Людина

Хто побачить живу мавпу вперше, неодмінно скаже: «Як вона схожа на людину!». Але з усіх мавп найбільше схожі на людей людиноподібні. Їх усього чотири роди. Живуть вони дуже далеко, до нас привозять їх рідко, та й у себе на батьківщині зустрічаються вони не часто. Наприклад, в лісах екваторіальної Африки живуть шимпанзе і горила. З них лише шимпанзе можна побачити в нас у великих зоопарках або в деяких лабораторіях, де над ними проводять досліди, а горили живими досі ні разу не потрапляли в нашу країну.
Інші людиноподібні мавпи живуть на крайньому півдні Азії і на деяких островах Малайського архіпелагу. Це оранги і гібони. Щоб спостерігати оранга (частіше говорять: орангутана) на його батьківщині, в природній обстановці, треба поїхати на острів Суматра або Калімантан (Борнео). Там, вдалині від морського берега, в лісовій гущавині, в глухих малодоступних місцях ще залишились орангутани. Число їх зменшується з кожним роком: їх винищують і ловлять, щоб живими доставляти в зоопарки і в інститути для спостережень.
Орангутана легко відрізнити від будь-якої іншої мавпи. У нього руда, довга, шорстка шерсть, крізь неї видно шкіру кофейного кольору, а на обличчі, вухах, стопах і кистях шерсті зовсім немає, якщо не рахувати рудої борідки у самців. Дорослі самці мають ріст 13-14-річного хлопчика, але значно товщі від нього і ширші в плечах. У орангутангів та й у інших людиноподібних мавп хвоста немає. Живуть орангутани високо на деревах і не люблять спускатися на землю. На дереві їм привільно: живляться вони плодами, соковитим листям, бруньками, пагонами, личинками і червами, а також яйцями і пташенятами. До води оранг спускається рідко, тільки щоб напитися, та й то старається зробити це не сходячи з дерева: повиснувши на одній руці, другою рукою він черпає воду. Сплять оранги теж на деревах. На ніч вони влаштовують собі гніздо у вигляді настилу з наламаних гілок: гніздо буває завдовжки метра в півтора, завширшки близько метра. Мавпа встеляє його м’яким листям, так що й людина могла б на ньому зручно лежати.

Як же така велика і важка тварина, як оранг, пересувається по деревах? Насамперед за допомогою рук. Руки (вірніше, передні кінцівки) у нього довші і міцніші від ніг. Ноги під час пересування на деревах відіграють другорядну роль. Оранг хапає рукою гілку, на яку хоче перебратися, пробує її міцність і підтягується до неї. Якщо гілка товста, він обережно іде по ній в напівзігнутому положенні Оранг не перестрибує з гілки на гілку і ніби ніколи не поспішає. Проте він рухається у верхній частині лісу з такою швидкістю, з якою по землі може бігти людина.
Сила дорослого оранга-самця дуже велика. Ні один хижий звір не насмілюється напасти на нього. Голова оранга здається дуже великою із-за товстих м’язів на його сильних щелепах. Укус оранга страшний: в нього великі міцні зуби і особливо сильні ікла, які мало чим поступаються перед іклами лева або тигра.
Мавпа гібон водиться, як і орангутан, головним чином на островах Суматра, Калімантан, місцями в Індії та Індокитаї. Гібони значно менші від орнгутанів: найбільші з них (зрослопалі) досягають у висоту одного метра. Інші породи ще нижчі. Вони, так само як і оранги, живуть на деревах. По землі на ногах пересуваються з великим тягарем, балансуючи в повітрі своїми дуже довгими руками (особливо довгі передпліччя й кисті). Зате на деревах, у рідній стихії, гібони дуже рухливі. Здалека стадо гібонів у гаю здається зграєю птахів, що пурхають між деревами. Подібно до орангів, гібони пересуваються за допомогою рук; ноги в рухах по деревах майже не беруть участі. Але на відміну від орангів гібони сильно розгойдуються на руках і перекидаються з дерева на дерево на відстань у кілька метрів. Ці вправні їх рухи на руках мають назву «брахіаціїї»(від латинського слова «брахіум» - рука). Деякі гібони володіють чудовою здатністю видавати звуки, схожі із звуками людського голосу. Спів гібонів сповнює ліси на ранковій і вечірній зорі. В Європу гібони потрапляють рідко, бо дуже погано переносять мандрування і швидко гинуть у неволі.
Такими є азіатські людиноподібні.
Їх африканські співбрати – горили і шимпанзе – не менш цікаві.
Почнемо з шимпанзе, який за ростом дуже близький до оранга. Але шимпанзе значно тонший, легший, рухливі ший і жвавіший від оранга. Тоді як оранги в неволі люблять нерухомо і мовчки сидіти на місці, задумливо дивлячись перед собою, шимпанзе дуже діяльні: вони граються один з одним, беруть жваву участь у справах своїх сусідів по клітці – інших мавп або зав’язують знайомство з відвідувачами.

