Deprecated: preg_replace(): The /e modifier is deprecated, use preg_replace_callback instead in /home/f/fb3806xa/fb3806xa.bget.ru/public_html/engine/classes/templates.class.php on line 68 Deprecated: preg_replace(): The /e modifier is deprecated, use preg_replace_callback instead in /home/f/fb3806xa/fb3806xa.bget.ru/public_html/engine/classes/templates.class.php on line 72 Deprecated: preg_replace(): The /e modifier is deprecated, use preg_replace_callback instead in /home/f/fb3806xa/fb3806xa.bget.ru/public_html/engine/classes/templates.class.php on line 68 Deprecated: preg_replace(): The /e modifier is deprecated, use preg_replace_callback instead in /home/f/fb3806xa/fb3806xa.bget.ru/public_html/engine/classes/templates.class.php on line 72 Deprecated: preg_replace(): The /e modifier is deprecated, use preg_replace_callback instead in /home/f/fb3806xa/fb3806xa.bget.ru/public_html/engine/classes/templates.class.php on line 77 Deprecated: preg_replace(): The /e modifier is deprecated, use preg_replace_callback instead in /home/f/fb3806xa/fb3806xa.bget.ru/public_html/engine/modules/show.full.php on line 292 Deprecated: preg_replace(): The /e modifier is deprecated, use preg_replace_callback instead in /home/f/fb3806xa/fb3806xa.bget.ru/public_html/engine/classes/templates.class.php on line 268
ВІДБУДОВНИЙ ТА ВИРОБНИЧИЙ ПРОЦЕСИ У СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКІЙ ГАЛУЗІ ч.8 » Людина - mortal Mortal-Людина

ВІДБУДОВНИЙ ТА ВИРОБНИЧИЙ ПРОЦЕСИ У СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКІЙ ГАЛУЗІ ч.8

< назад Сумарне податкове навантаження було різним як для окремих категорій сільських мешканців, так і для селянських господарств у межах кожної категорії. Чи було воно посильним для знедоленого селянства в умовах воєнного лихоліття й, особливо, після руйнівного окупаційного періоду? Якщо виходити з базарних цін на сільгосппродукцію у великих містах, то, на перший погляд, фіскальна політика видається обґрунтованою.

Для того, щоби розрахуватися з усіма податковими платежами, наприклад, сім’я колгоспника, що не мала жодних пільг, у складі чоловіка, дружини й двох неповнолітніх дітей у 1943 р. повинна була заплатити (за підрахунками автора) 1164 крб, а у 1944 р. — 1214 крб (700 крб на двох дорослих, воєнний податок та 50 крб податок із малосімейних, 40 крб на господарські та культурно-побутові потреби села (т. зв. самообкладання), 424 крб сільськогосподарський податок по максимальній загальносоюзній ставці). Для порівняння зазначимо, що у 1940 р. загальна сума податків із такої ж сім’ї становила б 141 крб (81 крб сільськогосподарський податок, 40 крб по максимальній ставці податок на потреби житлового та культурно-побутового будівництва, 20 крб самообкладання).

Як видно з наведених даних, можливість одержання в такий спосіб необхідних господарству колгоспника грошей навіть на базарах зазначених міст була неоднаковою, та й скористатися нею могла обмежена частина колгоспників, переважно з приміських сіл. Подібна ситуація щодо використання селянами можливостей базарів великих міст і промислових центрів склалась і в інших регіонах України. У невеликих містах (а надто на базарах у сільській місцевості) ціни на ринках були набагато нижчими. Переважна більшість селян, особливо з віддалених сіл, доставити на базар сільгосппродукцію в умовах відсутності транспортних засобів, весняного та осінньо-зимового бездоріжжя не мала можливості.

