Людина

Відправляючи солдатів у південний наступ, Москва наступає на граблі власного банкрутства. Кримчани навряд чи побачать у себе московське процвітання, хоч і заживуть під російським прапором; а південний схід України не побачить і самого прапора: Росія не стане ковтати цю землю. Проблема полягає не у відсутності апетиту, а в нетравленні шлунка.

Репортажі російських телевізійників з прокремлівських мітингів в Криму і на Донбасі показують, що головні учасники цих дійств - пенсіонери. Головний меседж спрямованої на них російської агітації полягає в тому, що під владою Кремля вони отримають такі ж пенсії, які платять росіянам. В результаті, коли ці люди говорять про референдуми і про відділення від України, вони мають на увазі, що Росія візьме їх на своє державне утримання.



Все-таки виборчі дільниці, відкриті місцевим самозваним урядом, не залишилися порожніми: люди туди приходили і голосували. Пенсіонери, плюс ті, кому в найближчі роки належить вийти на пенсію, а також працівники безперспективної бюджетної сфери в масі своїй наочно продемонстрували, чого ж вони хочуть. І оголошений Сергієм "Гобліном" Аксьоновим результат "референдуму" - це їх бажання, це їх перемога, нехай і заздалегідь зумовлена: Крим від'єднується від української соціальної системи і починає свій шлях до соціальної системи Росії.

Причому цей вибір пенсіонерів - жорстоке рішення долі молодого покоління кримчан. Люди старшого віку далекі від проблем тих, кому з дипломами про вищу освіту тепер доведеться шукати роботу на території Росії; від проблем тих, хто, будучи в активному віці, займається в Криму підприємницькою діяльністю.



Пенсіонери не замислюються ні про те, хто і як буде тепер гарантувати дотримання прав власності на півострові, ні про те, на яких туристів можна розраховувати тепер - коли регіон перейшов під повний контроль окупаційних військ. Борючись за повернення образу радянського Криму, старше покоління кримчан, напевно, навіть не замислюється, якого емоційного насильства, яким побутовим випробуванням піддає тих, хто молодший і відчуває життя інакше.

Але ось головне питання: чи витримає Росія таку надбавку пенсіонерів і бюджетників? Ймовірно, щоб відповідь на нього був позитивною, політичне керівництво Росії пішло на посилення поліцейського режиму всередині країни. Адже росіянам доведеться тугіше затягнути пояси, але при цьому народне роздратування не повинно похитнути систему, та ще й західні санкції потрібно витримати.

Тому ми і спостерігаємо в Росії, наприклад, "остаточне рішення медійного питання". З кабельних мереж витискають останні не підцензурні канали на кшталт "Дощу", а в рунеті ставлять "заглушки" на опозиційні сайти. Чи зазнають в Кремлі свободу в соціальних мережах? Навряд чи. До кінця року цілком можна очікувати і погром в області сучасного мистецтва, яке в наші дні все більш політичне і тому досить помітне. А що залишиться від опозиції в Росії? Від правозахисних організацій? Їх назвуть "п'ятою колоною" і остаточно зацькують.



Втім, як не дивно, саме такий розвиток ситуації є одним із запобіжників від анексії інших частин території України.

Ті кримчани, які сподіваються, що при російській владі їм буде жити краще, ніж при українській, не проявляють реалістичної скромності у своїх амбіціях. Багато з них думають, що Путін зробить з Криму другий Сочі. Припустимо, на це вистачить ресурсів, але чи вистачить їх ще і на те, щоб зробити з Харкова другий Петербург, а з Донецька - другий Єкатеринбург?

У нинішніх керівників Росії просто немає іншого методу замирення територій, окрім як грошима. При цьому треба визнати, що в Росії сьогодні немає таких грошей, які дозволили б утримувати Харків, Луганськ, Донецьк, Запоріжжя, Миколаїв, Херсон, Одесу і Крим на тому ж рівні, на якому утримують, наприклад, Грозний. Знову ж таки, ще варто врахувати наростаючий ефект від економічного тиску з боку міжнародного співтовариства.



