Людина

Одним із наріжних каменів реформи фінансового сектора сьогодні є гармонізація системи оподаткування. Неправильне оподаткування здатне зруйнувати будь-яку, навіть саму прогресивну реформу. У чому ж сьогодні полягає проблема в Україні?

Вивчаючи практику оподаткування пасивних доходів в інших країнах, я виявила, що Україна в першому наближенні виглядає досить конкурентно в порівнянні з розвиненими країнами. У цьому можна переконатися, порівнявши ключові показники з профілів країн, які регулярно публікують аудиторські фірми з великої четвірки (Deloitte Touche Tohmatsu, PricewaterhouseCoopers, Ernst & Young, KPMG). Наприклад, якщо порівнювати ставки оподаткування доходів фізичних осіб, то в країнах ЄС середня максимальна ставка прибуткового податку в 2017 році становила 39%. В Україні ставка прибуткового податку по суті становить 19,5% (ПДФО 18% і військовий збір 1,5%). При цьому в багатьох країнах Європи розмір ставки податку залежить від суми доходу - чим вищий дохід, тим вище ставка. Тому на прикладі невеликих доходів (до € 10 тис.) різниця в ставках не виглядає настільки радикальною. Наприклад, у Франції загальний річний дохід, що не перевищує: € 9 710 не обкладається зовсім. Доходи в сумі від: € 9 710 до € 26 818 оподатковуються за ставкою 14%. Також передбачені ставки 30% і 41% для більш високих доходів, і нарешті найвища ставка становить 45% для доходів, що перевищують € 152 260.

Але справа не тільки в ставці. Величезне значення має база оподаткування - сума, до якої застосовується ставка податку. Можна ж гордо оголосити, що відтепер ставка податку становитиме 10%, але стягувати його будемо з усього і навіть повітря. А можна сказати, що ставка податку у нас становить умовні 20%, але стягується він від суми доходу, яку платник податків має право зменшити, скориставшись податковою пільгою чи іншими податковими відрахуваннями (наприклад, сьогодні будь-який платник податків має право зменшити базу оподаткування на суму самостійно вироблених внесків до недержавного пенсійного фонду, сплачених процентів за іпотечним кредитом, страхових внесків за договором довгострокового страхування життя). І в другому прикладі сума податку в абсолютних цифрах може навіть виявитися меншою, незважаючи на вдвічі більший розмір ставки. Тому, щоб зрозуміти реальний стан справ, недостатньо поверхневого порівняння ставок.

Що стосується визначення бази, то загальні підходи до оподаткування пасивних доходів громадян в більшості країн, включаючи Україну, приблизно однакові. Тут потрібно зробити застереження, що під пасивними доходами ми розуміємо відсотки, дивіденди, інвестиційний прибуток, страхові виплати та інші доходи, які ми отримуємо в результаті використання різних фінансових послуг.

За логікою доходи одного виду, що одержуються від фінансових послуг, схожих за своєю суттю, повинні обкладатися за однаковими правилами. Але сьогодні в Україні це не завжди так, а в деяких питаннях існує відверта дискримінація. Дивіденди за привілейованими акціями чомусь прирівнюються до заробітної плати і оподатковуються ПДФО за стандартною ставкою 18%, в той час як для дивідендів по простих акціях передбачені ставки 5% і 9%. Також не виглядає справедливим, що при виплаті пенсії з недержавного пенсійного фонду або страхової виплати за накопичувальним довгострокового страхування життя ніхто у вас не запитає, скільки ви вклали і користувалися податковим кредитом, а просто утримають податок з 60% від суми виплати.

Крім того, всі фінансові консультанти рекомендують розподіляти свої заощадження в активи в різних валютах. Це називається диверсифікація, дозволяє знизити ризики коливання валютних курсів. Опустимо питання бідність пропозиції інструментів інвестування і перейдемо відразу до податкових наслідків. Ви можете купити готівкову іноземну валюту, заховати її в будинку подалі, як і робить більшість, і радісно спостерігати за ростом її курсу. Але це не дуже безпечно, тому ви розміщуєте її на валютний депозит у банку. Або ж ви могли б купити борговий цінний папір того ж банку або іншого підприємства, номінований в іноземній валюті, яку в разі потреби можна продати, не чекаючи погашення. І в першому, і в другому випадку суть операції полягає в розміщення своїх заощаджень на певний термін під відсоток із зобов'язанням повернути вам тіло вкладу і відсотки.

А ось податкові наслідки від цих операцій будуть різні. У прикладі з валютним депозитом в кінці терміну ви отримаєте назад внесену суму в валюті вкладу, а податки банк утримає тільки з відсотків. У випадку ж з будь-яким іншим фінансовим інструментом, виражених в іноземній валюті, податками будуть обкладені не тільки відсотки, а й позитивна курсова різниця в тілі інвестиції, що виникла в результаті зростання курсу валюти. І подібних неприємних нюансів в податковому законодавстві досить багато, що безсумнівно відлякує внутрішнього інвестора - споживача фінансових послуг. Це також зовсім не сприяє залученню більш широкого кола учасників у фінансові ринки, тому що дуже складно продавати будь-яку фінансову послугу, коли ти зобов'язаний споживачеві повідомити про не дуже райдужні податкові наслідки.

Також не можна залишити без уваги той факт, що в українському податковому законодавстві майже повністю відсутні податкові стимули і заохочення для інвестиційної діяльності. Від цього наша і без того не надто приваблива юрисдикція програє конкуренцію навіть з найближчими сусідами, не кажучи вже про більш розвинені ринки. В цей же час у всіх країнах світу передбачені різні інструменти заохочення інвестування, наприклад, так звані податкові відрахування - це коли за умови володіння фінансовим інструментом якийсь істотний час (наприклад, не менше 2-х років) і маючи певну частку у відсотках від випуску (наприклад, не менше 10%), ваші доходи від продажу такого фінансового інструменту звільняються від оподаткування. У багатьох країнах для окремих категорій фінансових інструментів або фінансових послуг, особливо соціально значущих, передбачені особливі режими оподаткування або повне звільнення таких доходів від податків, наприклад, індивідуальні ощадні або інвестиційні рахунки (saving accounts), пенсійні накопичення і інше.

Тому повноцінне розширення інвестиційних можливостей неможливо без якісної зміни системи оподаткування пасивних доходів. Це означає, що як би ми не намагалися реформувати фінансовий сектор, всі наші зусилля ризикують виявитися марними, якщо кінцевий споживач фінансових послуг буде знову і знову стикатися з несправедливим і нестабільним оподаткуванням його доходів від використання таких послуг або в результаті інвестування. При цьому варто відзначити, що хоч податкові умови і стимули не є найголовнішим і вирішальним критерієм при виборі юрисдикції для інвестування, але вони можуть стати позитивним сигналом від держави інвесторам, як внутрішнім, так і зовнішнім.

А від активізації інвестиційної діяльності виграють всі. Для держави це збільшення надходжень до першу чергу від непрямих податків. Для внутрішнього інвестора це можливість ефективно і безпечно розмістити заощадження, що знаходяться сьогодні в тіні. Для зовнішнього міжнародного інвестора - хороша можливість диверсифікувати свій портфель в активи з прийнятним співвідношенням ризику і прибутковості. Хочеться вірити, що хронічний дефіцит бюджету не стане на заваді наведенню порядку в податках, і система стане справедливішою і зрозуміліше.


Олена Велика
експерт проектного офісу "Підтримка реформ фінансового сектора в Україні" за підтримки ЄБРР