Людина

Розглядаючи під мікроскопом кров людини або тварини, ви побачите серед великої кількості без’ядерних клітин еритроцитів незначне число клітин з ядрами. Вони більші від еритроцитів і в незабарвленому препараті крові прозорі – білі. Їх і називають білокрівцями, або лейкоцитами.

В 1 мм3 крові здорової людини міститься від 6 до 8 тис. лейкоцитів. Кількість їх нестала. Навіть у здорової людини вона може змінюватися протягом доби залежно від приймання їжі і фізичного навантаження. При різних хворобах кількість лейкоцитів дуже змінюється.

При великому збільшенні мікроскопа, краще в спеціально забарвлених препаратах крові, можна бачити, що лейкоцити неоднакові своєю будовою. В протоплазмі деяких з них є зернятка (гранули); такі лейкоцити називаються гранулоцитами (зернистими). В інших лейкоцитів зерняток у протоплазмі нема, їх називають агранулоцитами (незернистими). Гранули зернистих лейкоцитів неоднорідні за своїми властивостями: в одних лейкоцитах вони забарвлюються в червоний, в других – в синій, в третіх – у фіолетовий колір. Серед незернистих лейкоцитів є невеликі круглі клітини з круглим дуже темним ядром – лімфоцити і клітини більших розмірів з ядром неправильної форми – моноцити. В крові здорової людини співвідношення між різними видами лейкоцитів цілком певне.

При багатьох захворюваннях кількість лейкоцитів у крові змінюється. Це насторожує лікаря і допомагає йому поставити правильний діагноз хвороби.

Лейкоцити мають здатність самостійно рухатися, проходити крізь тканинні щілини і міжклітинні простори. Вони виконують в організмі людини різноманітні функції.



Найважливіша функція лейкоцитів – захисна. Вони наші вірні захисники від хвороботворних мікробів. Як тільки в організм потрапляє підступний ворог – мікроб, полчища білокрівців стають до смертельного бою з ним, поглинають його і перетравлюють. Це явище, що називається фагоцитозом, відкрив у 1883 році великий російський вчений І.І.Мечников.

Цікава історія цього чудового відкриття.

Влітку 1882р. Мечников жив в Італії на узбережжі Середземного моря. Тут він проводив наукові дослідження і спостерігав життя рухливих клітин – лейкоцитів у прозорій личинці морської зірки. Вчений виразно бачив ці клітини, але їх призначення було йому неясним. Він вирішив перевірити, як поводитимуться таємничі блукаючі клітини, коли всередину прозорих личинок ввести сторонній предмет. У садку перед будинком Мечникова росли троянди. Він обламав колючки і вставив кілька цих голочок під шкіру прозорих личинок. Другого дня вчений побачив картину, що здивувала його: рухливі клітини з усіх боків обліпили колючки. Мечников назвав рухливі клітини пожираючими – «фагоцитами». Наполегливими багаторічними дослідженнями він довів, що фагоцитоз – здатність рухливих клітин (лейкоцитів) перетравлювати шкідливі для організму сторонні тіла, в тому числі мікробів, - існує і у людини.



Так було створено відому фагоцитарну теорію захисту організму від сторонніх шкідливих речовин. Творець фагоцитарної теорії І.І.Мечников здобув світову славу і став згодом лауреатом Нобелівської премії.

Щоб краще зрозуміти, в чому полягає захисна роль лейкоцитів, пригадайте, що відбувається, коли ви пораните і забрудните палець. Спочатку у вас утворюється невеликий нарив з маленькою головкою, з якого скоро витікає краплинка гною, а після цього починається загоювання.

Чому це стається? Хто заступається за вас і звільняє від шкідливих бактерій, які можуть поширитися по всьому організму і викликати тяжку хворобу – зараження крові? Це роблять лейкоцити.

Як тільки в рану потрапляють шкідливі бактерії, вони починають виділяти отрути – токсини. Це є сигналом для організації захисту. І першими на цей сигнал відгукуються рухливі лейкоцити (мікрофаги). У величезній кількості пересуваються вони до місця заглиблення інфекції. В зараженій тканині відбувається смертельний бій лейкоцитів – мікрофагів, а також тканинних фагоцитів – макрофагів з бактеріями, які з допомогою виділених ними отрут убивають лейкоцитів. У цій боротьбі обидві сторони зазнають тяжких втрат. Проте бактерії зазнають завжди поразки, бо лейкоцити, навіть вмираючи, виділяють речовини, що вбивають їх. Загиблі клітини скупчуються в набряклих тканинах і утворюють густий гній. Навколо гною, що скупчується звичайно в центрі запаленої тканини, утворюється майже суцільна стіна з лейкоцитів, які не брали участі в «бою». Нарив до цього часу розкривається, гній виділяється назовні, а фагоцити сприяють швидкому відновленню ушкодженої тканини та її загоєнню. Якщо ж рухомим лейкоцитам не вдається перемогти мікробів і інфекція починає поширюватися, на допомогу приходять лімфатичні вузли, звивисті канали яких вистелені великою кількістю фагоцитуючих клітин. Лімфатичні вузли є начебто бар’єром-фільтром, крізь який інфекція не може далі пройти. Мікроби затримуються в них і гинуть. Коли ж мікроби (або інші шкідливі речовини) проникають все-таки в загальну течію крові, то й тоді лейкоцити разом з іншими захисниками механізмами приходять на допомогу організмові в його боротьбі з ворогами.

Проте роль лейкоцитів не обмежується тільки фагоцитозом. Вони активні учасники всіх видів обміну речовин, особливо білкового і жирового.