Людина

Справді прекрасна істота – людина! Вже в далеку давнину люди замислювались над тим, що таке людина. Вони бачили великі справи і подвиги, які людина може здійснювати, і складали про ці подвиги легенди. Вони дивувалися могутності людського розуму і розуміли, що нема на Землі істот, рівних людині.
Але в ті часи люди ще майже нічого не знали про справжню природу людини. Вони гадали, що людина має неземне походження і головне в людині – її душа, вона керує розумом людини, її почуттями і вчинками і належить особливому, «потойбічному» світу. Фантазія людей населила цей потойбічний світ богами. Люди стали вважати їх творцями не тільки всієї природи, але й самої людини, яку, на відміну від тварин, боги нібито наділили безсмертною, як і вони самі, душею. Людина здавалась їм провідником сили і волі богів. Здібності, властиві людині, називали «дарами богів»: коли людині вдалося зробити що-небудь чудове, то говорили: «Бог їй допоміг»; коли ж вона зазнавала невдачі або гинула, то говорили: «Така божа воля».
В міру того як розвивалась практична діяльність людей, дедалі більше розширювались і їх знання про навколишній світ. Поступово нагромаджувалися знання і про живі організми, про будову тіла тварин і людини. Так почали складатися спеціальні науки, які насамперед відповідали потребам медицини – анатомія і фізіологія тварин і людини.
Порівнюючи між собою будову організму різних тварин, вчені не могли не звернути уваги на риси схожості між ними. Так, крок за кроком вимальовувалась картина поступового переходу від більш простих тваринних організмів до більш складних і, нарешті, до людини. Це й привело до величезного досягнення науки: до створення вчення про поступовий розвиток (еволюцію) тварин, яке пізніше поширилось і на людину. Як відомо, закони, що керують процесом еволюції, були відкриті великим природодослідником Чарльзом Дарвіном. Дарвін науково пояснив не тільки походження різних видів тварин, але й людини. Стало цілком очевидним, що предками людини були особливо високо розвинуті, тепер вимерлі, тварини (найближче до них стоять сучасні людиноподібні мавпи). Так було встановлено, що людина має природне, тваринне походження. Це було величезним завоюванням науки, воно завдало смертельного удару вигадкам про божественне походження людини.
Однак далеко не всі особливості людини могли тоді розумітися як результат дії законів біологічної еволюції. Виявилось, що закони ці неспроможні пояснити саме ті особливості людини, які ставлять її незмірно вище навіть від найбільш високо розвинутих представників тваринного світу: здатність виробляти знаряддя, що служать для доцільного впливу на природу в процесі праці, у виробництві; здатність користуватися мовою для обміну думками і нагромадженими знаннями з іншими людьми; здатність створювати науку й твори мистецтв.
Що ж породило всі ці здатності людини, які так високо піднесли її над світом тварин? Відповіли на це питання не біологічні науки, а науки про суспільство, про його історичний розвиток. Великі вчені – Карл Маркс і Фрідріх Енгельс, які відкрили закони розвитку суспільства, відкрили і походження згаданих здібностей людини. Вони показали, що справді людське в людині формується не в процесі її інстинктивного пристосування до природного середовища, а в процесі розвитку праці і суспільства.
Напівлюди-напівмавпи, які жили багато тисячоліть тому, в боротьбі з природою змушені були об’єднуватися, щоб спільно виробляти засоби для свого існування. Так виникло людське суспільство, основою якого стала праця – виробництво благ, необхідних для життя членів суспільства.
Коли люди ще тільки починали спільно трудитися і виготовляти знаряддя й засоби праці, вони вже робили їх для певної мети; разом з цим у них виникла і потреба розмовляти один з одним за допомогою мови, зрозумілої всім учасникам трудового процесу. Так виникли перші розумні людські дії, здійснювані не голою рукою, а озброєною знаряддям, яке в багато разів збільшувало сили і можливості людини; до того ж вони були узгоджені з діями інших членів трудового колективу, що могло бути зроблено тільки за допомогою мови, в процесі мовного спілкування між людьми. Таким чином, праця і мова були найголовнішим, що перетворило людей, які ще не зовсім вийшли з тваринного стану, в справжніх людей. Ф.Енгельсу належить чудова думка, висловлена ним більше ста років тому: «праця створила саму людину».
В подальшому процес розвитку знарядь, засобів виробництва і відносин між людьми, а також самої людини став цілком підлягати дії нових законів – законів суспільно-історичного розвитку.
Це означає, що зміна умов, в яких живуть люди, і самого способу життя, який вони змушені вести, почало залежати тепер головним чином від обставин, які історично складалися, а не від природного середовища. Справді, що важливіше для життя людини, для її долі, для того, ким вона стає і які здібності у неї формуються – те, що вона живе, наприклад, в субтропіках або в середній смузі, або те, що живе вона, скажімо, в умовах рабовласницького суспільства або соціалістичного? Звичайно, вирішальне значення для розвитку людини мають суспільно-історичні умови її життя. Саме від цих умов залежить, як живуть люди і ким вони стають, які риси і здібності у них розвиваються і які, навпаки, відмирають.
Отже, дія законів біологічної еволюції тільки підготувала появу на Землі людей, які об’єднались для спільної праці. Ці закони пояснюють, звідки взялася людина, як вона з’явилась на Землі, але подальший розвиток суспільства і самої людини почав керуватися вже законами суспільно-історичними. Це й дало можливість людині розвинути в собі такі особливості, які не можуть з’явитися в жодної тварини. Чому? Тому, що самий процес самий шлях розвитку людей став зовсім іншим. Спробуємо розібратися в цьому важливому питанні.