Людина

Амбіції колишньої політув'язненої і екс-прем'єра зрозумілі. Автор намагається довести: як би Тимошенко не жадала реваншу і наскільки хитромудрими б не були її маневри, на майбутніх виборах в президенти її чекає, швидше за все, програш. Заручниця своєї харизми, після Майдану вона представляється виборцям, швидше, гостею з минулого.

"Я повернулася. У всіх значеннях цього слова. Спасибі всім, хто підтримував і боровся, і співчуваю всім, хто не чекав", - написала Юлія Тимошенко у своєму Twitter 19 березня, коли приїхала в Україну з Німеччини, де деякий час перебувала на лікуванні. У цьому короткому твіті, як не дивно, викладена вся її передвиборча програма.

ІСТОРИЧНЕ ЗАПІЗНЕННЯ

Тимошенко, без сумніву, хоче стати президентом України. Зі своїм висуненням вона вирішила тягнути до останнього дня, до цих пір не оголошено, але її бажання, тим не менш, очевидно. Тимошенко хоче стати головною дійовою особою в українській політиці, яким вона могла стати в 2010-му році.

Тоді вона втратила свій шанс, багато в чому завдяки протидії найбільших українських промисловців. Мільярдери злякалися її зневажливого ставлення до результатів переділу власності в попередні роки і підтримали кандидатуру Януковича, який не пропонував їм нічого, крім подальшого збагачення. Ще більшу роль в програші Тимошенко в 2010-му році відіграв той факт, що вона протиставила себе всьому українському товариству влади: від президента Ющенка, з яким ворогувала, до Сергія Тігіпка, з яким так і не змогла знайти спільну мову, хоча він і зайняв третє місце в першому турі виборів-2010.

Тимошенко зберігає загальний конфліктний імідж. Якщо коротко - вона йде у владу, щоб продовжити конфлікт

Олігархи, видні чиновники, депутати, дійсно, зовсім не чекали повернення Тимошенко. Ще в листопаді 2013-го абсолютна більшість з них була впевнена, що Тимошенко буде сидіти в тюрмі дуже довго, якщо не довічно. І вели вони себе відповідно до цієї впевненості.

Майдан змінив усе. Сама Тимошенко зараз явно зацікавлена в реванші. Вона упустила роки президентства Януковича; вона, напевно, пам'ятає про кожного з дуже багатьох, хто в цьому, на її думку, винен чи хто цьому просто не перешкоджав. Вона накопичувала сили і мала мрії про владу, поки була за гратами. І ось вона повернулася. Але Тимошенко повернулася до людей, які вже задовольнили свою спрагу реваншу.

За ті зимові місяці, поки Майдан боровся проти Януковича і поки сама Тимошенко все ще перебувала у в'язниці, українські виборці в масі своїй отримали моральну компенсацію за страждання і приниження, пережиті при президенті Януковичі. Його ганебна втеча з України, кинуте улюблене Межигір'я, по якому змогли прогулятися десятки тисяч людей - це поставило крапку в історії з реваншем. Від Януковича вже не залишилося нічого, крім ганьби.

ЇЇ КОНФЛІКТОЛОГІЯ

І ось президентом має намір стати людина, яка хоче взяти реванш як би ще раз. Популярна така ідея? Не дуже. З цим Тимошенко запізнилася. Це видно в тому числі і з рейтингів можливих кандидатів у президенти на старті передвиборної кампанії. Днями чотири соціологічні служби провели опитування населення - виявилося, що Тимошенко на третьому місці. На першому місці Петро Порошенко (24,9%) на другому - Віталій Кличко (8,9%), а у Тимошенко тільки 8,2%. У спину їй дихає Тігіпко з 7,3%. Уявімо, що Порошенко і Кличко, або Порошенко і Тігіпко, або вони втрьох об'єднають свої сили проти Тимошенко у другому турі. Чи зможе Тимошенко їх перемогти? Поки - тобто за два місяці до дня голосування - більш вірогідна негативна відповідь.

Отже, чому ж результат у Тимошенко такий малий, якщо особистість її така яскрава? Справа в тому, що вона йде на ці вибори без позитивної програми. Тимошенко заперечує Путіна і його політику по відношенню до України - але цим зараз в Україні нікого не здивуєш. Тимошенко заперечує регіоналів і їх політику в попередні роки - але на цьому намагаються заробити передвиборні очки всі, і в тому числі самі регіонали. Тимошенко, як виборці знають, досі зберігає конфліктні відносини з багатьма ключовими персонами української політики, на зразок Порошенко, і загальний конфліктний імідж. Якщо описати коротко, вона йде у владу, щоб продовжити конфлікт. Причому навіть її образ харизматика, здатного витягнути Україну буквально за комір з глибини кризи, побудований на конфлікті: мовляв, Тимошенко увійде в конфлікт з несприятливими політично-економічними обставинами і переможе.

Ось більш серйозна проблема: мова йде про її звичку будувати політику, грунтуючись на неформальних контактах в середовищі опонентів

Напевно, обґрунтованим буде припущення про те, що українці за останні гарячі місяці від конфліктів все-таки втомилися. Звідси - і третє місце в рейтингах.