Здавалося б, можна заперечити: мовляв, у наших східних регіонах добре розвинена промисловість, а отже, не такими вже й великими будуть витрати на їх подальше утримання в складі Росії. Однак якщо Донецька область - дотаційна у складі України, то що ж перетворить її у донора в складі Росії? Зміна державного прапора? Глянемо, наприклад, на бюджетну ситуацію в Свердловській області: у цей промислово розвинений уральський регіон, який цілком можна порівняти з Донецькою областю, вже кілька років йдуть дотації з федерального бюджету.

На подальше просування в Україну у росіян навіть при самому тугому затягування поясів і при самому жорсткому поліцейському режимові явно не вистачить ні сил, ні терпіння.

Щоб були зрозумілі суми, про які йде мова, варто взяти цитату з виступу Олександра Починка, економіста і колишнього міністра праці та соціального розвитку Росії. В ефірі телеканалу "Дощ" 11 березня він сказав: "Будь-яке рішення слід приймати з відкритими очима. Так, цікаве рішення: повернули Крим. Чудово! Тільки, хлопці, давайте думати, від чого доводиться відмовлятися, бо це колосальні гроші, це не десятки мільярдів, це трильйони рублів. Крим за витратами буде дорожчим, ніж Дагестан". Підкреслимо: це тільки один Крим.



На жаль, Олександр Починок помер в Москві 16 березня від інсульту. Йому було всього 56 років, він був всього лише на п'ять років молодший 61-річного Путіна. Президента Росії і його соратників в контексті Криму теж цілком можна називати пенсіонерами, які самовизначилися. Сергій Іванов, голова адміністрації, - ровесник Путіна. Міністру оборони Сергія Шойгу - 58 років. Голові Слідчого комітету Олександру Бастрикіну - 60. Олександру Бортникову, директору ФСБ, - 62 роки. Валентині Матвієнко, голові Ради Федерації, 64 роки. Дмитру Кисельову, відомому кремлівському пропагандистові - 59 років. І інші, хто приймає рішення в Росії, - на цьому віковому рівні, або навіть старше, як, наприклад, Віктор Зубков, колишній прем'єр і нинішній видатний газовий начальник, якому вже 71 рік.

На їх фоні моложаво виглядає прем'єр Дмитро Медведєв, йому всього 48 років. Але чи багато його думка значить для держави? Та й справді молодші його думки, його політична норма?

Іншими словами, політичному керівництву Росії час думати про зміну - знайти того, хто забезпечить стабільність режиму і спадкоємність привілеїв спадкоємців. Медведєв явно не впорався. Це складне завдання в Росії реваншистської, озлоблену, пішла на анексію частини європейської держави і яка нарвалася на міжнародні санкції. У Путіна в 2008 році вже не вийшло знайти наступника для спокійної і поки багатішої Росії, а в майбутньому складність цієї проблеми для нього лише зросте.



Сили і кошти у кремлівських пенсіонерів на те, щоб утримувати і втихомирювати Росію разом з Кримом, і при цьому забезпечувати перехід влади до наступного політичного покоління, ще, напевно, знайдуться. Але от якщо це буде Росія плюс південно-східна Україна... А якщо ще й плюс Київ?! Очевидно, у Кремля немає і не буде десятків трильйонів рублів, які довелося б заплатити за подібний проект.

Мабуть, ті що сидять в Кремлі загальмували просування далі в Україну. Напевно, вони ще не настільки в старечому маразмі, щоб ігнорувати економічні контраргументи.



Крим за радянської влади був територією не тільки для відпочинку. Там була і промисловість, і розвинений аграрний сектор. "Високоорганізований радянський Крим" - ідеал для людей старшого віку, які 16 березня прийшли проголосувати на нелегальному референдумі. Долучилися до них і деякі молоді кримчани, багато з яких щиро вважають, що Кремль побудує в Криму те, що вони побачили по телевізору з Сочі. Їх розчарування неминуче. Проте воно і стане тим грунтом, на якому виросте повернення Криму під владу Києва.


Дмитро Литвин