Deprecated: preg_replace(): The /e modifier is deprecated, use preg_replace_callback instead in /home/f/fb3806xa/fb3806xa.bget.ru/public_html/engine/classes/templates.class.php on line 68 Deprecated: preg_replace(): The /e modifier is deprecated, use preg_replace_callback instead in /home/f/fb3806xa/fb3806xa.bget.ru/public_html/engine/classes/templates.class.php on line 72 Deprecated: preg_replace(): The /e modifier is deprecated, use preg_replace_callback instead in /home/f/fb3806xa/fb3806xa.bget.ru/public_html/engine/classes/templates.class.php on line 68 Deprecated: preg_replace(): The /e modifier is deprecated, use preg_replace_callback instead in /home/f/fb3806xa/fb3806xa.bget.ru/public_html/engine/classes/templates.class.php on line 72 Deprecated: preg_replace(): The /e modifier is deprecated, use preg_replace_callback instead in /home/f/fb3806xa/fb3806xa.bget.ru/public_html/engine/classes/templates.class.php on line 77 Deprecated: preg_replace(): The /e modifier is deprecated, use preg_replace_callback instead in /home/f/fb3806xa/fb3806xa.bget.ru/public_html/engine/modules/show.full.php on line 292 Deprecated: preg_replace(): The /e modifier is deprecated, use preg_replace_callback instead in /home/f/fb3806xa/fb3806xa.bget.ru/public_html/engine/classes/templates.class.php on line 268
Забута війна: ірано-іракський конфлікт ч.1 » Людина - mortal Mortal-Людина

Забута війна: ірано-іракський конфлікт ч.1

Забута війна: ірано-іракський конфлікт


Останнім часом багато говориться про гіпотетичне військове вирішення "іранського питання". В цьому зв'язку представляє особливий інтерес ірано-іракська війна 1980-х рр., яка до певної міри може відповісти на питання, як буде вести себе Тегеран у разі чергового військового конфлікту. Але війна між Іраном і Іраком залишилася в тіні наступних битви битв на Близькому і Середньому Сході. З розпадом Радянського Союзу, що послідував незабаром після завершення бойових дій між Багдадом і Тегераном, інтерес до цієї війни був надовго втрачений і в новій Росії. Смута і внутрішні конфлікти 1990-х рр. явно не сприяли вивченню досвіду боїв між Багдадом і Тегераном. "ВКО" в міру можливого спробує заповнити цей пробіл. Для початку увазі читачів пропонується аналіз воєнних дій протягом перших двох років ведення військових дій.

Забута війна: ірано-іракський конфлікт ч.1


Ірано-іракський конфлікт, що почався 22 вересня 1980 р. був підготовлений всім ходом розвитку складних і суперечливих відносин між Іраком і Іраном. Вони характеризувалися в той період наявністю гострих міждержавних суперечностей, взаємної недовіри та ворожості. З моменту приходу до влади в Іраку в 1968 р. баасистів, кризові явища у відносинах між двома країнами неодноразово призводили до збройних зіткнень на ірано-іракському кордоні і ставили Ірак і Іран на грань війни. Шахським Іраном Ірак розглядався в якості головного противника в регіоні.

З поваленням шахського режиму характер ірано-іракських відносин не змінився. Протиріччя між двома країнами ще більш загострилися, що в підсумку призвело до військового зіткнення між ними.

Активні і широкомасштабні бойові дії на кордоні були розпочаті іракською стороною. Однак не меншу роль у розв'язанні збройного конфлікту між Іраком і Іраном зіграло і саме іранське духовенство на чолі з аятоллою Хомейні. Своїми підривними діями проти іракського режиму тегеранські мулли фактично спровокували Багдад на військову акцію.

Слід відзначити і підбурювальні дії західних, насамперед американських, спецслужб, які за допомогою спеціально підібраної дезінформації підштовхували іракське керівництво до прямої військової конфронтації з Іраном.

