Людина

Колишній держсекретар США Мадлен Олбрайт в блозі, написаному в співавторстві з міжнародним експертом Джимом О’Брайеном, заявляє, що не тільки українці повинні продемонструвати свою прихильність західних ідей, але і лідери світових демократій зобов'язані дати рішучу відсіч ревізіоністській агресії президента РФ Володимира Путіна.

Коли президент Обама і європейські союзники зустрінуться, вони можуть почати формувати осмислену відповідь на авантюризм Володимира Путіна. У цій новій стратегії має з'явитися розуміння того, що бачення світу Володимира Путіна сповнене небезпечних вигадок.

Черчілль говорив, що Росія - загадка, загорнута в таємницю всередині невідомості. Російську риторику при Путіні можна описати як фантазію всередині омани, загорнуту в тканину брехні. Путін може вірити, що українці - це фашисти, які мають намір атакувати росіян, але це не так. Український тимчасовий уряд репрезентативний, і жоден сторонній спостерігач не знайшов доказів існуючої кампанії проти росіян в Україні.

Найбільшою катастрофою ХХ століття не було, як сказав Путін, розпад Радянського Союзу. Найбільшою катастрофою століття була одна світова війна, яка сталася в результаті невизначеності лідерів і неясності пріоритетів; ще одна світова війна, яка почалася, коли етнічна заздрість була використана як привід для панування; і третя - півстоліття, протягом яких тоталітарна влада пригнічувала свій народ і своїх сусідів. Перша була результатом непорозуміння, друга - результат відвертої брехні, а третя - наслідком грубої сили.



Після розпаду радянської імперії, надією стала цілісна й вільна Європа і Росія могла стати її частиною. Але для Путіна, переконаного ревізіоніста, Росія більше 20 років була зневаженою, не в змозі продемонструвати свою силу, переконати інших у своїй силі або зупинити інших від демонстрації своєї сили. Він говорить росіянам не про їх потенційну можливість приєднатися до світу, але про те, що вони є жертвами і що навколо є вороги. Насправді Росія більш благополучна, ніж у радянський час, а її громадяни отримують все більше вигод від міжнародного співтовариства.

Враховуючи, що агресія Путіна порушила міжнародне право, цікаво те, як він намагається виправдати свої дії прецедентами, не заснованими на фактах. Путін каже, що він робить те, що інші держави робили в Косово, але це просто не відповідає дійсності. У 1990-х роках, міжнародні інтервенції на Балканах були схвалені і контролювалися великою кількістю держав через формальні інститути і неформальні домовленості, в тому числі в Раді Безпеки ООН. Кроки робилися протягом багатьох років, і сила була використана тільки після того, як дипломатичні заходи були вичерпані.

Спираючись на цей пакет вигадок, Путін вдався до військової сили і пропаганди - єдиним доступним йому інструментів - і діяв у місці, де більшість населення становлять росіяни і де, на його думку, маніпуляції етнічною напруженістю могли б спрацювати. Його брехні не можна дозволити існувати. Якщо його доктрина про "допомогу" меншин, які, насправді, не перебувають у небезпеці, буде схвалена, світ стане набагато більш небезпечним місцем. Тільки жорстка відповідь може запобігти повторення цього сценарію. Путінська Росія може не почути, але держави по всьому світу з нетерпінням хочуть побачити, як Сполучені Штати та їх союзники дадуть відповідь Путіну.



Зрештою, ми поклали гарний початок. Європейський Союз підписав Угоду про асоціацію з Україною. Сполучені Штати та інші забезпечили присутність міжнародних спостерігачів, посилили союзників у Центральній і Східній Європі, і пообіцяли фінансову підтримку тимчасовому уряду України. Почали застосовуватися санкції щодо тих, хто порушив міжнародне право, і це тільки початок.

Але ці кроки, і ті, які будуть після, повинні служити більш широкому стратегічному баченню. Тут повинні бути використані кращі принципи, якими керується Захід з часів Другої світової війни, - те, що кожна країна може приймати рішення щодо своїх політичних уподобань і що Європа повинна бути демократичною, вільною та неподільною.

Стратегія повинна складатися з трьох частин:

По-перше, статус територій, присвоєних Путіним, повинен залишатися спірним. Ніяка міжнародна допомога не повинна вступати в Крим і його посадові особи не повинні мати можливості виступати на міжнародній арені. Європейці, американці та Міжнародний валютний фонд повинні допомогти Україні з коштами, планом і радниками.

По-друге, президент і союзники США повинні дати знати лідерам і населенню Росії, що світ буде вітати, якщо вони захочуть стати більш відповідальними членами міжнародного співтовариства. Ми вітаємо тих, хто буде вимірювати велич своєї країни її багатством, участю у справах миру і стабільності у відносинах з сусідами, а не тільки військовою силою на своїх кордонах.

Не нам вирішувати, хто керує Росією. Але путінська влада знаходиться в його ролі арбітра між чотирма сотнями так званих "можновладців", які отримують вигоду від контрольованих державою банків і компаній. Вони і Путін мають відчути ціну своїх дій. Їх активи повинні стати об'єктом пильних перевірок і обмежень, у разі, якщо вони перетинають міжнародні кордони.



По-третє, і найважливіше, під час поїздки президента Обами в Європу на зустріч G7 і саміт США-ЄС повинна бути вироблена стратегія для держав, які безпосередньо межують з Росією. Метою будь-якої стратегії має бути створення міцних економічних і соціальних зв'язків для України і Заходу.

Тут ми можемо винести урок з історії Балкан. Як під час війни в Косово, що закінчилася в 1999 році президент Білл Клінтон прийшов до висновку, що слабкі держави регіону, роздираються етнічними протиріччями, не можуть процвітати. Він одразу ж пообіцяв на саміті в Сараєво привести ці держави в Європі цілісними, демократичними і вільними.

Обама і його союзники можуть зробити таку обіцянку на наступному тижні, і негайно зробити кроки для підтримки макроекономічної стабільності України і ключових країн регіону, інтеграції їх компаній у торговельні відносини та спрощення населенню регіону доступу до освіти і працевлаштування на Заході, наскільки це можливо. Посилення трансатлантичного співтовариства, втілене у пропонованому договорі про трансатлантичну торгівлю, стане магнітом для країн, які не бажають вступати в Євразійський союз.

Ми повинні визнати, однак, що українці повинні бути в змозі захистити себе. У той час як ми починаємо надавати невелику допомогу, президент повинен скасувати попереднє рішення про скорочення фінансування програм модернізації української армії. Український уряд також потребує допомоги у захисті від кібератак та реформування міліції, в особливості її дій під час протестів.

Поки українці готуються до президентських виборів у травні, вони будуть шукати лідерів, які можуть допомогти їм жити, як вони хочуть. Після "помаранчевої революції", український народ ясно дав зрозуміти, що він хоче в Європу. Але їх підвели не тільки їх лідери, але й міжнародне співтовариство, яке не приділило Україні належної уваги.

Це трапляється не так часто, щоб країна отримала другий шанс. Українці отримали його, так само, як і світові лідери. Після Першої світової війни була Друга світова і холодна війни. Історія не пробачить тих, хто несе відповідальність за початок нової холодної війни.

Мадлен Олбрайт була державним секретарем США при Біллі Клінтоні з 1997 по 2001 рік. Джим О'Брайен був представником президента США на Балканах в адміністрації Клінтона.

За матеріалами: gordonua.com