Людина

Сільському господарству України судилося відіграти надзвичайно важливу роль у Великій Вітчизняній війні народів СРСР проти нацистської Німеччини. Адже доля цієї війни визначалася не лише на полях битв, а й на хлібних ланах і тваринницьких фермах, повсякденною тяжкою працею мільйонів сільських трудівників. Селянство вирішувало в роки війни найвідповідальніше після виробництва озброєння та боєприпасів завдання — воно забезпечувало фронт і тил продовольством. Давалося це надзвичайно важко. У початковий період війни сільському господарству УРСР довелося функціонувати в екстремальних умовах, зумовлених стрімким наближенням фронту, вилученням із виробничої сфери внаслідок мобілізації до діючої армії найбільш працездатної частини робочої сили — чоловіків, а також великої кількості техніки й живого тягла для потреб армії та будівництва оборонних рубежів, масовим залученням до оборонних робіт сотень тисяч селян, підготовкою та здійсненням евакуаційних заходів. Однак, незважаючи на величезні труднощі, селянство України зробило величезний внесок у зміцнення обороноздатності країни і забезпечення потреб фронту продовольчими та сировинними ресурсами.

Ціною неймовірних зусиль українським селянам удалося евакуювати у глибокий тил, переважно своїм ходом, тисячі машин і сотні тисяч голів худоби. Завдяки цьому було врятовано від знищення й використання ворогом значні матеріальні цінності, що сприяли зміцненню технічної бази сільськогосподарського виробництва і тваринництва в тилових районах СРСР, а після вигнання окупантів з території України відіграли значну роль у відродженні аграрного сектора економіки звільнених районів.

У період нацистської окупації сільському господарству республіки було завдано величезної шкоди. Реалізуючи злочинну аграрну політику, нацисти нещадно експлуатували та грабували з метою забезпечення потреб вермахту й Третього рейху сільськогосподарський потенціал українського села, а залишаючи територію України, дощенту нищили і руйнували його. На час звільнення окупованих районів від загарбників село та його господарство перебували у стані неймовірного розорення та зубожіння.

Героїчною сторінкою в історії українського села є період його післявоєнного відродження, але вже у ході війни у справі відбудови сільського господарства було досягнуто значних результатів. За відсутності у держави можливості виділяти необхідні фінансові та матеріально-технічні засоби відбудова здійснювалася за рахунок внутрішніх ресурсів звільнених районів, а також завдяки трудовому подвижництву селянства, допомозі армії та інших союзних республік. Одночасно з відродженням сільського господарства у селах звільнених районів відновлювалася колгоспно-радгоспна система, колгоспне землеволодіння й громадська організація праці.

У заключний період війни у зв’язку зі зміною воєнно-стратегічної обстановки держава одержала можливість виділяти більше коштів і ресурсів для відбудови й розвитку сільського господарства республіки. Збільшилося постачання техніки, запасних частин, пального, що призвело до покращення в технічному обслуговуванні колгоспів і радгоспів. Поліпшувалося забезпечення сільськогосподарського виробництва спеціалістами. У результаті вже з 1944 р. спостерігалося зростання виробничих показників, хоча відставання від довоєнного рівня залишалося, як і раніше, досить значним. Завдяки зусиллям селянства багато труднощів воєнних років було пом’якшено, але зняти повністю їх не вдалося. Низькою залишалася продуктивність праці, суттєво не збільшувалися врожаї, низькими були показники у тваринництві. Проте домінуючою залишалася тенденція зростання сільськогосподарського потенціалу та обсягів продукції, яку аграрний сектор економіки давав для потреб фронту та населення.

Українське село в роки Великої Вітчизняної війни у відповідності з наявними можливостями зробило вагомий внесок у вирішення продовольчої проблеми у СРСР. У цьому й полягає його велика роль в економічній перемозі над нацизмом.