За перші два роки ірано-іракський збройний конфлікт пройшов декілька стадій і в цілому носив основні риси війни з рішучими військово-політичними цілями - нанесення повної військової поразки противнику і повалення режиму. Бойові дії набули широкомасштабний і безкомпромісний характер. Вони велися на фронті 650 км. Бойового впливу піддавалися не тільки війська протиборчих угрупувань, але і ті, які знаходяться на порівняно великій відстані від лінії фронту військові і військово-економічні об'єкти і адміністративно-політичні центри. Втрати протягом лише перших двох років конфлікту досягли значних розмірів - кількість убитих з обох сторін склало близько 175 тис. чол. З ладу було виведено більше 3100 танків 1800 гармат, 300 бойових літаків.

Поступове розширення масштабів конфлікту і перетворення його в затяжну війну на виснаження зробили помітний вплив на стан збройних сил сторін, зміст, форми і способи збройної боротьби. В ході конфлікту в повній мірі проявилися військові можливості воюючих сторін, їх сильні і слабкі сторони. За своїми масштабами, напруженням і можливим наслідкам конфлікт перетворився у важливу військово-політичну подію, що виходить за рамки двосторонніх відносин. Вона справляла істотний вплив не тільки на обстановку в Іраку та Ірані, але і на військово-політичну обстановку на Близькому і Середньому Сході в цілому. Від його ходу (війни) і результату багато в чому залежали міцність позицій правлячих іракського та іранського режимів, стан міжарабських відносин, а також можливість залучення в конфлікт інших країн.

Ірано-іракські протиріччя


В основі суперечностей між Іраком і Іраном лежали територіальні розбіжності, а також політичне і військове суперництво між ними за лідерство в зоні Перської затоки. Після приходу в 1979 р. до влади в Ірані мусульманського шиїтського духівництва на чолі з аятоллою Хомейні негативний вплив на стан відносин між двома країнами почав також надавати релігійний фактор. Зокрема, іранське духовенство намагалося скинути правлячий баасистський режим в Іраку шляхом експорту в цю країну так званої ісламської революції. Надалі передбачалося створити в Іраку ісламську республіку за іранським зразком. Територіальні розбіжності між Іраком і Іраном йдуть корінням в далеке минуле. Вони полягають у неврегульованості питань накреслення лінії кордону між двома країнами, особливо на прикордонній ділянці річки Шатт-ель-Араб (перське назва річки - Арвандруд). У свою чергу, це обумовлювало наявність спірних територій та інших супутніх територіальному спору проблем. До таких можна віднести розподіл вод прикордонних річок, порядок регулювання випасу худоби в прикордонній зоні, розмежування прибережного шельфу, регулювання потоків паломників до святих місць мусульман в Іраку та Ірані, проблему депортованих у різний час з Іраку до 70 тис. іранців та ін.

Забута війна: ірано-іракський конфлікт ч.1


Нинішня територія Іраку в минулому протягом майже чотирьохсот років входила до складу Османської турецької імперії. Прикордонна зона між імперією та Іраном була заселена войовничими кочовими племенами курдів, які не признавали ні султанського, ні шахської влади. Набіги курдів здійснювалися як на турецьку, так і на іранську територію, оскільки чіткої фіксації лінії проходження кордону не було. Прикордонні конфлікти тривали практично у перманентному режимі.

У 1847 р. під натиском і за посередництва Великобританії і Росії Іран і Туреччина підписали новий договір, згідно з яким лінія кордону між двома країнами на прикордонному відрізку річки Шатт-ель-Араб встановлювався по лінії нижнього рівня води за східним (іранського) березі річки.

В якості компенсації за згоду Ірану на таке проходження лінії кордону за ним було закріплене місто і порт Хорремшехр (арабська назва - Махаммара), кордон в районі якого встановлювався по лінії тальвега річки (тобто лінії, що з'єднує найнижчі точки річкової долини). Що стосується сухопутного кордону, то вона як і раніше була тільки описана, але залишалася не де маркірованою.

Забута війна: ірано-іракський конфлікт ч.1


У листопаді 1913 р. в Константинополі знову за посередництва Великобританії і Росії був підписаний турецько-іранський протокол з прикордонних питань, в основу якого було покладено зміст договору 1847 р. У відповідності з цим протоколом змішана турецько-іранська комісія у 1914 р. здійснила демаркацію кордону на всьому її протязі.

