Людина

16 березня кореспондент побував на виборчих дільницях у Сімферополі, Бахчисараї та Севастополі і спробував передати атмосферу та настрої мешканців, які проголосували в цей день на виборах без вибору.

Сюрреалізм Криму зашкалює: Київ і світ не визнали референдум - Росія визнала. Верховна Рада України розпустила кримський парламент - вони нічого не помітили і не розпустилися. ЦВК не надала списки виборців - Крим написав свої.

Крим - це Україна, але чомусь такого пункту в бюлетені не знайшлося.

Тиждень я спостерігала за "дружинниками", за російськими військовими біля українських військових частин, за щоденним "зливанням" і викраденням преси та активістів. Тепер у Севастопольському РУВС є мої фотографії з моря, благо, не я - ми встигли виїхати з міста.

Нашу подругу прямо з кафе повели козачки "занадто відверта розмова з татом по "скайпу". Ніч допитів, обшуків - і вона вільна, але без карти пам'яті у фотоапараті. Ось так демократично Крим готувався до нелегітимного референдуму, організованою самопроголошеною владою.



16 березня ми прокинулися від сильного дощу за вікном і жартів сусіда: "Все одно де снідати, лише б не в РУВС". Перший дзвінок від знайомої - і вже весело: "У мене є російський паспорт з видом на проживання в Сімферополі, але мені дозволили проголосувати". Виявляється, росіяни теж можуть голосувати в Криму.

Ми вирішили поїхати в Бахчисарай і провернути таку ж операцію. Тільки з ще більшим порушенням: російський паспорт був, але виду на проживання в Бахчисараї не було. У підсумку нам дозволили проголосувати, коли ми пред'явили написану від руки записку: мовляв, голосуємо в Бахчисараї, а не за місцем прописки, у зв'язку з сімейними обставинами. Ніколи не займалася поганими речами на виборах, а тут... Але ми за справу, чесно. В кабінці для голосування прямо на бюлетенях ми написали: "За Україну. Ви позбавляєте нас правильного вибору". Залишається тільки сподіватися, що наш голос при підрахунку не потрапив у стопку "Крим входить до складу Росії".

Можливо, нам вдалося проголосувати в Бахчисараї лише за відсутності людей на ділянці: з горя комісія реєструвала всіх, хто дійшов. Бахчисарай - місто татар. А татари, як відомо, бойкотували і відмовилися від референдуму. Ще й ділянка дуже дивно розташувалася на другому поверсі автовокзалу. Не впевнена, що є якісь правила розміщення виборчих дільниць, але від усього цього віяло фальшю.

Прийшли на дільницю о 12.00, йшла четверта година виборів. Секретар з сумом помітила, що поки проголосували лише два татарина. Інших чекати не варто. Ми так і зробили: поїхали на наступну ділянку.



На другій ділянці в Бахчисараї було пожвавлення. Мені дозволили сфотографувати зал, правда, спочатку попросили залишити свої дані у зошити, хоча документів або посвідчення преси не питали. Хоч Дмитром Кисельовим себе називай.

На дошці красувалися цифри. Як нам пояснив один із членів комісії: "Ці цифри означають, скільки має прийти і скільки вже проголосували". Не минуло й п'яти годин, а велика частина городян зробила свій вибір. Збентежила така велика різниця у голосуванні на першому та другому ділянках, між якими відстань не більше 500 метрів.



Після фотозйомки вийшла на вулицю, де, як виявилося, до мого друга вже пристали "спостерігачі з Росії". Запитували, за кого він голосував, обіцяли золоті гори від Путіна і скаржилися, що люди неохоче йдуть на вибори. Нестиковка виходить: "спостерігачі з Росії" скаржаться на не активність кримчан, а цифри на дошці говорили про зворотне. Не можу довести це фактами, так що повірте на слово. У день виборів не можна вести ніякої агітації, тим більше такий прямий, та ще й від "спостерігачів".



До обіду отримали новину, що на КП у Севастополі пропускають тільки місцевих. Вирішили поїхати і перевірити. Їхали на машині з місцевими номерами, в салоні троє людей з київською пропискою, один місцевий і дівчинка з російським паспортом. Відбулися перевіркою документів, доглядом багажника і бардачка. На КП стояв козачок з автоматом. Цікавлюся у друзів: "чи Мають право саме козачки, а не міліція, стояти з такою зброєю?. "Вони взагалі-то референдум не мають права проводити", - відповіли мені. Логічно.