До того ж, держава всіляко обмежувала вільний продаж окремих видів сільгосппродукції. Відбувалося це, як правило, через залучення селян до численних всесоюзних, республіканських і регіональних кампаній у відповідності з поширеним гаслом «Усе для фронту, усе для перемоги над ворогом!». Більшість таких кампаній подавалися як патріотичні рухи мас, але насправді організовувалися партійними та радянськими органами влади. Так, у другій половині 1943 р. у визволених регіонах України колгоспників масово залучили до продажу державі для забезпечення потреб фронту т. зв. «лишків» хліба, насіння олійних культур, овочів за твердими, а, отже, низькими заготівельними цінами. Такі кампанії проводилися й у 1944 р. Поряд із цим уживалися й прямі заборонні заходи. Так, 22 листопада 1943 р. уряд УРСР у відповідності з вимогами постанови РНК СРСР «Про заборону торгівлі хлібом до виконання плану хлібозаготівель» (вересень 1943 р.) заборонив не лише колгоспам, а й колгоспникам та одноосібним господарствам (крім прифронтових районів) продаж та обмін зерна, борошна й печеного хліба до виконання ними планів здачі зерна за обов’язковими поставками у фонд Червоної армії, натуроплати за роботи МТС, а також засипки колгоспами насіннєвих та мінімальних фуражних фондів. За порушення цієї постанови голів колгоспів та інших посадових осіб притягали до судової відповідальності, а колгоспники та одноосібники, затримані при незаконній торгівлі хлібом, перший раз підлягали штрафу (300 крб), а у повторному випадку — притягувалися до судової відповідальності з конфіскацією продуктів.

Отже, у після окупаційний період проблема накопичення грошей для сплати податків, а на додаток до цього й оплати страхових внесків, була найболючішою для переважної більшості українських селян. Розраховувати на грошову частку від заробленого на трудодні в колгоспах вони не могли, адже колгосп забезпечував грошовий прибуток колгоспних дворів у кращому випадку на рівні менше 10%. Поряд із податками грошима колгоспи й селяни виконували зобов’язання по поставках сільськогосподарської продукції. Продукція здавалася не безкоштовно, а за певну винагороду — за твердими державними цінами (у декілька, а то й десятки разів нижчими від базарних).

Скрутне становище, в якому перебували колгоспи та сільське населення визволених у 1943 р. регіонів України, змусило вищі державні органи внести корективи у заготівельну політику. Було списано недоїмки минулих років за поставками зернових та олійних культур, тваринницької продукції, натуроплатою МТС і позиками. Усі колгоспи звільнялися від обов’язкових поставок зерна, насіння, олійних культур, картоплі, овочів, шкірсировини, сиру-бринзи, яєць, льону та конопель, а колгоспи районів, визволених після 1 липня 1943 р., звільнялися від здачі м’яса, молока та вовни. Проте вони зобов’язувалися здавати зерно, олійні культури та м’ясо до хлібного і м’ясного фондів Червоної армії у визначених (залежно від кількості посіяних гектарів та наявних голів худоби) обсягах.

Господарства колгоспників та інших категорій сільських мешканців у районах, звідки окупантів було вигнано після 1 липня 1943 р., звільнялися в поточному році від обов’язкових поставок шкірсировини, вовни, яєць, сиру-бринзи, насіння олійних культур, льону та конопель. Водночас господарства, котрі мали в особистому користуванні худобу, у другій половині 1943 р. здавали м’ясо і молоко у фонд Червоної армії за нормами: господарства колгоспників — 15 кг м’яса (у живій вазі) з господарства й 50 л молока від корови, а господарства одноосібників та некооперованих кустарів за нормами, більшими на 30%. Усі селянські господарства у цих же районах здавали у фонд Червоної армії зерно та картоплю.

Багатьом колгоспам, колгоспникам, працівникам радгоспів та іншим категоріям сільського населення було надано значні пільги щодо здачі державі сільськогосподарських продуктів. У 1943 р. повністю або частково звільнено від поставок зерна 19,9%, картоплі — 26,6%, м’яса — 24,1% колгоспів, котрі особливо сильно постраждали від окупантів. Серед селянських господарств від поставок звільнялися насамперед сім’ї загиблих на фронті, червоноармійців, інвалідів, непрацездатних тощо. Серед 412 350 селянських господарств, повністю звільнених у 1943 р. в Україні від усіх видів поставок сільськогосподарських продуктів державі, було 287 124 господарств воїнів Червоної армії та партизанів, 93 817 господарств непрацездатних, 11 312 господарств пенсіонерів та інвалідів війни й праці. На таких же засадах здійснювалася державна заготівельна політика й у наступному році, а кількість колгоспів та селянських господарств, яким було надано пільги, збільшилася після визволення Правобережжя та західних областей.