У 1932 р. після отримання Іраком незалежності і виділення його із складу колишньої Османської імперії Іран порушив питання про нерівноправності укладених ним раніше з турками договорів і зажадав для себе рівних прав на використання річки Шатт-ель-Араб.

У 1934 р. претензії Ірану розглядалися в Лізі Націй. За посередництвом цієї організацій і під натиском Великобританії, яка мала великі інтереси в Іраку, 4 липня 1937 р. у Тегерані було підписано ірано-іракський договір про кордон і протокол до договору. Іран і Ірак погодилися вважати чинними положення про кордон, що містяться в протоколах 1913 і 1914 рр., з невеликою зміною зображення лінії кордону в районі міста Абадан на користь Ірану: межа тут на протязі 7 км була відсунута до лінії тальвега річки.

Договір 1937 р. давав Іраку ряд переваг. До них відносилися: виключно права на визначення порядку судноплавства по річці Шатт-ель-Араб, право на стягнення мита з проходящих суден третіх країн та одержання інших прибутків від експлуатації річки, прерогативу регламентації проходу військових суден, тоді як у Ірану єдиним виходом до відкритого моря був Шатт-ель-Араб.

Після другої світової війни в Іраку та Ірані активізувалася діяльність міжнародних нафтових монополій. Різко зріс рівень видобутку нафти, основні розвідані запаси якої знаходяться в районах, які прилягають до ірано-іракського кордону. Значно зросли також обсяги вивозу нафти з Іраку та Ірану на зовнішні ринки і зовнішньоторговельний оборот обох країн. В цих умовах підвищилося значення річки Шатт-ель-Араб, на якій розміщувався ряд важливих портів і промислових центрів Іраку та Ірану.

Наприклад, в Абадані колишньої англо-іранської нафтової компанією був побудований один з найбільших в світі нафтопереробних комплексів (річна потужність по переробці нафти - 37,5 млн. тонн), а через Хорремшехр йшов основний потік вантажів (до 75% в описуваний період), що надходили в Іран морським шляхом.

Однак і Ірак, і Іран, які входили до 1958 р. в Багдадський пакт, утримувалися від відновлення територіального спору. Стримуючий вплив у цьому питанні надавали і міжнародні нафтові монополії, які встановили в післявоєнний період фактично повний контроль над основними нафтоносними районами Іраку та Ірану.

Новий період загострення ірано-іракських відносин розпочався після повалення у 1958 р. в Іраку монархії і встановлення в цій країні республіканського ладу. Колишній шах Ірану Мохаммед Реза Пехлеві побачив у політичних змінах, які сталися в Іраку, пряму загрозу для свого режиму.

В цьому його активно переконували США і Великобританія, які до цього часу твердо оселилися в Ірані, прив'язавши його до себе міцними узами військової, економічної і політичної залежності. Ірак перетворився для Ірану головним противником в регіоні. Вся політична і військова діяльність шахського режиму набула чітко виражену анти іракську спрямованість.

Зокрема, основне угруповання іранських збройних сил (60% сухопутних військ і військово-повітряних сил, 100% військово-морських сил) було зосереджено в західних прикордонних з Іраком районах, районах Ірану.

З кінця 1950-х рр. на перший план в ірано-іракських відносинах вийшли політичні та ідеологічні суперечності. Вони характеризувалися активною підривною діяльністю, що включала ведення ворожої пропаганди, підтримку внутрішньої і зовнішньої опозиції правлячим режимам, інспірування антиурядових виступів національних меншин, розпалювання ворожнечі на релігійному грунті, організацію та проведення диверсійно-терористичних акцій в прикордонній зоні, підтримання на кордоні обстановки військової напруженості та ін.

