Людина

У зв’язку з утворенням нового напряму на південь від р. Прип’ять Ставка ВГК 17 лютого 1944 р. вирішила створити між Білоруським і 1-м Українським фронтами 2-й Білоруський фронт у складі 61-ї, 70-ї, 47-ї армій. На початку березня управлінню фронту було наказано спланувати наступальну операцію з першочерговим завданням заволодіти Ковелем і надалі, розвиваючи наступна Брест, вийти до р. Західний Буг. Операцію планувалося розпочати не пізніше 15 березня, не очікуючи повного зосередження всіх сил фронту (директива Ставки ВГК № 220044 від 4.03.1944 р.).

Головного удару завдавали війська 70-ї і 47-ї армій, 2-го і 7-го гвардійських кавалерійських корпусів. 17 березня ударне угруповання перейшло в наступ. У ході запеклих боїв удалося відкинути противника до Ковеля і просунутися на 50–70 км. Подальший наступ військ фронту на цьому напрямі розвитку не одержав. Німецьке командування підсилило своє угруповання у районі Ковеля і завдаючи контрударів змусило радянські війська перейшли до оборони. На початку квітня Ставка ВГК ліквідувала 2-й Білоруський фронт, передавши його армії 1-му Білоруському фронту, що з цього часу знову став іменуватися Білоруським фронтом (директива № 220067 від 2.04.1944 р.).

У підсумку наступальних операцій чотирьох Українських і 2-го Білоруського фронтів, проведених на території Правобережної України в період із кінця грудня 1943 р. до квітня 1944 р., було досягнуто важливих військово-політичних результатів. Найбільше стратегічне угруповання противника зазнало серйозної поразки. Виходом радянських військ до Карпат німецький фронт було розірвано — одна частина сил була відкинута на південь, а інша з великими втратами відійшла на територію Західної України. РСЧА цілком оволоділа Правобережною Україною з її металургійними районами, рудниками Криворіжжя і Нікополя, родючими землями межиріччя Дніпра і Прута, а також важливими портами — Миколаєвом та Одесою. Радянські війська вийшли на підступи до Польщі, на державний кордон із Чехословаччиною і Румунією і перенесли бойові дії на територію Румунії, наблизившись до життєво важливих районів противника на Балканах, зайнявши вигідне становище для наступних операцій літа 1944 р.

Таким чином, Дніпровсько-Карпатська стратегічна наступальна операція за масштабами, динамічністю, різноманітністю форм і способів дій військ та за результатами стала однією з найбільших стратегічних операцій Другої світової війни. Вона характеризується найбільш високими показниками за кількістю залучених сил і засобів, просторовим розмахом, а також втратами. Дніпровсько-Карпатська — це найбільша стратегічна операція, яка коли-небудь відбувалася на території України. Бойові дії розгорнулися на фронті 1400 км. Глибина просування радянських військ сягала 250–450 км. Операція тривала 116 діб. За всю війну це був єдиний стратегічний наступ, в якому одночасно взяли участь всі 6 танкових армій РСЧА. Загальної стратегічної мети було досягнуто в результаті проведення десяти наступальних операцій фронтів і груп фронтів: Житомирсько-Бердичівської та Кіровоградської (Житомирсько-Кіровоградської), Корсунь-Шевченківської, Рівненсько-Луцької, Нікопольсько-Криворізької, Проскурівсько-Чернівецької, Умансько-Ботошанської, Березнігувато-Снігурівської, Одеської та Поліської. 83 дивізії противника були розгромлені, із них 10 дивізій і 1 бригада цілком знищені. Особливістю Дніпровсько-Карпатської операції стала незавершеність фронтових операцій на оточення великих угруповань противника. Упущені можливості щодо їх ліквідації в подальшому призведуть до затягування збройної боротьби, значних людських і матеріальних втрат.

У ході Дніпровсько-Карпатської операції радянські війська зазнали найбільших втрат порівняно з іншими операціями війни — 1млн 109 тис. 528 чол., причому середньодобові втрати становили 9565 чол.. Величезними були втрати бойової техніки та озброєння — 7270 гармат і мінометів, 5700 танків і САУ. Такий високий рівень втрат не завжди був виправданим і фактично компенсував прорахунки вищого військового командування. Зокрема, із понад 1,1млн чол. Втрат 270 тис. 198 були безповоротними, натомість втрати противника становили 350 тис. чол. (у 3,5 рази менше), із них 150 тис. — безповоротних.