженню. І все ж наступають моменти, коли дитинство проривається через загрубівшу броню дорослості і дає про себе знати, нагадує про себе. Як мені подобаються такі миті, коли людина перетворюється, стає простішою і зрозумілішою.

Це може бути вилазка на природу, коли навіть найсолідніші і пихаті тітки і дядьки раптом стають схожими на дівчаток і хлопчиків. Вони з безтурботним виглядом пустують і радіють, забувши про вік і стан.

Це може бути відвідування атракціонів, коли вітер в обличчя й захват накриває з головою. Коли адреналін розбурхує кров, хочеться верещати і відриватися по повній, занурившись у дитинство і забувши про дійсність.

Це метушня з дітьми та онуками, коли хочеться бути з ними на одній хвилі. Бути для них більш близькими і зрозумілими.

Та хіба мало що ще може вибити людей зі звичної колії і занурити їх у дитинство. Впевнена, що ніхто не шкодує про це. Навпаки, кожному приємно хоч ненадовго відчути себе дитиною і виплеснути накопичені емоції таким ось нехитрим чином.

Хоча, зустрічалися мені і такі люди, дивлячись на яких ніколи й не подумаєш, що вони могли бути дітьми. Така непробивна субстанція, незворушна і надто серйозна. Дивишся і дивуєшся: невже взагалі немає нічого людського? Людина, це біологічний робот?

Давайте все-таки не будемо забувати про те, що перш за все ми люди, які родом з дитинства. Давайте будемо хоч іноді випускати назовні те, що заховано у найдальші і потаємні куточки нашої душі. А саме, ту дитячу безпосередність, віру в добро і в чудо, найнеймовірніші фантазії, щире вміння радіти і бачити в усьому прекрасне. Це допоможе нам бути добрішими і простішими. А доброта врятує світ.