Людина

Напевно, кожна дитина прагне швидше подорослішати і стати самостійною і незалежною. Але дитячому мисленню складно зрозуміти, що не існує у цьому світі абсолютної незалежності. Дивно, так? Слово таке є, а того, що під ним ховається, немає.

Кожна людина від когось або від чогось залежить. У кожного є рамки і обмеження, які сковують його і не дають відчувати себе повністю вільним. Так, звичайно, подорослішавши, люди самостійно приймають різні рішення, які, в свою чергу, часто зумовлені не вільним вибором, а черговим обмежувачем.

Кажуть, що є свобода слова. Тільки де вона? Хіба ми можемо дозволити собі говорити все, що приходить нам у голову? У деяких випадках нас стримують рамки пристойності, в деяких небажання образити когось. Іноді наша прямолінійність може вийти нам боком, тому знову ж, наступивши на горло своїм бажанням висловитися, ми мовчимо.

Кажуть, що ми вільні громадяни вільної країни. Але це теж не так. Де вона, свобода? Суцільні обмеження і рамки з боку недосконалих законів, які і не виконувати не можна, і підкорятися їм складно.

В сім'ї, на роботі, в лікарнях, у громадському транспорті, в різних установах...так скрізь і всюди ми від когось залежимо. І не важливо скільки нам років, де ми живемо, яке положення в суспільстві займаємо.

Навіть виїхавши на безлюдний острів, залишившись на самоті, ми будемо залежні від погодних умов, від врожаю, від власного здоров'я та інших факторів, які будуть впливати на наше перебування там.

Так де ж вона, повна і абсолютна свобода? Немає її, немає і все! Підозрюю, що якби раптом сталося диво, і нам випала можливість жити в незалежності від усіх і ото вся, ми просто б не вижили. А все тому, що багатовіковий досвід, закладений в нас генетично, зробив свою справу. Ми звикли саме до такого виду існування, і цим все сказано.

Виходить, що навіть часткова свобода - це не так вже й погано. Набагато гірше, коли її немає зовсім. Але це вже інша історія...