Людина

Людині в житті повинно пощастити три рази: від кого народитися, у кого вчитися та з ким одружитися, незважаючи на стать.

Можливо, і справді ми загалом, і кожен із нас зокрема, народжуємось саме в той час і в ту епоху, коли повинні, щоб здійснити свою місію. Нажаль, не кожному вдається усвідомити своє призначення. Такі люди найчастіше нарікають на своє життя, бо якщо той, хто звик все отримувати не докладаючи зусиль, стикається із ситуацією, коли отримувати більше немає від кого, а працювати не вміє або не хоче, то найпростіше, звичайно, у всьому звинувачувати «лиху долю». На противагу таким користолюбцям є особистості, які вміють відповідати за свої вчинки і визнавати свої помилки, а тому всі життєві події сприймають як взаємопов’язані і взаємозалежні.

Кожен з нас від народження має якісь таланти. І дуже добре, коли вдається свої вміння правильно і вдало застосувати у житті. Іншими словами, займаючись улюбленою справою, отримувати задоволення, заробіток та приносити користь оточенню, або, як мовиться «піти назустріч своїй долі». Можливо, саме таку самореалізацію потрібно вважати життєвим покликанням, заради якого приходимо у цей світ. Життя, як не крути, схоже на гру в шахи, в якій від одного ходу залежить кілька наступних. Ця залежність і є долею. Однак треба пам’ятати, що кожна доля так чи інакше впливає на подальші, а тому по життю потрібно йти з гідністю.

Важливим психічним протиріччям людини є той факт, що ми всі знаємо, що помремо, але все ж таки ми віримо в своє безсмертя. Кожна людина не може собі уявити, як він може покинути це життя, як це його просто не стане? Хоча він і не уявляє, звідки з’явився в житті, не було його – і раптом з’явився, зі всіма своїми непростими почуттями і розумінням всесвіту. Кожну людину цікавить питання: хто я, звідки з’явився, куди дінусь?

Нажаль, чи можливо, на щастя, нам не дано зазирнути у своє майбутнє і, за великим рахунком, ми не знаємо, що принесе день прийдешній, не кажучи вже про більш віддалений час.

Людина по своїй суті як індивідуальна, так і колективна, і потрібно йти по життю дорогою добра, любові, надії, милосердя. А на життєвому шляху все буває: радість і смуток, злети і падіння, сподівання й розчарування…

Доля кожної людини вигаптувана нитками різних кольорів. В одних переважають білі, барвисті тони, а іншим дістаються насичені темні.

Така філософська сентенція вимальовується, коли бачиш багатогранне єство людини – це і позитивні риси характеру: вміє аналізувати та логічно мислити, має здібності до навчання, швидко опановує все нове, вдало поєднує повсякденні життєві клопоти про родину із кар’єрою керівника чи управлінням власного бізнесу, якій притаманні не тільки природні риси лагідного жіночого характеру, а й лідерські якості, сила волі та бажання постійного самовдосконалення; а також негативні – це її, людини, пороки: жадібність, дурість, злість, легковажність, нерішучість і заздрість. Але кожен з перерахованих пороків має 18 різних відтінків (різновидів). Якщо перемножити – це вже забагато.

Я (літера в алфавіті) – наша сутність. Особа, з якою домовитися найважче. Але це обов’язково потрібно зробити. Бо всі наші претензії до інших людей насправді є відображенням ретельно прихованих претензій до самого себе. І коли людина зі своїм «Я» навчиться бути чесною перед собою, то і навколишній світ одразу стає для неї трохи милішим.

Людина – істота розумна, але знову ж таки є і противага цьому, як влучно сказано: «Де дурість – взірець, там розум - божевілля». Людина сама обирає яким шляхом їй йти по життю, але без знань це неможливо.

- Правильне розуміння;
- Щире прагнення;
- Чиста мова;
- Щирий вчинок;
- Спосіб життя;
- Зусилля;
- Розвиток уваги;
- Розвиток зосередження.
Усі ці якості людина повинна здобути на шляху знань.