У Севастополі поїхали прямо в центр і зайшли на першу-ліпшу ділянку. Пощастило. Такі ділянки зазвичай називають "зразково показовими": і пускали пресу, і звані гості приїхали. Пару хвилин і ми отримали право на фото - і відеозйомку, інтерв'ю. Навіть без реєстрації у списках преси. Один зі спостерігачів - байкер. Щиро радіє, що Севастополь повертається додому, розповідає про хороші показники на дільницях і натякає, що скоро сюди завітають гості.



Щоб усім було зрозуміло: Севастополь - місто військових, причому половина з них працює на російський флот, інша - на український. Працюючим на російський флот кримчанам, за місцевими мірками, дуже добре живеться. Але тут спрацювала інша мотивація: у них є наочний приклад, як все повинно змінитися. Правда, навряд чи в цій мотивації враховано, що як тільки Севастополь стане Росією, навряд чи буде поповнюватися скарбниця міста грішми за оренду землі, на якій стоїть флот Російської Федерації. Севастополь отримає російські ціни на продукти і комунальні послуги. Але севастопольці, які працюють на російський і український флоти, бачать різницю в зарплатах і вважають це "несправедливістю". В цьому провина української влади, тут нема чого приховувати, як і пізно когось у чомусь звинувачувати.





Поки таємні гості добиралися до ділянки, я вирішила поспілкуватися з головою комісії. Приємна жінка, до 60 років проживала у Львові. Для неї це взагалі дуже важка ситуація. Як голова комісії тримає нейтралітет, але як людина, що прожила більшу частину життя на Західній Україні, а зараз переїхала до сина в Криму, дуже переживає.



"Зазвичай в цьому місті вибори жителі ігнорують, а зараз сприйняли цей референдум як реальну можливість вирішити власну долю. Для них це час "Ч". Чомусь у суспільстві накопичилося багато агресії, з'явилося протистояння, але воно йде знизу: люди як були, так і залишилися друзями. Але нагорі я цю агресію відчуваю", - говорить колишня львів'янка.

"Ті, хто в Раді, вирішують свої інтереси і одночасно розривають Україну. Я особисто бачила по телевізору, як Тягнибок, стоячи на сцені Майдану, сказав журналісту: "Я вас посаджу, якщо ще раз задасте мені питання російською мовою". Хіба так можна? Для мене не проблема говорити українською, але в Криму люди інші, їм не зрозуміла ця агресія по відношенню до їх мови і Росії", - ділиться голова комісії.

Ось я в черговий раз отримала підтвердження: ситуація в Криму - це хороша пропаганда мовної проблеми. Одні постійно на цьому проколюються, інші - відмінно запускають піар і пропаганду.



У підсумку на ділянку доїхали "звані гості". Ними виявилися байкери "Нічні вовки" на чолі зі своїм президентом на прізвисько Хірург. Як відомо, це великі друзі Путіна. Володимир Володимирович якось на чотири години запізнився на зустріч з Януковичем, тому що заговорився з Хірургом.

Не знаю, як розцінювати байкерську субкультуру, якщо вони так близькі з можновладцями. Щось на зразок рок-н-рольщиків, що віддають перевагу молоці. Ну, напевно, буває...

Хірург, як виявилося, народився в Севастополі і провів там перші роки свого життя. Приїхав підтримати земляків. "Ласкаво просимо додому, росіяни. Ви давно повинні були зробити такий вибір. Взагалі, це повинен бути вибір всієї України! Хіба що західні області, на зразок Львова, можуть залишитися в складі України. Ви ставите мені питання: мовляв, а чому ви тут? А я б поставив те ж питання світовій пресі", - сказав Хірург.

Недбало сказав. Мені, дівчинці, захотілося його штовхнути. Ну да ладно, його друга Вову теж не люблю. Демократія, рівноправ'я... Нехай говорить.



Далі пішли загальні фотографії з членами комісії, прибіг на уклін помічник Аксьонова. Мені стало нудно. Пішла пити каву.



Вечір провели на площі Нахімова, де вже збирався народ на концерт "Любе", влаштований на честь історичного возз'єднання. "Комбат, батяня, комбат!..". Я бачила людей, щиро радіють. Вони тепер Росія, вони тепер не Європа. Безвізовий режим їм потрібен так само, як нам - Чорноморський флот.

Пройшлася по набережній, спостерігала за екскурсійними пароходиками поки ще з українськими прапорами. З сумом зрозуміла: ми просто дуже різні. За майже 23 роки незалежності так і не змогли стати однією країною.

Після повернулась до Сімферополя і заговорила українською. Навіть на вулицях Криму. Дякую, Крим, ти навчив мене любити Україну!



Автор і фото: Марина БАТУРИНЕЦЬ