Людина

Під час відвідин російської експозиції на виставці Defendory-2002 міністром оборони Республіки Кіпр Сократісом Хасікосом було порушено питання про ситуацію навколо російської зенітної ракетної системи С-300ПМУ1, закупленої Кіпром. За його словами, через різко негативну позицію Туреччини вона встановлюється на грецькому острові Крит в обмін на ЗРК "Тор-М1", закуплений раніше Грецією. При цьому було відзначено, що цей сучасний ЗРК малої дальності в змозі забезпечити протиповітряну оборону найважливіших об'єктів невеликої острівної держави, планомірно зміцнює свою обороноздатність протягом майже трьох десятків років.



Літо 1974 р. було відзначено збройним конфліктом між Грецією і Туреччиною. Він став логічним продовженням довголітніх напружених відносин між цими країнами-учасницями блоку НАТО, історично зумовлених боротьбою за острів Кіпр.

Як відомо, історія Кіпру багата подіями, пов'язаними з національно-визвольним рухом кіпріотів. У XIV столітті о. Кіпр був захоплений турками і включено до складу Османської імперії. У 1878 р. англійці домоглися угоди з турецьким султаном і повного контролю над островом. Після другої світової війни боротьба кіпріотів за незалежність набула характеру збройного повстання проти англійського панування. У відповідь англійці стали сприяти розпалюванню національної ворожнечі між грецькою більшістю і турецькою меншістю населення Кіпру, підтримуючи претензії турецького уряду на володіння частиною острова. В ході обговорення кіпрського питання в раді НАТО на компромісній основі були підписані угоди про надання Кіпру незалежності (16. 08. 1960 р.).

Однак це супроводжувалося низкою кабальних умов і договорів. Так, Великобританія зберегла за собою частину території острова, яка зараз використовується в якості військової бази. Право на розміщення військових контингентів мали Туреччина і Греція. Згідно з основними положеннями конституції Кіпру, зумовленими угодами, грецька і турецька частина населення острова свідомо протиставлялися один одному. У 1963 р. уряд Кіпру оголосив про своє рішення переглянути ряд положень цих угод, які заважали незалежному розвитку країни. Це призвело до провокування збройних сутичок між грецькою і турецькою громадами та сотень людських жертв.

Нова хвиля терору і насильства на Кіпрі виникла навесні 1974 р. На командних постах національної гвардії, створеної для захисту республіки, перебувало близько 650 грецьких офіцерів, які координують свої дії з терористичною організацією ЭОКА-2. Фінансована грецькою військовою хунтою, вона неодноразово намагалася усунути президента Макаріоса з метою приєднання Кіпру до Греції. Уряд став припиняти її дії і зажадав від Греції відкликати з острова своїх офіцерів. Вони, у відповідь на це, за підтримки понад 900 осіб грецького військового контингенту 15 липня підняли заколот проти законно обраного президента Макаріоса. Бунтівники захопили аеропорт, радіостанцію, президентський палац і ряд інших урядових установ в Нікосії. Почалися кровопролитні бої з вірними уряду силами безпеки, поліцією і загонами добровольців.

Як показав аналіз ходу і результатів подальших бойових дій, більш цілеспрямовано і ретельно до ведення активних бойових дій були підготовлені війська Туреччини.

Під приводом неможливості мирного врегулювання конфлікту і захисту турецької громади, турецький уряд направив свої війська на Кіпр. Це рішення було обґрунтоване більш вигідним фізико-географічним положенням Туреччини та кількісним складом її збройних сил, які переважали ВС Греції з основних компонентів.

Грецька військова хунта при плануванні заколоту виходила з явної переваги своїх сил над прихильниками президента. Основні сили змовників склала національна гвардія у складі 11 тис. людей, якими командували грецькі офіцери. Крім того, на боці заколотників виступили: дислокуючий на острові грецький полк (950 осіб), перекинуті напередодні з Греції транспортною авіацією кілька підрозділів, а також терористичні групи підпільної організації ЭОКА-2.

Дії турецьких військ почалися висадкою морського десанту (близько 30 десантних кораблів і катерів, прикривалися ескадреними міноносцями) на світанку 20 липня в 5-7 км на захід від Кіренії. Одночасно південніше Кіренії і в аеропорту Нікосії було викинуто на парашутах і висаджені з вертольотів повітряні десанти. Таким чином, протягом доби на острів Кіпр було перекинуто до 6 тис. осіб з озброєнням. Через деякий час загальна чисельність турецької експедиційного корпусу досягла 40 тис. чоловік.