У кожної людини у житті два шляхи. Великий шлях – вести за собою інших, присвячуючи їм своє життя. Малий шлях – удосконалюватися, розвиватися, але для себе. Обидва шляхи правильні. Просто в кожної людини – своя місія.

Людина розпочинається з великого усвідомлення своєї причетності до рідної землі, мови, простору, міста, річки, поля, неба і великого світу над нею. Як не крути, але всі ми діти Природи. І правильно організоване життя, сповідування простих моральних цінностей, повага до оточуючого світу роблять існування людини гармонійним. Як сказав Емас Канетті: «Кожна людина зібрала воєдино мудрість усіх своїх пращурів, і диви-но, який йолоп». Це зайвий раз доказує, якою є різноманітною зі своїми протиріччями людина.

Хоч як би людина змінювалась в процесі еволюції, та деякі її духовні й душевні якості на рівні колективної підсвідомості все ще лишаються мірилом моральності, а по суті людяності кожного з нас. Це – доброта, чуйність, чесність і, нерозривно пов’язана з ними, порядність. Але найбільшою, за Цицероном, «матір’ю всіх чеснот» лишається вдячність. Саме ця риса характеру, немов індикатор, унаочнює наявність вище згаданих, ще такої важливої людської якості, як совість. Недарма особу чи людину, яка керується в своєму житті, а отже і в стосунках з іншими розхожими, а надто хибними принципами (добрі вчинки - карання), небезпідставно вважається безсовісною, непорядною, недоброю, нечуйною і кінець кінцем невдячною.

Що може зрівнятися з крутим норовом зі злістю породженою пихатістю певної людини. З отими гоніннями і утисками, які воно викликає? Заберіть в людини його майно, його дім, його добре ім’я, але потакайте при всьому цьому і він вам все простить. Ощасливте його своєю милостинею, закидайте благодіяннями – але якщо ви пораните його пихатість, ви, кращого з людей зробите невдячним. Він завжди буде старатись втомити вас, як тільки зможе. Ви не взмозі його критикувати – ви самі влили отруту в його душу. Ось одна з причин, чому різко потрібно розраховувати на подяку, коли робиш людям добро.

Серце людини повне почуттів, а душа – любові. Потрібно пам’ятати, що навіть у самих мудрих і щасливих в нашому світі бувають смуги невдач і страждань. Але вони розуміють, що немає спокою без зусиль, відпочинку без роботи, сміху без гіркоти, перемоги без боротьби, що це є така ціна, яку ми платимо за те, що живемо. Завжди в своїй душі потрібно підтримувати вогонь наснаги.

В кожної людини свій шлях. У нього немає ні початку ні кінця. Земне життя людини – це всього лише невеликий відрізок на вічному шляху свого вдосконалення. Кожна людина несе в собі своє призначення, свій поклик серця, свою справу, яку вона повинна виконати на Землі. Ось ви вже знайшли свій шлях чи тільки шукаєте? Можливо, я теж ще не знайшов і знайду тільки перед відходом із життя. І це теж велике благо - хоча б один день прожити у своїй долі! Хоча б один! Навколо того, хто шукає свою місію, впорядковується світ по іншому.

Шукати й думати. Головне – створити в людині Людину. Це, як збудувати храм, що завжди не просто. Для того потрібно змінити свою свідомість, перейти на інший рівень. Одягти інші окуляри. Інакше подивитися на світ. Але тільки так можливо перебудувати свою особистість.

На сьогодні людині доводиться докладати багато зусиль, щоб допомогти самій собі не зашкарубнути душею, не зарости лицемірством, не зламатися від розчарувань і слабкостей, а головне – не переступити через залишки своєї совісті заради комфорту і фальшивої легкості життя, залишитись Людиною.

Найперше, потрібно цінувати життя, як воно є, кожну його хвилину. Навіть якщо трапляються якісь прикрощі, не дуже добрі новини. Але для чогось і чомусь вони з’являються у нашому житті – можливо, щоб зробити нас сильнішими, розумнішими, добрішими.