Шимпанзе вкриті негустою чорною шерстю. Як і в інших людиноподібних мавп, обличчя, вуха, кисті і стопи в них голі. Шимпанзе вільніше від орангутана тримаються на задніх кінцівках, але частіше стають на четвереньки. Руки в них теж дуже довгі, сильні і добре пристосовані для пересування по гілках; але шимпанзе не уникають землі і провадять у себе на батьківщині цілі години під деревами, бігаючи, граючись або відпочиваючи. На ніч вони забираються у влаштовані ними на деревах гнізда. Живляться приблизно такою ж їжею, як і орангутани, в неволі їдять майже все, що їсть людина.

Щоб вивчити поведінку, звички і розумові здібності шимпанзе, над ними проводять спостереження і ставлять досліди. Спостереження показали, наприклад, що голодні шимпанзе здатні знаходити шлях до їжі, яка лежить в малодоступному місці, значно швидше і вправніше, ніж інші тварини. Щоб дістати яблука, які лежать далеко від клітки, шимпанзе бере палицю найдовшу, а якщо палиця все ж виявляється короткою, намагається з’єднати дві палиці, встромлюючи одну в заглибину другої. Щоб дістати підвішені до стелі банани, шимпанзе притягує дерев’яний ящик і ставить його під бананами; переконавшись, що з ящика не дістане до плодів, він бере другий ящик, ставить його на перший і, вибравшись на таку споруду, дістає фрукти. Дослідниця Н.Н.Ладигіна-Котс виховувала шимпанзе з самого раннього віку і провела дуже багато спостережень над ним, порівнюючи його поведінку з поведінкою дитини. Ці спостереження описані в кількох працях, з яких книга «Дитина шимпанзе і дитина людини» набула широкої популярності. Серед багатьох інших спостережень Ладигіній вдалося вивчити вираз обличчя (міміку) свого вихованця при різних його переживаннях: в печалі і радості, в страху і злості, при здивуванні і огиді і т. д. Бажаючи взнати, чи може шимпанзе розрізняти кольори предметів, як людина, дослідниця розкладала перед мавпою різнокольорові палички або кубики; вийнявши із запасного ящика паличку певного кольору, вона показувала її шимпанзе; той після деякого тренування навчився виймати з купки і подавати своїй господині предмет такого ж кольору.

Багато дослідів було поставлено над цими тваринами в лабораторії видатного фізіолога академіка І.П.Павлова. Особливо цікаві досліди з вогнем. На стіл клали яблуко, а навколо ставили запалені свічки. Тварина не могла дістати яблуко, не обпікаючи рук. Шимпанзе почав різними способами гасити свічки: то задуваючи їх, то прихлопуючи молотком полум’я , то набираючи в рот води і бризкаючи нею на вогонь. Зрозуміло, що ніяка нижча тварина не може так поводитись.
Найбільший представник людиноподібних мавп – горила. Цей житель незайманих африканських лісів (крім горил, які живуть в тропічних лісах, існують нечисленні стада «гірських горил», що живуть в невеликому гірському районі на північ від о. Танганьїка. Ці горили трохи відрізняються від берегових, і їх вважають окремим видом.) дійсно гігант серед мавп.
Горили покриті чорним, місцями рудуватим хутром. Обличчя в них чорне, голе, з невеликими очима. Надзвичайно великі надорбітальні валики і міцні щелепи. Руки довші від ніг, як і в інших людиноподібних мавп.
Хоч горили пристосовані, як оранги і шимпанзе, до життя на деревах, але величезні дорослі самці, які важать 200кг і більше, не можуть досить легко переплигнути з гілки на гілку. Тому вони тримаються під деревами, а на деревах знаходяться молоді горили і самки. Ніч горили проводять в гніздах. Які влаштовують невисоко на гілках, а часто просто на землі. Живляться вони переважно рослинною їжею, в пошуках якої і проводять увесь свій день. Звичайно вони пересуваються на чотирьох кінцівках, але схвильовані або злякані стають на ноги і набирають лютого вигляду. Горил вважали дуже злими і небезпечними істотами, які нібито першими нападають на людей. Точні спостереження останніх десятиліть показали, що це невірно.