Туреччина:
Чисельність особового складу ВС – 455 000
Підготовлені резерви – 800 000
Танки (М47 и М48) – 1400
Бойові літаки – 288
Бойові кораблі, приблизно – 300
в т.ч. підводні човни – 15
есмінці – 13
бойові катери – 25

Греція:
Чисельність особового складу ВС – 160 000
Підготовлені резерви – 215 000
Танки (М47 и М48) – 650
Бойові літаки – 225
Бойові кораблі, приблизно – 80
в т.ч. підводні човни – 7
есмінці – 11
бойові катери – 16

Початкове завдання турецьких військ полягало у створенні плацдарму, захоплення порту Кіренія і розвитку наступу в напрямку Нікосії для з'єднання з повітряним десантом. Одночасно ВМС Туреччини блокували південні порти Кіпру (Лімасол, Пафос) і перешкоджали перекидання грецьких військ морським шляхом. Це протистояння призвело до морського бою, що відбулося 21 липня між турецькими і грецькими ВМС в районі Пафос, у якому останні понесли важкі втрати. В ході напружених кровопролитних боїв турецькі війська оволоділи Кіренією, аеропортом Нікосії і встановили контроль над дорогою між столицею і морським портом.

22 липня, згідно з резолюцією ООН № 353, набрало чинності положення про тимчасове припинення вогню. Одночасно велися переговори в Женеві між Великобританією, Грецією і Туреччиною за участю СРСР і США. Однак ця спроба вирішити кіпрське питання в рамках НАТО провалилася з-за вимог турецької сторони виділити 34% території острова для створення держави турків-кіпріотів.

14 серпня бої поновилися, і через два дні, війська Туреччини вийшли на запропоновану раніше турецьким урядом кордон розділу Кіпру (лінія "Аттила"). Одночасно вони встановили контроль над портами Фамагуста, Богаз, Морфу та іншими. 17 серпня уряд Кіпру заявив, що турецькі війська зайняли до 40% всієї території острова. На наступний день вогонь між ворогуючими сторонами був припинений.

Воєнні дії мали трагічні наслідки для Кіпру. Їх результатом стало безліч убитих і поранених, тисячі жителів позбулися даху, близько 200 тис. біженців залишили свої будинки і пішли на південь острова, життя країни було паралізоване.

Аналіз бойових дій показав, що велику роль у відомому розвитку збройного конфлікту зіграла турецька авіація. Вона активно використовувалася на всіх етапах бойових дій.

У початковий період військових дій ВПС Туреччини забезпечили застосування повітряних десантів. Вони викидалися на парашутах з літаків і висаджувалися з вертольотів. Для повітряного десантування використовувалися транспортні літаки С-47 і С-160 "Трансалл". Всього транспортними літаками і вертольотами було виконано понад 200 вильотів. Висадка десантів підтримувалася винищувачами-бомбардувальниками F-104 і F-104G.



Одночасно із забезпеченням повітряних десантів ВПС Туреччини вирішували завдання завоювання переваги в повітрі. Ця мета була досягнута в ході кількох авіаційних ударів шляхом знищення грецьких засобів ППО. Подальша відсутність протидії з їх боку сприяла швидкому захопленню столичного летовища острівної держави. Надалі турецька авіація завдала бомбових ударів по радіостанції в Нікосії, позиціях греків-кіпріотів та інших об'єктів у рамках рішення задач авіаційної підтримки своїх військ. Одночасно турецьке командування успішно вирішувало завдання ізоляції району бойових дій, що дало змогу блокувати грецькі сили на острові і не допустити їх безперебійного постачання з материкової частини Греції.

Загальне керівництво діями турецької авіації здійснювалося з командного пункту другої тактичної повітряної армії в Діярбакир, а безпосереднє - з передового командного пункту (ПКП), розміщеного в об'єднаному оперативному центрі спільних дій генерального штабу в Адана. При цьому активно використовувався ПКП авіації, розміщений на КП 6-го армійського корпусу, який знаходиться на Кіпрі. Для організації взаємодії, на ескадреному міноносці типу "Гайрет", була об'єднана оперативна група сухопутних військ, ВПС і ВМС. Однак великі терміни збору, обробки і передачі інформації призвели до помилкового повітряного удару власної авіації і потоплення цього корабля.