Починаючи з 1945 р. було поновлено довоєнну практику вирахування обов’язкових поставок державі колгоспами УРСР м’яса, молока, вовни, шкірсировини земельною площею (рілля, у тому числі сади і городи; луки і пасовища) і поставок яєць за площею ріллі, закріпленою за колгоспами. Середньо-республіканські норми поставок цих продуктів на 1945 р. було затверджено в таких розмірах: м’ясо (у живій вазі) — 1,5 кг, молоко — 3,0 л, вовна — 25,0 г з 1 га земельної площі, велика шкірсировина — 0,8 шт., овечі й козячі шкури — 0,3 шт. зі 100 га земельної площі, яйця — 4,0 шт. з 1 га ріллі. Але для кожної області (крім західних) ці норми були різними, переважно більшими або меншими за середньо-республіканські.

На підставі затверджених Раднаркомом УРСР для областей розрахункових норм обов’язкових поставок виконкоми обласних рад установили на 1945 р. порайонні річні норми поставок колгоспами. Виконкомам районних рад дозволялося допускати для окремих колгоспів, із санкції уповноваженого Наркомату заготівель по області відхилення в бік збільшення або зменшення порайонних норм поставок у межах до 50% при обов’язковому дотриманні середньорічних норм поставок, затверджених для районів.

Як і в попередні роки, діяла система пільг. Виконкомам обласних рад в 1945 р. дозволялося повністю або частково звільняти від здачі державі продуктів тваринництва окремі колгоспи, що особливо постраждали від німецької окупації. Водночас розмір надаваних у зв’язку з цим пільг, згідно з рішенням уряду, не повинен був перевищувати встановлених обсягів як загалом по республіці, так і по окремих областях. По республіці загальний обсяг пільг колгоспам становив: по м’ясу у живій вазі — 4400 т, молоку — 10 млн л, яйцям — 9 млн шт., вовні — 730 ц, шкірсировині — 14 700 шт. Не залучалися в 1945 р. до обов’язкових поставок продуктів тваринництва державі колгоспи західних областей республіки, а колгоспи решти областей — до поставок сиру-бринзи.

Колгоспні двори, одноосібні господарства і господарства інших сільських громадян республіки в 1945 р. залучалися до обов’язкових поставок м’яса, молока, яєць, вовни і сиру-бринзи за нормами, що існували в 1941–1942 рр. Як і в попередні роки, від обов’язкових поставок м’яса, молока, яєць, сиру-бринзи і вовни звільнялися господарства спеціалістів аграрного сектора та соціальної сфери села; непрацездатних через похилий вік (чоловіків, що досягли 60-річного віку, і жінок — 55-річного віку), за відсутності інших працездатних членів сім’ї, зайнятих у господарстві; пенсіонерів, які одержували пенсію від державних органів; інвалідів війни і праці 1-ї та 2-ї груп; калік, які не могли брати участь у польових та інших роботах, якщо їхні господарства не мали польових ділянок землі, не обкладалися сільськогосподарським податком і якщо у складі їхніх сімей не було працездатних членів, які працювали у господарстві. Щодо господарств воїнів Червоної армії і партизанів, то порівняно з попередніми роками кількість пільговиків скоротилася: у 1945 р. від обов’язкових поставок тваринницьких продуктів звільнялися лише господарства тих військовослужбовців і партизанів, які загинули в боротьбі із загарбниками, якщо в їхніх сім’ях залишилися діти до 7-річного віку при одному працездатному членові сім’ї, зайнятому в господарстві, а тим господарствам загиблих воїнів і партизанів, в яких при одному працездатному, зайнятому в господарстві, було двоє і більше непрацездатних членів сім’ї, надавалися пільги по поставках у розмірі 50%. В окремих випадках виконкоми районних рад звільняли, із дозволу уповноважених Наркомату заготівель по областях, від обов’язкових поставок державі м’яса та яєць господарства колгоспників, одноосібників, робітників і службовців, які особливо потерпіли від окупації й не мали в особистому користуванні худоби.

