Людина

Пилип Орлик змушений був покинути Туреччину, з цим і почався новий період у житті і політичній діяльності українського гетьмана. П. Орлик зі своїм оточенням, перебуваючи в Швеції, потрапив у важке матеріальне становище. У зв’язку з такими обставинами П. Орлик планував повернутися на територію Туреччини, де б він зміг ближче бути до Запорізької Січі та України.

Запорожці верталися на Січ під татарську протекцію. А Орлик з родиною і вірними співробітниками: Клим Довгополий, Федір Тритяк, Мирович, Нахимовський та Григорій Герцик із своїми двома братами Іваном і Атанасом – у невідому країну. Інші скористались царською амністією, і повернулися на Лівобережну Україну, серед них – Горленко і І. Максимович.

Їхали майже тим самим шляхом, що й Карл ХІІ зі своїм оточенням: через Угорщину до Відня, і далі до Штральсзунду, де він перебував недовго з огляду на облогу фортеці. Українських емігрантів поміщено на острові Рюґені, де в Орликів народилася ще донька Марія, а потім відправились до Швеції. Гетьман отримав помешкання в Кристіянстаді і залишився тут на довший час. Матеріальне становище було дуже важким. Він писав про: «крайню розпуку, яка готова привести мене до смерті, бо я знищений цілком, від голови до ніг». Іноді, як писав Орлик, не було за що купити «ні хліба, ні дров, ні світла». Прийшлося продати клейноди і власні дорогоцінності. Гетьман вимагав від шведського уряду повернення 60 000 талярів, борг Карла ХІІ під час перебування його в Будищах. Але пані Войнаровська теж заявила на повернення їй цих грошей. Вона теж була у Швеції (1716), втративши чоловіка, якого захопили москалі в Гамбургу.

Звісно в таких обставинах було трудно Орлику проводити політичну працю. Помер Карл ХІІ у грудні 1718 року і це змінило його положення. Швеція вступила в союз оборони з Англією і Австрією, разом з польським королем Августом ІІ, які постановили покласти край московським тенденціям і організували європейську коаліцію, щоб відкинути росіян (рос. війська були уже в Макленбурґу) за межі Західної Європи. Орлик зрозумів, що українська дипломатична акція буде мати правдиву вагу, коли він буде на чолі Запорізького Війська, яке знаходиться під татарською зверхністю. Треба було покинути Швецію і змобілізувати всі можливі сили для виборення інтересів української Батьківщини. Спочатку він вів дипломатичні переговори. Через Григорія Герцика він нав’язав зносини з польськими магнатами; через Нахимовського – з січовим військом; листуванням через міністра графа Флеммінґа з Авґустом ІІ. В плани Орлика було створення спеціальної східної коаліції для поборення Росії, до складу якої повинні входити: Польща, Швеція, Туреччина, Крим, буджацькі татари, до яких приєдналися б, з одного боку, запорожці, лівобережні і донські козаки, а з іншого – підлеглі цареві магометани, астраханські і казанські татари. Для того, щоб його проект прийняли польські і шведські уряди, він сполучав ідею визволення України з ідеєю унії її з Польщею. Це був хитрий крок перед відповідними чинниками. Але вирватися із залежності від Швеції було нелегкою справою.

Нарешті 11 жовтня 1720 року гетьман виїхав із Стокгольму з усією родиною. Першим етапом його подорожі мав бути Ганновер, де він сподівався зустрітися з англійським королем Георгом І. Прибувши на німецьку територію, Орлик попрощався з родиною, яка виїхала до Вроцлав, і сам поїхав до Ганновера, маючи при собі старшого сина Григорія і секретаря, капітана де Клюара. Але англійський король спішно виїхав з Ганновера. Він мав розмову лише з міністром графом Бернсдорфом; потім він зупинився у м. Бракншвайґу, місці нарад європейського конгресу, де мав розмову з шведським уповноваженим конгресу, графом Велінґом. Далі його маршрут був до Шлєзьку. На початку 1721 року Орлик приїхав через Прагу до Вроцлава, де була його родина. Він тримав зв’язки з запорожцями, кримським ханом і хотинським сераскиром. Запорожцям він повідомляв про створення сильної європейської коаліції проти Москви, і що влітку «дасть Бог», прийде до війни. Але не здійснилися плани Орлика, через те, що антимосковський напрямок Георга І став причиною опозиції англійських міністрів, які були проти нього як короля і проти його міністра графа Бернсдорфат. Георг мусив здати свої позиції. А це стало сигналом і для Австрії, і для польського короля Августа ІІ, щоби змінити фронт і, замість поборювання Москви, шукати порозуміння з нею. Швеція, залишилась тепер ізольованою і мусила шукати порозуміння з царем. Так само став ізольованим гетьман України Орлик.

