Людина

Початок другого етапу радянської стратегічної наступальної операції на території Правобережної України ознаменувався Проскурівсько-Чернівецькою військ 1-го Українського (4.03–17.04.44), Умансько-Ботошанською військ 2-го Українського (5.03–6.04.44) та Березнігувато-Снігурівською військ 3-го Українського (6.03–18.03.44) фронтів наступальними операціями.

Ставка ВГК, оцінюючи обстановку й незважаючи на винятково складні умови ведення бойових дій, вирішила продовжувати наступальні операції, потужними ударами на чернівецькому, умансько-ясському, миколаївсько-одеському напрямах завершити розгром груп армій «Південь» і «А», звільнити Правобережну Україну та вийти до Карпат. Для здійснення операцій залучалися війська 1-го, 2-го і 3-го Українських, 2-го Білоруського фронтів, на цьому театрі діяли всі 6 танкових армій РСЧА.

1-й Український фронт мав завдати головного удару силами 3 загальновійськових і 2 танкових армій із рубежу Дубно — Шепетівка — Любар у південному напрямі з завданням вийти на лінію Берестечко — Броди — Тарнопіль (Тернопіль) — Хмільник, надалі наступати на Чортків, Коломию, Чернівці і з виходом до Карпат відрізати шляхи відступу військам вермахту на захід. Армії лівого крила фронту завдавали допоміжного удару на Іллінці з метою сприяти 2-му Українському в оволодінні Гайсином (директива Ставки ВГК № 220029 від 18.02.1944 р.).
2-й Український фронт завдавав головного удару силами 3 загальновійськових і 3 танкових армій із району Лисянка — Шпола на Умань, маючи на меті оволодіти рубежем Ладижин — Гайворон — Ново-Українка. Надалі, розвиваючи наступ у південно-західному напрямі, вийти на лінію Могилів-Подільський — Дубоссари (директива Ставки ВГК № 220030 від 18.02.1944 р.).

Військам 3-го Українського фронту ставилося завдання наступати на миколаївсько-одеському напрямі з метою розгрому групи армій «А». Фронт завдавав головного удару з рубежу Кривий Ріг — р. Інгулець, маючи на меті розгромити противника в нижній течії Інгульця і в районі Миколаєва, а потім вийти на р. Південний Буг (директива Ставки ВГК № 220042 від 28.02.1944 р.). 4-й Український фронт у цей час готувався до операції з оволодіння Кримським півостровом і до дій у Правобережній Україні не залучався.

Підготовку військ до наступу планувалося здійснити у стислі терміни. Відповідно до загального задуму було проведено великі між фронтові перегрупування. 1-й Український фронт посилювався 4-ю танковою армією з резерву Ставки, а 40-а загальновійськова, 2-а і 6-а танкові армії передавалися 2-му Українському фронту, що, своєю чергою, передав 57-у армію до складу 3-го Українського фронту. Його командуванню також підпорядковувалися 5-а ударна і 28-а армії та 4-й гвардійський кавалерійський корпус, передані з 4-го Українського фронту. Установлювалися нові розмежувальні лінії між фронтами.

Одночасно Ставка вживала заходів щодо прискорення поповнення фронтів живою силою, бойовою технікою, боєприпасами, паливо-мастильними матеріалами і продовольством. Радянські війська досягли переваги над противником у танках і САУ в 2,5 рази. Упродовж березня Ставка планувала перебазувати значні сили авіації далекої дії на аеродроми південного напряму. Із метою забезпечення протиповітряної оборони на звільненій території до кінця лютого було створено Одеський і Львівський райони ППО.

Незважаючи на вжиті заходи щодо маскування і забезпечення прихованості перегрупувань німецькому командуванню вдалося одержати дані про підготовку радянських військ до наступу. Очікуючи удару 1-го Українського фронту з району західніше Шепетівки, штаб групи армій «Південь» підсилив своє угруповання на тернопільському і проскурівському напрямах за рахунок перекидання 5 танкових дивізій з уманського напряму. Про здійснені противником перегрупування командуванню 1-го Українського фронту стало відомо лише у ході наступу. У розпал підготовки до операції 29 лютого 1944 р. зазнав поранення командувач 1-м Українським фронтом генерал армії М. Ватутін. Командування фронтом із 1 березня прийняв маршал Г. Жуков.

