Людина

У статті запропоновано бачення польським дослідником складних перипетій українсько‐польських відносин у період 1991‐2008 років. Автор зазначив, що Польська Республіка прихильно поставилася до проголошення Україною незалежності й виступає на міжнародній арені свого родом «адвокатом» у відстоюванні українських інтересів.

В статье изложено видение польским исследователем сложных процессов украинско‐ польских отношений в период 1991‐2008 годов. Автор отметил, что Польская Республика положительно восприняла провозглашение Украиной независимости и выступает на международной арене своего рода «адвокатом» в отстаивании украинских интересов.

The vision of Ukrainian‐Polish relations complex processes in the period of 1991‐2008 is given
in the article by a Polish researcher. The author has noted that the Polish Republic positively received the declaration of Ukraine independence and plays a part on international scene of some sort of «advocate» in the Ukrainian interests’ assertion.

Гетьман П. Орлик прибув до Туреччини, але Хотинський сераскир, що був на той час найвищою військовою владою на польсько-турецькому кордоні, сказав, що він повинен вертатися туди, де він був. Це дуже схвилювало гетьмана, тим більше, що він узнав, що висланого ним Нахимовського сераскир арештував і вислав назад його до Польщі у руки Сєнявському.

Пилип Орлик змушений був покинути Туреччину, з цим і почався новий період у житті і політичній діяльності українського гетьмана. П. Орлик зі своїм оточенням, перебуваючи в Швеції, потрапив у важке матеріальне становище. У зв’язку з такими обставинами П. Орлик планував повернутися на територію Туреччини, де б він зміг ближче бути до Запорізької Січі та України.

Шведсько-українська поразка під Полтавою дала можливість Москві стати в ряди першорядних європейських держав. Карл ХІІ планував спонукати Туреччину до війни з Росією. В основу його планів лягла думка про співпрацю Півночі з Півднем, Швеції з Туреччиною.

Після поразки шведсько-українського війська під Полтавою почалася нова доба політичної української еміграції. Шведська армія відійшла до Переволочної і мусила, через бездарність генерала Левенгаупта, якому Карл ХІІ доручив командування, капітулювати. Ранений, ще за кілька днів до Полтавської битви, Карл ХІІ переправився на правий бік Дніпра і взяв з собою не більше 15 000 шведів, переважно таких, які не були здатні до активних воєнних операцій (хворих і ранених).

Початок XVIII ст. ознаменувався новою політичною еміграцією. Це була доба після Полтавської битви (27.06.1709 року), яка закінчилась поразкою українсько-шведської армії. Гетьман Мазепа і його канцлер Пилип Орлик разом із шведським королем Карлом ХІІ і з частиною військом козацьким, змушені були у липні 1709 році емігрувати до Бендер.