Людина

Прагнення до початку 90-х від’єднатися від Грузії і увійти до складу Росії призвело до війни і економічної катастрофи.

Гаряча точка, якою була Абхазія під час війни з Грузією 1992-1993 років, охолола. Тепер, 20 з гаком років опісля, мало ким визнана республіка представляється обвугленою головешкою. Збиток, який завдала війна і який вимірюється в $11,3 млрд, у сформованих умовах виявився непоправним. До руїн у містах-привидів впритул підступає субтропічний ліс; інфраструктура знищена; економіка ледве дихає. Апельсинові дерева, як і раніше плодоносять; як і раніше, цвіте мімоза. Але у бік процвітання, яке снилося борцям за незалежність, Абхазії просунутися так і не вдалося. Робляться спроби налагодити курортний сервіс, які зазнають невдачі, і відпочинок в тутешніх місцях (а вони, як відомо, просто створені природою для того, щоб тут можна було жити за рахунок туризму), виявляється екстремальним.



Пристрій влади: президент, парламент (35 місць), верховний суд
Державні мови: абхазька, російська
Письменність: на основі кирилиці
Міжнародне визнання: визнана лише п'ятьма членами ООН: Росією, Венесуелою, Нікарагуа, Науру, Тувалу.
Грузія, США, ЄС, ПАРЄ та ОБСЄ вважає Абхазію частиною Грузії, окупованою Росією
Населення: 1986 - 530 тис. осіб, 2011 - 242 тис. осіб
абхази - 44%
вірмени - 21%
грузини - 21%
росіяни - 11%
греки - 1%
інші національності - 2%
Територія: 8,7 тис. км2, берегова лінія - 214 км
Грошова одиниця: російський рубль.



Після того, як Росія в 2008 році визнала республіку, там почався будівельний бум. Однак сталася серія скандалів: наприклад, ЗМІ почали повідомляти, що у російськомовних жителів забирають житло. У абхазько-російських відносинах, від яких, в взагалі-то, залежить тонус тутешньої економіки, намітилося охолодження. Росія, за деякими даними, фінансує 70% бюджету незалежної Абхазії. При цьому безробіття тут - теж 70%. Крім туризму, в основі абхазької економки лежить роздрібна торгівля. Говорити про промисловість не доводиться. Є відомості, що в Абхазії працює секретний російський центр ядерних досліджень зі своїм реактором.





Аслан - абхазець вже вісім років він живе і працює в Харкові, де ще в 1990 році, за два роки до того, як у нього на Батьківщині розгорілася війна, закінчив Інститут інженерів залізничного транспорту. Сюди він повернувся, коли жити в Абхазії стало нестерпно. Довоєнні часи Абхазької АРСР Аслан називає "золотими днями". За його словами, зараз ситуація на Батьківщині стала краще, чим була три роки тому, але все одно умови для життя там він називає неприйнятним. Він каже, втім, що повернувся б, але додає, що дружину з дітьми туди везти не можна.



Люди в Абхазії намагаються виживати за рахунок туризму. До нас, незважаючи ні на що, все одно їдуть відпочивати з Росії, - розповідає Аслан. - Якось виживають ті з наших, хто намагається налагодити свій сервіс. Пансіонати і санаторії у нас зруйновані, а от якщо ти зміг відремонтувати свій будинок, щоб здати відпочиваючим, - значить, проживеш до наступного сезону. Навіть не знаю, що треба зробити, щоб тут стало так, як на знаменитих курортах. Однією природи мало. Думаю, потрібні інвестиції, але хто ж сюди по-справжньому буде вкладати, в невизнану республіку?! Хіба що Росія, яка і так утримує Абхазію, але вона по-справжньому не розщедрюється. У неї є своє узбережжя, самі знаєте, як зараз у Сочі. А що стосується війни... Ми з грузинами добре жили, було багато змішаних сімей. І не тільки з грузинами: республіка була багатонаціональною. Я не вважаю грузин ворогами. Такий час був. Ось вони програли війну, ми виграли, хоч і живемо, як ніби це нас перемогли. У грузинів було менше мотивації воювати, ніж у нас: Абхазія завжди була автономною республікою, ми захищали свою незалежність, вони - цілісність своєї держави. І ось чим все скінчилося.



Вахтанг Убірія, колишній заступник мера Одеси, президент Асоціації майстрів важкої атлетики України, народився в Абхазії, в місті Очамчири. Його мати - абхазка, батько - грузин; двоюрідні сестри і племінники живуть в Абхазії.





Коли в грузино-абхазькому конфлікті настало перемир'я, я давав інтерв'ю грузинському телебаченню. Сказав, що для російського уряду Абхазія - як валіза без ручки: важко нести, шкода кинути, - розповідає Вахтанг Убірія. - До війни Абхазія процвітала - гостинна, з дивовижною природою. А сьогодні там джунглі. Мій батько був начальником об'єднання чайних фабрик в Очамчири. Сьогодні не те що чай - кукурудзу не можуть зібрати! Сьогодні там вовки виють, нічого немає, все в бідноті. Річний бюджет абхазця - 100 доларів, річний! Виживати допомагають друзі і родичі, які виїхали звідти. Багато хотіли б вирватися з цього пекла. Жителів Абхазії нацькували один на одного, зробили Абхазію територією Росії. 20 років пройшло, і ніякого поліпшення. Та й яке поліпшення може бути, якщо Абхазії не приділяється ніякої уваги: Росії потрібна була територія, і більше нічого. Якби не розпалювали ворожнечу, не нацьковували людей один на одного - вони б самі розібралися.

Вахтанг Убірія додає: Боюся, що Крим чекає таке. Добре, що українська сторона стримується і не піддається на провокації, не відкриває вогонь.

Тривожні паралелі проводить і віце-президент Федерації баскетболу України Зураб Хромаєв. Він говорить про інший регіон, про невизнану республіку Південна Осетія. Спортсмен і громадський діяч в 2007 році у складі групи народної дипломатії був на конференції з мирного врегулювання в Цхінвалі. Час показав, що, на жаль, наша народна дипломатія виявилася марною, - говорить він. - Але тоді ніхто і не думав, що ми з Кримом можемо опинитися в схожій ситуації. Знаючи імперські звички Росії, я скептично оцінюю можливість вирішити проблему дипломатичним шляхом. І надія на Європу у мене слабка. Конкретних кроків від неї навряд чи можна очікувати. Якщо Крим піде до Росії, його чекає доля Південної Осетії і Абхазії. Батько мій з Північної Осетії, а мама у мене грузинка. Півтора року тому я був у Цхінвалі: серце кров'ю обливалося. Там вже шість років стоять обгорілі, зруйновані будинки, в яких жили і осетини, і грузини. Все було спровоковано Кремлем на чолі з Путіним. Жодних причин, крім його особистих амбіцій.