Ранком 4 березня війська ударного угруповання 1-го Українського фронту перейшли в наступ. У цей же день були введені в бій 3-я гвардійська і 4-а танкові армії, що за добу просунулися на 25–30 км. У наступні дні розвивався наступ на Тарнопіль (Тернопіль) і Проскурів (Хмельницький), було захоплено Волочиськ. Важлива залізнична магістраль у тилу противника Львів — Одеса виявилася перерізаною.

Війська правого крила фронту виходом на рубіж Тарнопіль — Проскурів створили загрозу оточення майже всієї групи армій «Південь». Противник розгорнув на цьому рубежі до 9 танкових і 6 піхотних дивізій. За свідченням учасників подій, тут «зав’язалася найжорстокіша битва, якої ми не бачили з часу Курської дуги». Контрударами німцям удалося затримати наступ радянського ударного угруповання, з 10 березня центральні армії 1-го Українського фронту перешли до оборони. Війська ж лівого крила продовжували повільно просуватися вперед.

5 березня перейшов у наступ 2-й Український фронт. Того ж дня у бій було введено 6-у, 2-у і 5-у гвардійську танкову армії. Цей наступ виявився для німців несподіваним. Розвиваючи успіх, 10 березня сили фронту оволоділи Уманню. 8 березня перейшли до наступальних дій у напрямі Новоукраїнки з’єднання лівого крила. Оборона противника була прорвана на широкому фронті й частини вермахту почали відходити до р. Південний Буг.

Наступ військ 3-го Українського фронту розпочався 6 березня. У ніч на 7 березня у бій вступила кінно-механізована група. До ранку 8 березня, із виходом у район м. Новий Буг, було перерізано залізницю Знам’янка — Миколаїв. Фронт оборони німецької 6-ї армії виявився розірваним на дві частин. Після оволодіння Новим Бугом кінно-механізована група завдала удару на південь і перетнула шляхи відходу основним силам 6-ї армії. Для остаточного розгрому противника в районі Березнігуватого було необхідне швидке висування слідом за кінно-механізованою групою з’єднань 8-ї гвардійської армії, яка, проте, виявилася скутою противником поблизу Нового Бугу. Відсутність у розпорядженні командуючого фронтом резервів не дозволила завершити оточення і знищення угруповання противника в районі Березнігуватого й Снігурівки. Переслідуючи частини вермахту, війська фронту в період з 18 до 25 березня вийшли до р. Південний Буг і приступили до підготовки нової наступальної операції на одеському напрямі.

Ще 11 березня Ставка ВГК уточнила завдання всім трьом фронтам, які націлювалися на розгром противника і вихід на рубіж державного кордону з Чехословаччиною і Румунією. При цьому основні зусилля 1-го і 2-го Українських фронтів спрямовувалися на те, щоби потужними ударами на Волочиськ, Чернівці, Умань і Могилів-Подільський оточити та знищити 1-у танкову армію, що становила ядро групи армій «Південь». Війська 3-го Українського фронту мали з ходу форсувати р. Південний Буг і, розвиваючи удар на Тирасполь та Одесу, вийти на р. Прут (директиви Ставки ВГК № 220049, № 220050, № 220052 від 11.03.1944 р.). Командування вермахту для посилення групи армій «Південь» спішно почали передислокацію на львівський напрямок 6 піхотних і 2 танкових дивізій із Німеччини, Данії, Франції, Югославії.

21 березня розпочався третій етап стратегічної наступальної операції на території Правобережної України. Ударне угруповання 1-го Українського фронту відновило свій наступ. Того ж дня були введені в операцію 1-а і 4-а танкові армії. Розвиваючи успіх, 1-а танкова армія 24 березня вийшла до р. Дністер у районі Заліщиків, а 29 березня оволоділа Чернівцями. 4-а танкова, використовуючи успіх 1-ї танкової армії, 26 березня звільнила Кам’янець-Подільський. У результаті удару танкових армій 1-го Українського фронту шляхи відходу 1-ї танкової армії противника на захід було перерізано.