Горила – вимираюча тварина. В себе на батьківщині вона живе в зовсім відмінних умовах, які тепер мало де збереглися на Землі. Величезні дерева, сплітаючись вершинами, утворюють щільний дах, який тягнеться на багато кілометрів і створює ніби величезну оранжерею, де панує волога духота і спека. Сонячні промені майже не проникають у цей вічний сутінок: тут не зустрінеш ні яскраво забарвленого птаха, ні квітки, яка милує око. Вісім місяців на рік щодня з точністю хронометра ллють дощі, затоплюючи грунт на неосяжному просторі. Тваринне життя завмирає: лише хмари москітів (дрібні комахи, кровососи людини і тварин) носяться у вологому повітрі та невгамовно дзвенять цикади (комахи з ряду рівнокрилих хоботних). Тут бродять горили невеликими групами; невисоко на деревах видно їх залишені гнізда.
Чому всіх цих мавп називають людиноподібними?
Адже всі мавпи схожі на людей. Колись староримський поет Енній сказав: «Мавпа – бридкий звір, а як вона схожа на нас!». Але Енній знав тоді лише нижчих мавп – павіанів і макак, тому й міг відчувати таку огиду до мавп. Людиноподібні ж мавпи не заслуговують такого негативного ставлення. Вони більше схожі на людей і зовнішністю, і внутрішньою будовою організму, і поведінкою.
Хоч зуби у цих мавп великі, а ікла довгі, будова кутніх зубів така сама, як і в людини, і різко відрізняється від будови цих зубів у нижчих мавп. Як і люди, людиноподібні мавпи народжуються беззубими. Потім у них ростуть молочні зуби, далі молочні замінюються постійними. Кількість зубів і порядок їх зміни майже такі ж, як у людини. Ростуть мавпи швидше від людини і раніше стають дорослими (шимпанзе – до10-11 років, горила – до 14-15).
Тривалість їх життя в неволі наближається до людського – вони живуть 40 і більше років. Хворіють ці мавпи тими самими хворобами, що й люди, і хвороби протікають у них, як у людей (для їх лікування запрошують лікарів, а не ветеринарів). У людиноподібних мавп є сліпа кишка з червоподібним відростком, який нерідко запалюється, викликаючи апендицит. У інших же мавп цього відростка немає. Мозок людиноподібних мавп являє собою ніби зменшену форму мозку людини. Він важить приблизно в три рази менше, ніж наш мозок, але за будовою ближчий до людського, ніж мозок будь-якої іншої тварини.

Аналізи крові виявили разючу близькість крові людини і африканських людиноподібних – шимпанзе і горили. З цим пов'язаний, зокрема, і той цікавий факт, що паразити, від яких терплять людиноподібні мавпи, - ті самі, що й і у людини.
Іноді лікарі змушені бувають пересаджувати хворим людям які-небудь органи тварин. Для цієї мети найкраще користуватись органами людиноподібних мавп.
Але якою б не була великою схожість людини з цими мавпами, не слід забувати і про глибоку різницю. Ми говоримо не тільки про такі особливості людини, як членороздільна мова, користування вогнем і використання знарядь праці, але й про фізичні ознаки: про великий об’єм мозку, цілком вертикальне положення тіла, будову руки, пристосованої до будь-якої роботи, про невеликі щелепи й зуби, про ікла, які не виступають, та ряд інших ознак. Оцінюючи всі ці особливості людини і порівнюючи її з людиноподібними мавпами, Дарвін та інші дослідники прийшли до висновку, що жодна з сучасних людиноподібних мавп не може бути предком людини. Людина не походить ні від гібона, ні від орангутана, горили або шимпанзе. Всі ці мавпи близькі до людини, вони споріднені з нею, але не є її предками.
Звідки ж появилась людина?