Людина

Пісня матері. Батьківщина і батьки – найрідніші для дитини люди. Це велике почуття Батьківщини, а з ним і патріотизму формується з раннього дитинства.
Життя нашої країни, морально-політична атмосфера нашого суспільства з юних років живлять людину життєстверджуючими ідеалами, виховують у неї почуття патріотизму, особистої відповідальності за все, що відбувається навколо, за славу й могутність своєї Батьківщини. Як важливо, щоб цією життєдайною силою було пройняте все, що оточує дитину, учня справи школи, гуртка де він займається, кінофільми, вистави, які він відвідує, атмосфера в сім’ї. Як висловився великий Макаренко… «не можна відокремити сімейні справи від громадських. Батьківська активність у суспільстві чи на роботі повинні відбиватись і в сім’ї, сім’я ваша має бачити ваше політично-громадянське обличчя і не відділяти його від обличчя батька або матері. Все, що відбувається в країні, через вашу душу й вашу думку повинне приходити до дітей». У спадщину дітям ми, батьки, залишаємо своє духовне багатство, свої погляди і переконання.

Виховання активної, діяльної любові до Вітчизни, набуття досвіду патріотичної поведінки найлегше відбуваються в процесі поступового залучення людини до справ і турбот Батьківщини. Не так важко виховати людину, яка спроможна відверто захоплюватися навколишніми пейзажами, соковитістю рідної мови, розмахом народної душі, самобутністю національного мистецтва, сучасними досягненнями нашої науки, техніки, спорту (і багато іншого), тому що й насправді варте захоплення. Милування рідним природне. Але Батьківщині потрібні не зворушені споглядальники, а господарі, будівники, захисники.
Якщо ти справжній патріот, то твоя «хата» ніколи не буде «з краю», ти не зможеш бути стороннім спостерігачем на своїй землі. Господарське ставлення до дійсності – перша ознака істинно громадянського характеру. Справжнього патріота треба виховувати. Позиція батьків у житті, їхня власна громадянська активність – перша умова такого виховання.

Я тому так пишу про батьків, що тепер я ще не зрілий в віці, але пройдуть роки і в мене також буде сім’я і будуть діти. І як ми будемо виховувати їх в сім’ї, такими вони будуть громадянами своєї країни. І якщо батьки самі намагаються пройти по життю бочком, краєчком, то і дитина звикає заглушати внутрішній сором і закривати очі на все, що хоча й закликає до її громадянської совісті, але не виходить в офіційно закріплені за нею функції.
Коли людина мислить, так би мовити, буденно, по-обивательськи, то вона, сприймаючи дійсність, веде відлік від себе. Вона визнає факти тим більш значущими, чим ближче вони стосуються її, і тим менш значущими, чим далі вони від її безпосередніх цілей і завдань. І оцінює вона їх знову-таки, насамперед, з погляду наслідків для себе, для своєї сім’ї.

Людина, яка мислить патріотично, обмірковує для себе будь-яке питання в зворотному порядку. І це не тільки висока ідейність, у неї інакше просто «не виходить», це вже спосіб сприйняття інформації. Її перша думка, перша реакція: як вплине подія на загальну справу, чи принесе вона користь Батьківщині, а не визначає оцінку події залежно від тих затруднень, які, можливо, ця подія завдасть їй особисто.
Людина вивчає історію країни – і починає відчувати себе нащадком героїчного минулого. Людина прилучається до мистецтва. З поняттям Батьківщини поєднуються імена її поетів і музикантів, зодчих і художників. Чим більше людина пізнає, тим більше для почуття любові до Вітчизни вона одержує, тим вище вона піднімається – вище і ближче до тієї вершини, з якої перед нею на всю широчінь розкривається Батьківщина у величі її минулого, в кипінні й перемогах сьогоднішнього дня, в її прекрасному завтра.

Для нас молодих і юних, треба вміти стійко й сильно ненавидіти зло, ненавидіти так, щоб черпати в цьому почутті сили для боротьби з ним. Справжній громадянин і патріот відчуває потребу втручатися в життя, перебудовувати його згідно із своїми ідеалами. Він має вміти бачити зло, боротися з ним.
Патріотичне мислення в поєднанні з активною життєвою позицією – ось той ідеал, до якого повинен прагнути кожен із нас. Необхідні розуміння своєї причетності до всього, що відбувається в світі, свідомість особистої відповідальності за все, що роблять люди. Людина, якщо вона думає і живе, завжди відповідає за те, як живе світ, кому й від чого в ньому погано. Ми зобов’язані навчитися цього, тому що немає нічого страшнішого за безумно-байдужу молодість, бо вона породжує байдужо-обачливу зрілість.

Якими ми будемо в майбутньому, ми, 15-ти - 16-ти річні?
Молодим чимало дається, але з них багато й спитають.
Людина – це не абстракція. Він – ви. Ваш товариш. Ми всі. І ми молоді і юні народжені для того, щоб у загальному строго прийняти на свої плечі світ.
Ми уособлюємо майбутнє на Землі.