Колгоспам та селянським господарствам в окремих випадках дозволялося виконувати свої зобов’язання за поставками продуктів тваринництва іншими сільськогосподарськими продуктами за встановленими еквівалентами.

Виконання обов’язкових поставок більшістю селянських сімей унаслідок їх тяжкого матеріального становища відбувалося з великими труднощами. Постановою РНК СРСР від 24 листопада 1942 р. «Про відповідальність за невиконання обов’язкових поставок сільськогосподарських продуктів державі колгоспними дворами й одноосібними господарствами» передбачалося накладання на боржників штрафів і притягнення злісних порушників до кримінальної відповідальності. У випадку своєчасного невиконання визначених поставок народний суд за висновком районного вповноваженого Наркомату заготівель накладав на боржників штраф у розмірі дворазової вартості незданих продуктів, вирахуваної за ринковою ціною. Винні в неодноразовому невиконанні обов’язкових поставок, окрім штрафу, притягалися до кримінальної відповідальності. Згідно з затвердженою РНК СРСР інструкцією про порядок застосування постанови уряду від 24 листопада 1942 р., районний уповноважений Наркомзагу або, за його дорученням, агент із державних поставок вручав боржникові письмове попередження, в якому зазначалося, що у випадку невиконання зобов’язань у десятиденний термін справа про стягнення заборгованості мала бути передана до суду. При цьому для забезпечення стягнення заборгованості здійснювався опис майна боржника. Після рішення суду про стягнення заборгованості народний суддя видавав районному вповноваженому Наркомзагу виконавчий лист для примусового виконання судового рішення. Але на практиці судові санкції застосовувалися не до всіх боржників, інакше необхідно було б засуджувати все село.

В умовах непередбачуваності та, як правило, малих розмірів грошових і натуральних виплат від колгоспів одним з основних джерел засобів існування для селян, як і в довоєнний період, була присадибна ділянка. Як і раніше, майже всі м’ясні та молочні продукти, яйця, овочі, дві третини картоплі, які споживалися селянами, забезпечували їм саме присадибні ділянки. Водночас вони були для селян не лише джерелом продуктів харчування, а й товарної продукції. Продаючи надлишки (й не лише надлишки) продукції з присадибної ділянки на базарі, селяни, разом із продажем тих же продуктів державі за контрактом, одержували понад половину грошей, необхідних їм для сплати податків та страхових внесків, придбання промислових, окремих продовольчих товарів, реманенту та ін. Однак через невеликі розміри присадибної ділянки вирішити нагальні проблеми життєзабезпечення селянського двору та здійснити платежі й поставки державі було неможливо.

Таким чином, податкова політика радянської держави після окупаційного періоду була важким тягарем для переважної більшості українських селян і негативно позначалася на їх повсякденному житті, ускладнюючи процес мінімізації руйнівних наслідків війни та окупації.
Відбудова у ході війни сільського господарства, що здійснювалася за умов величезних втрат і руйнувань, відсутності належного державного фінансування, матеріальних та трудових ресурсів мала велике значення для збільшення продовольчих і сировинних ресурсів республіки, що дедалі зміцнювало економіку країни і наближало перемогу над ворогом. Активна участь селянства у відродженні сільського господарства забезпечила прискорення темпів ліквідації наслідків нацистської окупації та війни, створила необхідні передумови для відбудови всього економічного комплексу в післявоєнні роки. ВИСНОВКИ

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам Зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Комментарии:

Добавить
Copyright © 2012-2016 при копіюванні матеріалів посилання на джерело обов'язкове