Напевно, в кожній дорослій людині щось залишається від маленької дитини. Тільки таїться десь глибоко всередині і боїться виходити назовні, щоб не бути висміяним, неправильно зрозумілим або підлягати засудженню. І все ж наступають моменти, коли дитинство проривається через загрубівшу броню дорослості і дає про себе знати, нагадує про себе. Як мені подобаються такі миті, коли людина перетворюється, стає простішою і зрозумілішою.
А ви знаєте, що в цьому світі брехні і фальші ще залишилися самі чесні люди? Ті, які абсолютно щирі та природні. Ті, які говорять саме те, що думають і не кривлять душею, не ховаються за недомовленістю, мовчанням або відвертою брехнею.
Кожен має право на мрію, але не кожен має право на її реалізацію. До такого висновку я прийшла зовсім недавно. Відразу скажу, що про мрії, які суперечать Кримінальному Кодексу, мова не йде. Тут все зрозуміло. Потрібно жити за законом і дотримуватися його рамок.
Дзвоню сьогодні одній дуже відомій в місті людині по виробничим справах. Після першого гудка голос в трубці. « Коротше, мій хазяїн - людина зайнята. Не відволікай його по порожнякам, говори по справі і з повагою. А якщо...» Я не встигла дізнатися, що буде «якщо», бо трубку вже взяв сам господар. Ми швидко обговорили суть питання і розпрощалися. Якщо чесно, залишилося не дуже приємне враження від такої заміни гудків на «прикол». Своєрідне почуття гумору у людини у віці, та ще й з таким становищем у суспільстві.
Мені дуже імпонують люди з вродженим здоровим почуттям гумору. З ними легко і цікаво. Спілкування з ними, як бальзам на душу, адже вони знімають напругу і втому всього лише одним вдало підібраним жартом. Причому всі жарти народжуються експромтом. У них завжди є в запасі свіжі анекдоти, вони можуть переказати навіть саму нудну телепередачу так, що будеш сміятися до сліз.
Хто ж з нас у дитинстві не любив різні страшилки і байки, небилиці і повір'я, які неодмінно збуваються. Ми свято вірили в почуте, і з палаючими очима і тремтячим голосом переказували їх, передаючи з уст в уста.
Взагалі-то я не дуже люблю сперечатися і відстоювати свою точку зору. Тим більше, що кожен має право на свою, і нав'язувати свою думку якось не хочеться. Але, все ж іноді доводиться, волею чи не волею встрявати у різні суперечки. Цікаво спостерігати, як ведуть себе люди.
Нещодавно на одному з жіночих форумів проводилося опитування: якби вам надали можливість повернутися в одну (!!!) подію з вашої прожитого життя і змінити її хід, яку б ви обрали? Нерозумно, звичайно, мріяти про нездійсненне, але все ж...
А чи знаєте ви, що потреба в змінах у нас, у жінок, на порядок вище, ніж у чоловіків? Не потрібно володіти статистичними цифрами і результатами опитувань, що б це зрозуміти. Все і так, як на долоні.
Самотність - страшне слово і не менш страшна дійсність. Бути самотнім - це особиста драма, особиста трагедія, це страшне покарання. Самотність має багато різних форм та модифікацій, воно може спотворюватися і деформуватися, перетікати з однієї форми в іншу, але при цьому не втрачати свого сенсу, своєю жахливою сутністю.
