Людина

Минуло лише три дні від початку розвитку, але якщо в цей час розбити шкаралупу насидженого яйця, то на світлому полі розрідженого жовтка вже видно зародок. Він схожий на черв’ячка з великою круглою головою і з серцем. Серце то наповнюється кров’ю, то скорочується і витискує її в розміщену на жовтку сітку судин. Ще один день розвитку – ы черв’ячок починає набирати вигляду чотириногої тварини. На його тілі з’являються дві пари виростів – це зачатки ніг і крил, на голові виникають кулясті вирости зачатків очей, формується рот. Ще кілька днів – і зародок починає нагадувати курча: ротова частина голови подовжується і утворюється дзьоб, на тілі і крилах з’являються зачатки пір’я, подовжуються ноги, розвиваються чотирипалі лапки. Тепер просте перетворилося вже в таке складне, що від початкового вигляду зародка – зародкового диска – нічого не залишилося.

Багато вчених вивчало ембріогенез тварин і після Вольфа. В першій половині XIX століття російський академік К.М.Бер докладно вивчив розвиток курчати, відкрив яйце ссавців і зробив багато інших цікавих відкриттів. У другій половині XIX століття, коли вчення Дарвіна про походження видів зробило переворот у біологічній науці, російські вчені-дарвіністи І.І.Мечников і О.О.Ковалевський створили еволюційний напрям у вчені про ембріогенез. Вони встановили, що за способом ембріогенезу всі тваринні організми дуже схожі, отже, перебувають у споріднених зв’язках. У першій половині XX століття світову популярність здобув академік О.М.Сєвєрцов. Він за способом ембріогенезу різних представників величезної групи хребетних тварин відтворив вигляд далекого предка сім’ї хребетних.
Ембріогенез справді нагадує дзеркало, в якому відбивається далеке минуле, пережите предками сучасних тварин.
Дуже давно, мільйони років тому, в теплих водах первісних океанів з’явилася перша жива істота – мікроскопічна краплинка напіврідкої речовини. Вона нагадувала білок курячого яйця. Минуло ще багато мільйонів років, і ця краплинка стала складнішою – перетворилася в грудочку з пухирцем ядра всередині. Разом з складнішою будовою вона дістала переваги перед іншими грудочками в боротьбі за життя і почала посилено розмножуватися.
Минули ще мільйони років, поки з істот, що мали вигляд клітини, виникли нові живі істоти. Вони складалися з великої кількості клітин і тому змогли збільшувати свої розміри, а значить, здобули нові переваги перед іншими живими істотами.

Ми робимо висновок про цей ланцюг перетворень в живій природі за тими ознаками, якими складні організми відрізняються від простіше збудованих: черв’як від поліпа, риба – від черв’яка, тритон – від риби, ящірка – від тритона, ссавець – від ящірки.
Про перетворення одних видів тварин в інші, простих організмів у складніші ми можемо робити висновки і за викопними рештками. Наука про викопні тварини (палеонтологія) розповідає, що в найдавніших шарах землі решток хребетних ще нема. Першими хребетними, знайденими в глибоких шарах землі, були риби. За ними, ближче до поверхні знаходять земноводних і плазунів. І тільки у верхніх шарах з’являються рештки ссавців і, нарешті, людини.
Але найвірніший доказ походження вищих форм тварин від нижчих – ембріогенез.

Будова яйця – маленької краплинки життя, що становить одну єдину клітину, - з надзвичайною наочністю доводить нам походження багатоклітинних тварин від їх одноклітинних предків.
Дуже довгим періодом часу відокремлена від наших днів епоха, коли на Землі з’явилися перші ссавці. Приблизно мільйон років тому від наших мавпоподібних предків виникли перші люди – пітекантропи. Але досі ембріогенез ссавців і людини відображає їх походження від яйцекладних хребетних плазунів.