Перебування у Вроцлаві, на цісарській території, примушувало його шукати ласки і протекції у цісаря Карла VI, він зрозумів, що тут йому загрожує небезпека з російського боку. Петро І. Про це він писав у своєму Діярії, вже на третій день після приїзду до Вроцлава: «19 січня 1721 року була моя донька на редутах, де знаходився і герцог Голштинський, який свідчився ласкаво і приязно до мене і казав мене здоровити». Це знайомство відігравало чималу роль у проведенні його політичних комбінаціях. Герцог обіцяв йому протекцію і пізніше дипломатичні представники Голштинії дійсно де в чому заступили інтереси гетьмана на петербурзькому дворі. І у приватному житті знайомство родини з гольштинцями мало своє значення. Так, 1723 році старша донька Орлика, Настя, вийшла заміж за генерала графа Штенфліхта, а коли вона померла в 1728 році (від неї було два сина, Карл Густав, названий на честь Карла ХІІ і Пилип – на честь Орлика), він узяв собі за жінку другу доньку Орлика, Варвару, написавши перед тим до гетьмана (1731) листа і просив дозволу на одруження, покликаючись на патріарха Якова (православного) і на текст Біблії.

У Вроцлаві познайомився П. Орлик з бароном Орликом, цісарським шамбеляном, що походив з тої самої польської лінії Орликів, що й гетьман. Він взяв родину Орликів під опіку, увів її в коло вроцлавської аристократії. Барон відвіз родину П. Орлика в безпечне місце, віддалене вісім миль від Вроцлава, в березні 1721 року. За ним уже слідкувала російська розвідка. В 1721 року граф Белке сповістив гетьмана, що цісар відмовив йому право на азильт (політичний притулок). І саме тепер, у квітні 1721 року, помер барон Орлик, що взяв під опіку родину П. Орлика. Про це описує гетьман: «...А я, не маючи сталого місця, де б міг прихилити голову, став позорищем світові і людям, переїжджу з місця на місце, для безпечності під прибраним іменем, подаючи себе за чужинця». Виходу не було, Орлик мусив покинути і Шлезьк, і він наприкінці квітня був у Кракові, старшого сина відправив до Дрездена, де останній мав під іншим іменем вступити до саксонської гвардії. Саме тепер упало на Орлика нове нещастя: у травні 1721 року несподівано помер його наймолодший син Яків в єзуїтському монастирі біля Вроцлава, син, який «подавав найбільше надій». Пригнічувала Орлика і невиразна політична ситуація. На початку 1721 року Швеція заключила мир з Москвою після 20 років війни. Польща ставала тепер занадто залежна від Росії, щоб приймати до уваги політичні проекти Орлика. Спроби порозуміння з царем стали неактуальними. Він це бачив і розумів, що його сила полягала у війську, без якого він не міг бути повновладним чинником. Останні місяці 1721 року і перші – 1722 року присвячені були підготовці до від’їзду. Щодо родини, то дальше перебування дружини і дітей у Вроцлаві здавалось Орликові небезпечним, і він задумав примістити їх у Кракові. Уже в лютому 1722 року родина була тут: дружина була поміщена у францисканському монастирі, а дітей – у бернардинськім. 17 лютого 1722 року Орлик з сином Михайлом, секретарем де Клюаром і слугою Каролем пустився в далеку мандрівку на Схід, у турецькі землі. Вже у березні він перейшов польський кордон і того ж місяця був в околицях Хотина.