Війська 2-го Українського фронту, продовжуючи розвивати наступ, із ходу форсували Південний Буг та в період з 17 по 19 березня вийшли на рубіж р. Дністер у районі Могилева-Подільського та Ямполя. До 22 березня вони форсували Дністер і захопили великий плацдарм на його правому березі біля Могилева-Подільського. Війська правого крила фронту висувалися до Хотина. Таким чином, група армій «Південь» і на цьому напрямі була розчленована на дві частини. З виходом у район Могилева-Подільського війська фронту глибоко охопили 1-у танкову армію противника з півдня і 8-у армію — з півночі. Створювалися сприятливі умови для завершення оточення як 1-ї танкової, так і 8-ї та 6-ї німецьких армій. Остання у цей час разом із 3-ю румунською армією стримувала наступ 3-го Українського фронту в нижній течії Південного Бугу.

В обстановці, що склалася, Ставка ВГК знову уточнила завдання фронтам. Особливо це торкнулося зміни напрямів ударів 2-го Українського фронту. Вважаючи, що завершити оточення і знищення 1-ї танкової армії противника війська 1-го Українського фронту зможуть самостійно, Ставка вирішила повернути головні сили 2-го Українського фронту на південь для наступу по правому і лівому берегах Дністра, щоби виходом до узбережжя Чорного моря оточити 8-у, 6-у німецькі та 3-ю румунську армії й у взаємодії з 3-м Українським фронтом знищити їх. Завдання 2-му Українському фронту формулювалося в такий спосіб: «На правому крилі фронту ударом однієї — двох загальновійськових і двох танкових армій уздовж західного берега Дністра на південь опанувати рубіж Унгени — Кишинів і вийти на р. Прут; на лівому крилі фронту, включаючи і 5-у гвардійську танкову армію, завдати удару з рубежу Кодима — Первомайськ також на південь і опанувати рубіж Бендери — Тирасполь — Роздільна, відкидаючи противника до Чорного моря і не допускаючи відходу його за р. Дністер» (директива Ставки ВГК №220054 від 22.03.1944 р.).

Вийшло так, що радянське верховне воєнно-політичне керівництво «погналося за двома зайцями», коли можливості своїх військ було переоцінено, а противника, навпаки, недооцінено. Події останньої декади березня розвивалися дуже швидко і характеризувалися великою напругою. Поворот головних сил 2-го Українського фронту для виконання поставлених Ставкою завдань здійснювався у ході наступу, за дуже складних умов, при розтягнутому фронті. 24 березня війська фронту після уточнення завдань продовжували розвивати наступ. Сили 40-ї армії, наступаючи вздовж південного берега р. Дністер, 29 березня впритул підійшли до Хотина і тим самим відрізали 1-й танковій армії противника шлях відходу на південь. Війська 4-ї гвардійської, 27-ї, 52-ї і 53-ї загальновійськових, 5-ї гвардійської, 2-ї і 6-ї танкових армій також успішно наступали по обидва боки Дністра в напрямах на Ясси й уздовж залізниці на Одесу. 26 березня з’єднання фронту вийшли до кордону з Румунією по р. Прут і приступили до форсування водної перешкоди. Частини 2-го Українського фронту, що діяли у складних умовах бездоріжжя, сильно розтяглися, підвезення матеріально-технічних засобів стало вкрай проблематичним, війська втомилися і зазнали втрат.

Наступ 2-го Українського фронту в напрямах Ясс і Кишинева створював загрозу оточення групи армій «А», що діяла в межиріччя Дністра і Південного Бугу. З метою затримати наступ і не допустити прориву військ 2-го Українського фронту в Румунію німецьке командування висунуло на ясський напрямок 4-у румунську армію із завданням закрити прорив, що утворився у фронті. Одночасно 28 березня розпочалося швидке відведення 6-ї німецької і 3-ї румунської армій з Південного Бугу на Дністер. 8-й і 6-й німецьким арміям удалося вислизнути з оточення в Дністровсько-Бузькому межиріччі. До середини квітня 2-й Український фронт висунувся на рубіж Серет — Пашкани — Дубоссари. Подальші спроби розвинути наступ у південному напрямі результатів не дали.