На території Іраку анти шахською діяльністю займалися один з колишніх начальників шахської служби безпеки САВАК Тимур Бахтіяр, а також аятолла Хомейні, який був висланий з Ірану за організацію в 1963 р. антиурядових виступів. Хомейні провів в Іраку близько 15 років (з 1964 по 1978 р.) і був висланий з цієї країни влітку 1978 р. на вимогу та під натиском шаха Ірану.

На території Іраку в 1974-1975 рр. дуже активно функціонувала анти шахська радіостанція Народної партії Ірану "Голос патріотів батьківщини". В Іраку в описуваний період діяли політичні організації арабських сепаратистів Хузестана (Фронт визволення Арабестана, Фронт звільнення Ахваза та ін), що ставлять своєю метою відторгнення від Ірану провінції Хузестан і утворення на її території самостійної держави.

Іран, у свою чергу, здійснював проти Іраку підривні акції, найбільш значним з яких була підтримка шахським режимом очолюваної Мустафою Барзані збройної боротьби іракських курдів за автономію.

Найбільшу гостроту ірано-іракські суперечки набули після 1968 р., коли до влади в Іраку прийшов баасистський режим, який виступив з претензіями на лідерство в зоні Перської затоки і пішов на розвиток політичного і військового співробітництва з Радянським Союзом.

Іран, перетворившись на той час в одного з найактивніших учасників військово-політичного блоку СЕНТО, взявши курс на розвиток всебічного військового співробітництва з США і Великобританією і спираючись на їхню підтримку, вирішив посилити політичний і військовий тиск на Ірак.

При цьому велику роль у прийнятті такого рішення зіграло прагнення самого Ірану грати роль домінуючої в економічному і військовому відношенні країни в зоні Перської затоки. Іран знову поставив питання про перегляд кордону між двома країнами і денонсував договір 1937 р., що викликало різке загострення відносин між Тегераном і Багдадом.

У відповідь на іранську акцію Ірак здійснив низку політичних маневрів, намагаючись при цьому заручитися підтримкою арабських країн. Коли Іран 31 грудня 1971 р. зайняв своїми військами три острови в Ормузькій протоці (Великий Томб, Малий Томб, Абу-Муса), Ірак в своєму прагненні відновити проти шахського режиму арабські країни затоки, пішов на розрив дипломатичних відносин з Тегераном і провів ряд військових демонстрацій на кордоні.

Дії Іраку не отримали очікуваної підтримки з боку арабських країн Перської затоки, і він був змушений у жовтні 1973 р. під приводом надання військової підтримки Сирії та Йорданії у війні проти Ізраїлю заявити про відновлення дипломатичних відносин з Іраном.

Проте очікуваного поліпшення відносин між двома країнами не відбулося. Більше того, практично відразу ж після закінчення арабо-ізраїльської війни 1973 р. на ірано-іракському кордоні створилася винятково гостра ситуація. Практично на всьому протязі кордону відбувалися військові інциденти різного масштабу. В липні 1974 р. протиріччя загострилися до межі.

Сторони виявилися практично на межі війни.

У цей період особливого загострення набуло ідеологічне протиборство сторін. Ірак під приводом боротьби з іранською п'ятою колоною депортував в Іран до 70 тис. проживаючих на іракській території іранців, відмовивши їм при цьому компенсації матеріального збитку. Іран, у свою чергу, надавав широку військову допомогу курдським загонам Мустафи Барзані, аж до посилки в Іракський Курдистан окремих своїх військових підрозділів.

Підтримка шахським режимом іракських курдів надавала стабілізуючий вплив на обстановку в Іранському Курдистані, що теж мало важливе значення для іранських правлячих кіл.

У період з листопада 1973 по березень 1975 р. на ірано-іракському кордоні були зареєстровані сотні прикордонних інцидентів.

У цієї конфронтації сторони зайшли в глухий кут. Її продовження почало суперечити їхнім інтересам. Це змусило їх спочатку шукати вихід з положення, що створилося на шляхах політичного врегулювання. Зокрема, Ірак став відмовлятися від перегляду прикордонного договору 1937 р. і припинив анти шахську пропаганду на Іран.

