Людина

Зовсім інакше відбувається розвиток людини. Кожна людина частково наділена природженими інстинктами і задатками, інакше вона не могла б жити і розвиватися. Але не це є вирішальним, не це робить її справжньою людиною.
Людину іноді характеризують як істоту, яка виготовляє знаряддя і користується ними, як істоту, що володіє мовою, як істоту розумну. Звідси походить і латинська назва виду «людина» - «Homo sapiens», що означає «людина розумна». Все це дійсно характерні риси людини. Але чи властиві людині всі ці риси від народження, чи передаються вони їй від її предків за законами спадковості? Легко переконатись, що це не так. Людина не народжується з готовим інстинктом застосування знарядь та інструментів, вона не починає інстинктивно розмовляти мовою людей, що її оточують, в неї немає природжених понять або здібності користуватися, наприклад, системою десяткової лічби і т. п.
Як самі знаряддя, так і вміння користуватися ними є продукт тривалого процесу історичного розвитку людства, результат діяльності багатьох поколінь людей. Але ці вміння не закріплюються мозком так, щоб вони могли спадково передаватися наступним поколінням. Кожній людині кожного нового покоління доводиться вчитися цих способів, оволодівати ними в процесі свого життя. Те ж саме й щодо мови. Жодна людина не має природженої здібності розуміти мову, якою розмовляли багато поколінь її предків, і тим більше розмовляти нею; жодна людина не має природжених задатків користуватися тією чи іншою системою лічби.
Всі ці досягнення, набуті в період суспільно-історичного розвитку людства, передаються людьми нових поколінь вже не в силу дії законів спадковості (так передаються лише такі риси, як, наприклад, колір очей або деякі спільні властивості нервової системи), а зовсім інакше. Люди кожного нового покоління від народження оточені предметами і явищами, які є продуктом діяльності попередніх поколінь. До таких явищ належать і мова, і висловлювані нею поняття, знання, а також різні художні твори.
Для маленької дитини – це просто фізичні предмети і явища. Але вже дуже рано дитина вступає в спілкування з людьми, які її оточують. В процесі спілкування з ними вона навчається користуватися речами, разом з тим вчиться розуміти мову, якою до неї звертаються, і починає розмовляти сама – вона оволодіває мовою оточуючих, засвоює її. Поступово вона оволодіває дедалі ширшим колом творінь людських рук, колективної людської думки і людських почуттів. У цьому процесі в неї і формуються справжні людські здібності і властивості. Так вона стає справжньою людиною.
У науковій літературі описано кілька дуже рідкісних випадків, коли маленькі діти виростали в лісах, серед тварин, ніколи не бачивши жодної людини, жодного людського предмета. Що ж являли собою ці діти? Крім зовнішнього вигляду, в них не було нічого людського. Вони не розмовляли, не могли доцільно користуватися знаряддями, в них не було навіть найпростіших понять про навколишній світ. Вони мали лише деякі успадковані від далеких тваринних предків людини інстинкти і сформований на основі цих інстинктів індивідуальний досвід пристосування до природного середовища – умовні рефлекси. Подібні випадки особливо наочно показують, що людина стає людиною тільки серед людей, тільки живучи в суспільстві.
Можна сказати, що кожна людина вчиться бути людиною. Щоб жити і творити. Їй недостатньо того, що дала природа. Людина повинна ще оволодіти тим, чого досягли люди в процесі історичного розвитку людського суспільства. І все це вона знаходить у світі речей, явищ, серед яких вона живе; в тому, що вона чує від інших людей; в книгах, які вона читає; картинах, якими вона любується…. Але далеко не все може засвоїти людина самостійно, без допомоги інших. Для цього потрібно було б не одне, а багато людських життів. Тому її активно навчають – спочатку дома або в яслах і дитячому садку, потім в школі, на виробництві, в інститутах і університетах. Але при цьому – чи вчиться вона самостійно чи в школі – вона завжди вчиться сама. І продовжує вчитися все своє життя – працюючи, зустрічаючись з людьми і навіть відпочиваючи.
Перед людиною цілий океан багатств, віками нагромаджених незчисленними поколіннями людей, єдиних істот, що населяють нашу планету, які стали творцями. Люди, цілі покоління вмирають, але створені ними речі, нагромаджені знання і уміння переходять до людей наступних поколінь, які їх множать і вдосконалюють – несуть далі естафету людства. Людина дійсно безсмертна, але тільки безсмертні в ній не душа, а її діла – те, що вона вкладає своєю працею в загальну скарбницю людських творінь.