Людина

Напевно, мазохізм закладений в кожній людині. У когось його трохи більше, у когось менше. У деяких він спить до пори до часу, а потім прокидається і щосили дає про себе знати. Я припускаю вашу незадоволену реакцію на моє таке сміливе твердження. Ще б, малоприємно дізнатися про себе таке, адже багато хто живе з цим і навіть не підозрює, що по суті своїй є мазохістами. А деякі дуже навіть знають, але не виносять сміття з хати і мовчать, як партизани. Ще б, хвалитися особливо нічим.

Щоб не бути голослівною, можу навести кілька прикладів, а потім ви й самі прокрутіть подумки все своє прожите життя, і переконайтеся, наскільки я права у своїх висловлюваннях.

Згадайте дитячі роки, роки вам так хотілося ляльку, машинку, велосипед (потрібне підставте самі), і ви прилипали до вітрин магазинів, на яких були виставлені предмети вашої мрії. Вам було боляче від того, що випросити бажане було неможливо, але наперекір своєму болю ви з маніакальною впертістю штурмували вітрини і милувалися жаданими предметами. Хоча куди простіше було обходити їх за версту, що б зайвий раз не зустрічатися з тим, що заподіює вам біль. Хіба це не мазохізм?

Та й у дорослому житті це далеко не рідкість. Скільки жінок відвідують ювелірні і хутряні салони лише для того, щоб вийти з них і зрозуміти, що їх бажання нездійсненні. Так для чого, питається, заподіювати собі біль подібними походами? Мазохізм в чистому вигляді.

А скільки представниць прекрасної статі живуть з чоловіками алкоголіками і наркоманами, дозволяючи протягом всього свого життя принижувати себе і навіть наражати до фізичного насильства. Заради чого? Скажете, заради любові? Не вірю я, що можна любити того, хто заподіює тобі страждання, хто рве твої нерви і душу. Швидше за все - це звичка і мазохістська залежність. Жіночий мазохізм взагалі є самим витонченим, так чоловіки кажуть.

Я теж не є винятком, і ось вже другий рік помічаю в собі схильність все з тієї ж опери під назвою «Мазо». З упертістю самого упертого осла я штурмую форуми заводчиків собак, дошки оголошень, газети - все те, що пов'язано з продажем милих моєму серцю чотириногих друзів. Я пишу і телефоную за оголошенням, але при цьому чудово розумію, що не бути мені власницею собаки. Сама не можу пояснити, навіщо я мучу себе подібними діями. Адже набагато простіше не торкатися цієї теми і жити собі спокійно. Так ні ж: активний пошук, отримання потрібної інформації та зіпсований настрій від того, що мрія так і залишається мрією. Мазохістка в чистому вигляді.

Думаю, що це не єдиний мій пунктик, який служить доказом вище написаного затвердження. Мабуть, на даний момент він самий яскравий і видимий. А вже якщо покопатися в собі ретельніше, то можна такого накопати... Тільки чи варто?