Людина

Ми бачили, що людина має природне, тваринне походження.
Разом з тим вона є продуктом розвитку суспільства. Тільки в умовах суспільства виникла мова, свідомість і сформувались властиві людині психічні процеси: вищі форми сприймання і пам’яті, мислення і уява, вольові процеси і почуття.
Наука здавна намагалась проникнути в ці безпосередньо приховані від очей стороннього спостерігача процеси і породжувані ними явища: образи, уявлення, думки, бажання, вольові зусилля. Довгий час люди обмежувались лише описом цих внутрішніх процесів і явищ, як вони їх уявляли, спостерігаючи за самими собою. Намагаючись пояснити ці явища, вчені висловлювали різні догадки, часто цілком фантастичні. Адже явища ці так не схожі на все те, що ми знаходимо в світі, який існує поза нами! Вони здаються зовсім невловимі: можна точно описати, наприклад, особливості листка якої-небудь рослини, можна виміряти його поверхню, підрахувати середню кількість листків на гілці, можна, нарешті, засушити і зберегти цей листок для кожного, хто забажає сам розглянути його. Але як опишеш образ цього листка в свідомості? Як виміряєш його, зважиш, як покажеш іншому? Все це, звичайно, неможливо зробити. І все ж образ листка або думка про нього існує так само реально, як і сам листок, який людина бачить або про який вона думає.
Разом з тим роль психічних процесів і явищ в житті людини надзвичайно велика. Відображаючи світ, психічні процеси дають можливість орієнтуватися в ньому. Але вони відображають не тільки навколишню дійсність, а й дії самої людини і її властивості. Людина здатна через це пізнавати саму себе і свідомо керувати собою, своїми діями і вчинками.
Психіка людини відображає дійсність. Однак психічне відображення зовсім не схоже на відображення дзеркальне. Воно схоже швидше на відображення в тому казковому дзеркалі, в якому можна побачити не тільки те, що знаходиться перед ним, але й далеке минуле і навіть майбутнє. Все це і дає людині можливість бути тим, чим вона є: відкривачем таємниць природи, активним творцем матеріальних і духовних цінностей, великим провидцем майбутнього, здійснювачем тих цілей і планів, які вона будує мислено – в своїй голові.
Але як нескінченно складна людська психіка і яке важке завдання її наукового пізнання! Тому довгий час психологічні знання нагромаджувались уже повільно. Від перших уявлень античних філософів про психіку людини до того часу, коли психологія стала на твердий науковий грунт і почала успішно розвиватися, минуло майже два тисячоліття. Це пояснюється тим, що психологія становить таку галузь знань про людину, яка не могла розвиватися інакше, як на основі досягнень інших наук, що вивчають людину: наук про життєдіяльність її організму, і насамперед її мозку, а також наук про походження людини і її суспільно-історичний розвиток. З цих наук найбільш важливі для психології антропологія, яка розглядає походження людини і вивчає особливості людських рас; фізіологія вищої нервової діяльності, пояснює роботу кори великих півкуль головного мозку. Науки ці вперше склалися лише в минулому столітті, а фізіологія вищої нервової діяльності навіть дещо пізніше, наприкінці ХІХ – початку ХХ століття.
Важливу роль у швидкому розвитку наукової психології, що розпочався, відіграли також новітні методи вивчення електричних явищ у мозку, деякі математичні методи і методи, якими користується кібернетика – наука, що вивчає процеси керування в машинах і живих організмах.
Отже, психологія хоч і має багатовікову історію, але почала по-справжньому розвиватися пізніше від інших наук про людину. Зате їй належить велике майбутнє: адже це наука про найбільш чудову властивість найчудовішої істоти на Землі – людини.