Дії турецьких ВПС могли чинити певний опір грецькі засоби протиповітряної оборони і винищувальна авіація. До початку бойових дій в складі військ ППО Греції був один окремий дивізіон ЗУР "Хок" (4 батареї, 24 ПУ), а в складі ВПС - одна група "ЗУР" "Найк Геркулес" (4 батареї, 36 ПУ) і 50 винищувачів ППО. Безпосередньо на Кіпрі знаходилося чотири зенітних артилерійських дивізіони, що прикривають Кірені і Нікосію, а також 64 зенітних кулеметних установки (ЗКУ).



Кіпр:
Зенадн – 4
ЗКУ – 64
б/літаки – 2

Іноземні війська на Кіпрі (Великобританія):
ПУ ЗУР "Хок" – 24
б/літаки – 28

Греція:
один ЗУР "Хок" - 4 батр (24 ПУ)
б/літаки і вертольоти АА – 125
АЕ ИА ПВО – 3 (50 літаків)
АЕ ИБ ВПС – 7 (124 літаки)
АЕ розв. ВПС – 2 (36 літаків)
Групп ЗРДН ЗУР "Найк" - 2 (4х36 ПУ)

Туреччина:
Зенадн – 13 (624 гармати)
б/літаки і вертольоти АА – 493
АЕ ИА ПВО – 5 (110 літаків)
АЕ ИБ ВПС – 11 (242 літаки)
АЕ розв. ВПС – 2 (47 літаків)
Групп ЗРДН ЗУР "Найк" – 2
АЕ ЗУР "Найк" – 8 (12 ПУ)

Однак грецьке командування належної уваги бойовій підготовці наземних сил і засобів ППО не приділяло і практично нею не займалось. Основна ставка була зроблена на винищувальну авіацію, яка базується на материковій частині країни. Незважаючи на те, що кілька літаків Туреччини було збито вогнем з землі, помітного впливу на хід бойових дій у цьому конфлікті грецька протиповітряна оборона не мала. Це стало закономірним результатом явного недоліку сучасних засобів ППО та недостатньої підготовки особового складу.

Таким чином, слабка протиповітряна оборона стала однією з основних причин загального ураження грецьких військ в цьому військовому конфлікті. Їх постачання на острові здійснювалося транспортними літаками типу NC-2501 з використанням аеродрому в районі Нікосія. Однак після знищення засобів ППО і його захоплення турецькими військами на початку військових дій воно було перервано. Єдина спроба шести грецьких літаків прорватися до острову була зірвана противником. Після цього результат військового конфлікту на користь Туреччини був вирішений наперед.

Слід зазначити, що у цьому збройному конфлікті між країнами-учасницями військово-політичного блоку НАТО двоїсту позицію займало його керівництво взагалі, і США зокрема. На початку кіпрської кризи, США прагнули домогтися міжнародного визнання перевороту і утримати Туреччину від вжиття заходів з охорони турецької громади. Після провалу цих задумів вони зосередили свої зусилля на тому, щоб добитися фактичного розділу острова або створення умов для цього.

У 1975 році керівництво турецької общини в односторонньому порядку проголосило Кіпр Турецькою федеративною державою, а в 1983-му - оголосило про створення Турецької республіки Північний Кіпр, що дотепер не визнана у світі. Це, а також військові навчання Туреччини, порушення повітряного простору Республіки Кіпр турецькими літаками не сприяють мирному вирішенню конфлікту.



Прагнення уряду Кіпру до збереження територіальної цілісності держави активно підтримується Грецією. У відповідності з доктриною "про спільну оборону" Афіни взяли Нікосію під свою "оборонну парасольку". В рамках цієї доктрини були проведені греко-кіпрські спільні сухопутні і повітряно-морські навчання, споруджені військово-повітряні і військово-морська бази на півдні острова, створена національна гвардія, закуповується сучасне озброєння.

З урахуванням досвіду бойових дій в 1974 р., коли турецькі ВПС повністю контролювали повітряний простір острова, уряд Республіки Кіпр уклали контракт з Росією про постачання російської зенітної ракетної системи ППО С-300ПМУ1. Її наявність на Кіпрі забезпечило б повний контроль повітряного простору цієї острівної держави. Але через різко негативну позицію Туреччини, місцем дислокації ЗРС С-300ПМУ1 став грецький острів Крит. При цьому на Кіпрі Греція встановила ЗРК російського виробництва "Тор-М1"

Цей конфлікт, крім військових, мав значні політичні результати. Провал заколоту на Кіпрі призвів до дискредитації грецької військової хунти, і увечері 23 липня вона поступилася влади цивільному уряду.

Завершення військових дій не привело до миру на Кіпрі і нормалізації відносин між Грецією і Туреччиною. Напруженість між цими країнами зберігається і в даний час.