Людина

Прощена неділя. Так уже повелося на Русі, що в цей день прийнято просити вибачення у всіх, кого свідомо чи мимоволі вам доводилося ображати. І в той же час прощати тих, хто образив вас.

А я от не готова прощати тих, хто каже «вибач» за інерцією, анітрохи не каючись у скоєному. Не готова пробачити тих, хто сьогодні просить вибачення, дотримуючись звичаю, данини моді, та чого завгодно, тільки не вимозі своєї душі і не покликом серця.

Скільки ж у цей день брехні! Скільки фальші! Скільки награності! Смс-ки, розривають телефон, віршики в соціальних мережах. Про яку щирість може йти мова? Що стоїть за цими простими римами? Та нічого! Слова, пусті слова.

Ні, я зовсім не злопам'ятна, і щиро готова пробачити тих, хто дійсно зрозумів і усвідомив, що був не прав. Тих, хто розібрався у своїх помилках і визнав їх, тим самим заклавши в собі фундамент того, що колишнього не повториться. Тільки де вони? Немає їх. І ті, хто сьогодні говорить або пише «вибач», вже завтра, а то і сьогодні, готові нанести нові образи.

Та що вже там, інші, чужі, сторонні. Я й сама себе не можу пробачити за деякі речі. Це мій хрест, який буду нести до кінця своїх днів, не знаходячи прощення, так і не благаючи про нього.

Нехай жорстоко, жорстко, занадто прямолінійно, але зате чесно. Не кривлячи душею і не прикриваючись дешевенькими римами про прощення.

Сьогодні я принципово не відповідаю на послані мені повідомлення, приурочені до прощеного воскресіння. Та й сама не посилаю нікому свої. Навіщо? Якщо раптом і правда ображу когось, то не буду чекати прощеної неділі, а відразу визнаю свою неправоту і вибачусь. На щастя, я вмію визнавати свої помилки, на відміну багатьох інших, яких, на жаль, мені доводилося зустрічати в житті.

Це мій погляд на це свято, на прощену неділю, і ви маєте право не розділяти його та мати власну думку на цей рахунок. Я ж залишуся при своїй.