Що ж творчого є в її іміджі як кандидата в президенти? Запитання поки що без відповіді. З одного боку, на нього не можна відповісти, скориставшись владою, як в 2010-му році, коли Тимошенко була прем'єром і експлуатувала гасло "Вона працює!". А з іншого боку, Тимошенко не зможе дати відповідь на це питання і відмежувавшись від влади - все-таки саме її партія зараз де-факто правляча. Та й, м'яко кажучи, править не дуже успішно.

Втім, проблему відсутності позитивної програми за два місяці передвиборчої кампанії вирішити ще можна. А ось іншу проблему, більш серйозну, Тимошенко вже вирішити не встигне - та й взагалі, напевно, вважає, що це не проблема зовсім, а перевага. Мова йде про її звичку будувати політику, грунтуючись на неформальних контактах в середовищі, здавалося б, опонентів.

ГОСТЯ З МИНУЛОГО

Погляньте, наприклад, на постать Ріната Ахметова. Є у нього свій кандидат на цих президентських виборах? Тігіпко - точно не його кандидат. Можливо, Михайло Добкін зможе стати його кандидатом? Навіть якщо і уявити такий політичний поворот, то все одно Добкін не зможе стати президентом. Ось ще Юрій Бойко заявив про своє висунення, але це, схоже, лише спроба врятувати себе від допитів у контексті кримінального переслідування голови НАК "Нафтогаз" Євгена Бакуліна. Загалом, як бути неофіційному господарю Донбасу на цих виборах, якщо він, припустимо, добре запам'ятав Порошенка зразка 2005 року? Нагадаю, тоді Петро Порошенко був на вершині влади і вів себе досить зарозуміло у відносинах з "донецькими". Відповідь проста: домовлятися з Тимошенко. І сама вона цілком може піти на таку домовленість з Ахметовим, це в її характері.

Західні політики, хоча і зустрічали Тимошенко з радістю, тим не менш, не підставляли їй своє плече

З іншого боку, візьмемо позицію Путіна. Ще 4 березня під час спілкування з журналістами в Ново-Огарьово він дав зрозуміти, що готовий співпрацювати з Тимошенко. Путін сказав тоді: "Ми працювали досить успішно завжди з владою України зовсім різних політичних поглядів - і з Леонідом Даниловичем працювали, і з Ющенком працювали. І я як голова уряду Російської Федерації працював з Тимошенко: я до неї їздив, вона приїжджала до Росії. Різні були ситуації, і суперечки були, і домовленості були. Але це була конструктивна робота. Якщо вона захоче приїхати в Росію, нехай приїжджає. Але сьогодні вона - не голова уряду. В якій якості вона приїде? Але перешкодити тому, щоб вона приїхала в Росію, я особисто не збираюся".

Це був максимально прозорий, за кремлівським мірками, натяк, кого саме Путін хоче бачити в ролі парламентера від України. До того моменту Тимошенко вже встигла пообіцяти на Майдані, що революція, яка відбулася в Україні, неминуче продовжиться в інших пострадянських державах, де авторитарні режими теж повинні впасти. Мовляв, треба і Кремль звільнити. Але Путіна і це не збентежило. Потім Тимошенко ще не раз в самих жорстких виразах висловлювалася і про Путіна, і про політику Росії, і про майбутнє відносин між Україною і Росією, проте це не стало причиною такого ж шельмування Тимошенко в російських медіа, яким піддаються інші українські політики і за менш значні приводи.

Таким чином, ось і ще одне пояснення того, чому виборці сприймають Тимошенко досить холодно. Зі своєю конфліктністю і бекграундом в області неформальних зв'язків вона - поки занадто з минулого, щоб задовольнити українців, які, позбувшись від Януковича, зацікавилися майбутнім.

Схоже, приблизно так до неї ставляться і на Заході. Згадайте: коли Тимошенко вийшла на свободу і в Україні вирішувалося питання про владу на перехідний період, як прозоро натякали їй в Америці і Європі, що треба все-таки не про політику думати, а пройти необхідне лікування! Захід, звичайно, буде співпрацювати з нею, якщо Тимошенко стане наступним українським президентом, тут жодних сумнівів бути не повинно. Але в ті останні дні лютого які стали першими днями Тимошенко на свободі, було дуже добре видно, що західні політики, хоча і Тимошенко зустрічають з радістю, тим не менш, не підставляють їй своє плече.



Стартові позиції у Тимошенко погані. Реванш, який вона втілює собою, сьогодні явно не в моді. Її добрі стосунки з Путіним, піком яких стало укладення відомої газової угоди, швидше відлякують національно налаштованих виборців, ніж притягнуть. На європейському напрямку вона поступається за своїм значенням Порошенко, який навіть брав участь у написанні Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Ну а для виборців південного сходу України Тимошенко вже точно проблемний політик після безлічі антиросійських заяв, зроблених нею в процесі загравання з Майданом.

Дмитро Литвин