Останнє мало важливе значення для шаха, оскільки до цього часу Іран вступив у смугу різкого загострення внутрішніх соціально-економічних і політичних суперечностей, що призвели трьома роками пізніше до створення в країні революційної ситуації та повалення шахського режиму. В цих умовах цілеспрямована анти шахська пропаганда на Іран, що проводилася з території Іраку, була дуже ефективною.

У березні 1975 р. в Алжирі при посередництві покійного президента Х. Бумедьєна відбулася зустріч між колишнім шахом і заступником голови Ради революційного командування Іраку Саддамом Хусейном, в ході якої було підписано угоду про врегулювання ірано-іракських розбіжностей.

Ірак погодився на встановлення кордону між двома країнами на річці Шатт-ель-Араб по лінії тальвега і політичне врегулювання інших спірних проблем. Іран припинив підтримку загонів Мустафи Барзані, внаслідок чого опір іракських курдів урядовим військам різко ослаб.

Центральний уряд Іраку зумів досить швидко встановити свій контроль у курдських районах. Основна частина бойових загонів курдських "пешмерга" на чолі з Мустафою Барзані і його синами перейшла на територію Ірану. Таким чином, ірано-іракське врегулювання в черговий раз було досягнуто за рахунок інтересів курдів.

У 1975 р. за посередництва Алжиру Ірак і Іран підписали новий прикордонний договір і ряд прикордонних угод і протоколів. Було здійснено редемаркацію кордону. Офіційно був проголошений курс на розвиток нормальних і всебічних міждержавних відносин і співробітництва між двома країнами.

Компромісне рішення наявних протиріч на цьому етапі в цілому відповідало інтересам обох країн. Однак накопичувані протягом багатьох років проблеми у відносинах між Іраком і Іраном до кінця так і не були вирішені. Обидві сторони продовжували бачити одне в одному свого основного противника, збереглася недовіра до кінцевих цілей один одного.

Революційні події 1978-1979 рр. в Ірані занепокоїли керівництво Іраку. Справа в тому, що в Іракові до 60% населення - мусульмани-шиїти. Це саме по собі створювало передумови для експорту ісламської революції з Тегерана. Таким чином, побоювання баасистського (ba'athist) керівництва були цілком обгрунтованими.

Забута війна: ірано-іракський конфлікт ч.1


Практично відразу ж після приходу до влади у лютому 1979 р. іранське духовенство на чолі з Хомейні проголосив гасло експорту "ісламської революції" у сусідні мусульманські країни, в першу чергу в Ірак і Афганістан, і проголошення в них ісламських республік. Вирішальну роль тут зіграли панісламістські стремління Хомейні і його особисті рахунки з баасистським режимом, який у 1978 р. вислав нинішнього іранського лідера за межі Іраку.

Велике значення мали також добрі знання Хомейні обстановки в Іраку і його зв'язку з іракської шиїтською громадою, Хомейні і його оточення розгорнули активну пропагандистську кампанію проти режиму баасистів, закликаючи іракських шиїтів до повалення Саддама Хусейна.

Під впливом іранського духівництва в Іраку в містах Кербела і Неджеф сталися великі заворушення шиїтів, які були придушені силами безпеки. При підтримці з боку Ірану в Іраку активізувалася антиурядова діяльність, сильна підпільна шиїтська організація, "Даава".

Іранське керівництво знову інспірувало збройні виступи іракських курдів проти центральних властей Іраку, З цією метою на територію Іраку були спрямовані збройні загони колишніх "пешмерга" на чолі з Масудом і Ідрісом Барзані.

Всі ці дії призвели до того, що до березня 1980 р. ірано-іракські відносини знову різко загострилися. Поновилися збройні інциденти на кордоні. Обидві сторони знову приступили до активної підривної діяльності один проти одного. В цих умовах військово-політичне керівництво Іраку з метою чинити тиск на Іран і змусити його до відмови від антиіракської політики вжило низку політичних і дипломатичних кроків і приступило до безпосередньої підготовки військової акції проти Ірану. наступна сторінка

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам Зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Комментарии:

Добавить
Copyright © 2012-2016 при копіюванні матеріалів посилання на джерело обов'язкове