Людина

Журналіст, який перебуває в Криму, описує ситуацію. Частина військових переходить на російську сторону, інші вважають, що легко очистили б Крим від "зелених чоловічків". При цьому всі чекають на референдум.



Селище Краснокам'янка. Раніше ця місцевість асоціювалася з коктебельським джазовим фестивалем, тепер же вона більше знайома базою спецпідрозділу "Тигр". Тутешні бійці стояли проти Майдану у криваві дні лютого. Дивне відчуття: у Києві ми були по різні сторони барикад, а тепер - по різні боки паркану.

Поруч стояла жінка, після мені сказали, що це їх медик. Йти на контакт вона особливо не хотіла, але я все ж запитала її про настрої особового складу і про те, чи були у них на базі "зелені чоловічки". Щодо "чоловічків" сказала, що їх немає, хоча місцеві казали, що вони приїжджали, про щось поговорили і поїхали. А потім додала: "Я просто хочу спокійного життя для своєї сім'ї. Я не хочу переживати за життя своїх дітей. Ми втомилися".

Хлопці з цієї частини дали присягу тільки в листопаді, а в грудні потрапили на Майдан. Тепер же виходить, що минула влада викинула їх, як м'ясо: у Києві їх ненавидять, а нова влада зовсім не помічає. А вони втратили одного зі своїх. "Жодне ЗМІ не освітило його похорон, ніхто з політиків про це не заїкнувся. Нам прикро: він наш, місцевий, залишилося двоє діток. Ми всім селищем його ховали", - каже ця жінка.



"Якщо і буде конфлікт між арміями України і Росії, то навряд чи вони вже кудись підуть. Максимум - будуть захищати своє селище і свої будинки. Їх і так вже всіх мордує прокуратура", - говорить про них місцевий морпех.



Переміщаємося в Феодосію, вирішили заїхати на базу морської піхоти. Домовилися, що туди нас відвезе морський піхотинець у відставку на ім'я Ярослав. Всю дорогу розмовляли.

"Я сам з Києва, а одружений на росіянці, - розповідає Ярослав, - Живемо в Краснокам'янці вже багато років. Для Києва я "тітушка", для місцевих - "бандера". Тому що я за Україну. Я взагалі не розумію, як може військовий, дав присягу народові однієї країни, давати присягу іншій країні? Це ж зрада. Як же честь? Найбільша проблема в тому, що чинний міністр оборони Ігор Тенюх - не авторитет. Йому б на мітингах прапором махати, а не керувати армією. А взагалі, цих "зелених чоловічків" мало, наша армія зачистила б їх за півгодини. Був би наказ. Але наказ у нас один: стояти. Це нас задіває".

"Кажуть, у країні мобілізація, - продовжує Ярослав. - Викликати в частину і взяти номер телефону, це у них називається мобілізацією?! Вже не соромилися б і мовчали. Наша нова влада на нас забила. Відчуття, що нас зливають. У них було стільки моментів нас об'єднати, а замість цього вони ще більше все ускладнюють. Взяти той же закон про скасування мов. Невже вони не розуміють, що Крим - це люди з іншими цінностями?! І якщо ці бабусі звикли дивитися свій російський ящик, не треба позбавляти їх цього. А завезти бази НАТО в Крим - для нас рівнозначно тому, як якщо б ввести російську армію під Львів. Тут справа в менталітеті, це не можна забувати". Фотографуватися Ярослав не захотів: мовляв, йому ще жити у своєму селищі.



Вийшовши з машини, питаю у якихось солдат, можна їх сфотографувати. "Не хочемо показувати свої обличчя". Все ж зробила пару кадрів. Після, мені прошепотіли на вухо, що я дуже сміливо з російською армією розмовляю.




Перед базою - дошка оголошень з промиванням мізків. Тут їх так промивають, що "пінгвіни" та "бандерівці" Кисельова здаються дитячим лепетом. Майданівці, виявляється, всі були під синтетичними наркотиками, їм платили по $1000 в день, а Дмитро Ярош - просто чума. Вважають місцеві бабусі, вони думають, що він дужче Гітлера буде.




Морських піхотинців не тримають під замком, вони можуть вільно виходити в місто. Трьох хлопців ми зустріли біля бази і вирішили прогулятися з ними в магазин. Налаштовані хлопці позитивно, кажуть, що відчувають підтримку народу. Їм надсилають їжу, гроші, гуманітарну допомогу. Самі вони з Донецька. Сказали, що частина бази зараз звільняється або приймає пропозиції Росії перейти до них. При цьому хлопці кажуть, що такий стан справ тільки ще більше гуртує тих, хто залишається: "Відсіваються зайві, ті, хто в будь-який момент можуть зрадити. Навіщо нам такі?". Загалом, нас мало, але ми в тільняшках. Приємні хлопці.

Не встигли ми поговорити і пару хвилин, як підлетіла якась жінка, стала кричати, вимагати документи, почала загрожувати розбити камери, почала вичитувати хлопців - мовляв, ви провокатори, одягли форму морпіхів і брешете, що за Україну. Після, почала комусь дзвонити; нам довелося покинути нових знайомих, щоб уникнути розвитку інциденту.






На набережній красиво: море, чайки і лебеді. Помітили трьох пацанів, аж надто "свої". Виявилося, що так і є: Андрій був у Києві на Грушевського, а зараз він проводить екскурсію для німця по імені Біллі. Біллі - блогер-мандрівник, їздить по країнах і пише про них. Як він розповів, що його вже встиг пограбувати "Беркут" на КП в Армянську. Вкрали гроші і дві камери. Це було вночі. Він повернувся вдень, спробував щось довести. Все закінчилося тим, що міліцейський начальник дав йому 500 гривень. Біллі називає його хорошою людиною. Нам залишається гірко посміхатися.

Розповідає Андрій: "Я народився в Україні. Росія, привівши свої війська в моє місто, вже довела, що налаштована до нас зовсім не дружньо. Коли все почалося на Майдані, я вирішив поїхати в Київ і все побачити своїми очима, тому що по телевізору було багато незрозумілої інформації. Я приїхав і побачив, що там стоять інтелігентні, освічені, добрі люди: їм набридла корупція, набридло, що за будь-який папірець треба давати хабар. Набридло, що влада відверто грабує свій народ. У Феодосії я зараз займаюся тим, що намагаюся допомагати нашим морпіхам: наприклад, передаю продукти. Нещодавно отримав від місцевих козачків: хотів сфотографувати, як ці дружинники Криму сидять і бухають. Коли вони напиваються, то відверто розповідають, що отримують непогані гроші за свою роботу. Аксьонов тут вже все за нас вирішив. Думки про майбутнє? Сиджу на валізах. Не хочеться кидати інститут, батьків і друзів, але і ставати Росією не хочеться".




Сімферополь. Виходимо з вокзалу, сідаємо в маршрутку, бачимо тут хлопчиська з стрічкою українського прапора. Розговорилися. "Будемо бойкотувати Референдум, - говорить хлопчина. - Хоч ми і розуміємо, що за нас уже все вирішили. Я українець. Я все життя українець. Звичайно, Путін може видати ще один закон, що він клав на думку народу України".

До референдуму залишається два дні. Є відчуття, що в Севастополі та Феодосії все пройде чинно, з російськими прапорами. А ось Сімферополь... Ось тут може і спалахнути вогонь протистояння. Зараз збираємося в Бахчисарай, хочемо поговорити з татарами, адже вони збираються проігнорувати референдум усім містом.


Марина Батуринець