Deprecated: preg_replace(): The /e modifier is deprecated, use preg_replace_callback instead in /home/f/fb3806xa/fb3806xa.bget.ru/public_html/engine/classes/templates.class.php on line 68 Deprecated: preg_replace(): The /e modifier is deprecated, use preg_replace_callback instead in /home/f/fb3806xa/fb3806xa.bget.ru/public_html/engine/classes/templates.class.php on line 72 Deprecated: preg_replace(): The /e modifier is deprecated, use preg_replace_callback instead in /home/f/fb3806xa/fb3806xa.bget.ru/public_html/engine/classes/templates.class.php on line 68 Deprecated: preg_replace(): The /e modifier is deprecated, use preg_replace_callback instead in /home/f/fb3806xa/fb3806xa.bget.ru/public_html/engine/classes/templates.class.php on line 72 Deprecated: preg_replace(): The /e modifier is deprecated, use preg_replace_callback instead in /home/f/fb3806xa/fb3806xa.bget.ru/public_html/engine/classes/templates.class.php on line 77 Deprecated: preg_replace(): The /e modifier is deprecated, use preg_replace_callback instead in /home/f/fb3806xa/fb3806xa.bget.ru/public_html/engine/modules/show.full.php on line 292 Deprecated: preg_replace(): The /e modifier is deprecated, use preg_replace_callback instead in /home/f/fb3806xa/fb3806xa.bget.ru/public_html/engine/classes/templates.class.php on line 268
Здобутки і втрати партизанського руху України ч.2 » Людина - mortal Mortal-Людина

Здобутки і втрати партизанського руху України ч.2

< назад У силу обставин в умовах воєнного лихоліття командирами і начальниками штабів партизанських загонів на території України ставали люди різного віку, освітнього й культурного рівнів, що не могло не позначитися на їх поведінці та діяльності. Виробити з такого «матеріалу» фахових і талановитих керівників, здатних оволодіти мистецтвом управління строкатим партизанським колективом, було доволі складним завданням. До того ж, влучно зазначав К.Клаузевіц, багатьом вождям «народної війни» притаманні честолюбство і самодурство. На засіданні нелегального ЦК КП(б)У 26 листопада 1942 р. керівник підпільно-партизанським рухом на Чернігівщині О.Федоров зауважував, що «в підпіллі королів розвелося до дідька, треба їх закликати до порядку».

Український радянський письменник М.Шеремет, який у грудні 1942 р. — квітні 1943 р. перебував у партизанських з’єднаннях С.Ковпака й О.Федорова, у доповідній записці на ім’я М.Хрущова наголошував, що в багатьох партизанських командирів «дуже розвинене самолюбство» і рекомендував ЦК КП(б)У декому з них «прищепити почуття більшовицької скромності і відповідальності». А капітан Я.Коротков, відряджений УШПР до Сумського партизанського з’єднання, у листі від 21 березня 1943 р. на ім’я Т.Строкача писав, що С.Ковпак і С.Руднєв «вважають себе “царем“ і “богом“».

Після утворення УШПР, який перебрав на себе централізоване керівництво партизанським рухом і прагнув встановити контроль за діяльністю загонів, між штабом і партизанськими командирами виникали постійні суперечності. З кінця 1942 р. штаб почав надсилати за лінію фронту у формування своїх представників для ознайомлення з їх реальним станом та постановки нових завдань. Це не могло подобатися багатьом партизанським ватажкам, які впродовж 1941–1942 pp. звикли до самостійного існування та ведення бойових дій на власний розсуд.

Окремі партизанські командири були схильні брати «тайм-аут» у збройній боротьбі. Показовими у цьому контексті є свідчення М.Попудренка. Ось деякі нотатки з його щоденника: «14.09.42. Факт залишається фактом, ми з противником не боролись... Мені здається, що коли б нам не треба було їсти, тоді б ми не чіпали і поліцію. Подивишся на свої дії і бачиш: весь час ведемо оборонну війну. Коли на нашу оборону наткнуться — ведемо бій, після підемо і т.п. [...] 12.06.43. Відверто кажучи, ми за три з невеликим місяця нічого суттєвого не зробили. Чотири рази посилали на залізницю, але безрезультатно, і дві операції безуспішні. Живемо та хліб переводимо. Правда, був час, коли щоденно вели бої, а хліба не бачили».

Факти уникнення партизанськими загонами і з’єднаннями виконання бойових завдань, які ставилися перед ними ЦК КП(б)У й УІШТР, були непоодинокими. Коли на початку лютого 1943 р. Сумський об’єднаний загін під командуванням М.Наумова мав вирушити у свій відомий «Степовий рейд», то група командирів і партпрацівників Сумщини почала опиратися цьому задуму. Тому 28 лютого 1943 р. УШПР надіслав таку радіограму на адресу сумських керівників: «Усі загони вашого з’єднання підпорядковані лише Наумову, наказ якого виконувати беззаперечно. Питання направлення загонів на правий берег Дніпра погоджене з ЦК КП(б)У й обговоренню на обкомі (партії) не підлягає».

15 травня 1943 р. помічник начальника оперативного відділу УШПР П.Горлач, котрий перебував у партизанських з’єднаннях на Поліссі, інформував Т.Строкача, що О.Сабуров не бажає виконувати бойові завдання згідно з планом дій на весняно-літній період 1943 p., хоч його з’єднання забезпечене всім необхідним і виглядає боєздатним. А справа пояснювалась просто — ішлося про вихід для бойових дій на територію Західної України, де партизанам активно протистояли формування українських націоналістів.

ЦК КП(б)У й УШПР зважили зазначену вище негативну тенденцію, а тому 15 липня 1943 р. політбюро ЦК у своїй постанові вказувало, що «деякі загони рідко проводять бойові операції, а часом також відсиджуються і своєю пасивною поведінкою віддають ініціативу до рук ворога». Крім того, як згадував П.Вершигора, «у більшості великих партизанських формувань, що особливо широко виросли до 1943 p., була певна тенденція триматися так званої “лісові тактики“», тобто ухилятися від бойових дій у степових районах України. На цьому наголошував і М.Наумов. У своєму щоденнику під 2 січня 1944 р. він критикував В.Бегму, О.Сабурова та С.Маликова, які «засиджувалися» в болотах і лісах.

Особливо відчувалося небажання окремих партизанських командирів на початку 1944 р. йти рейдами в Галичину, як цього вимагали ЦК КП(б)У й УШПР. За словами М.Наумова, багато командирів «не хотіли йти туди», бо розуміли, що зіткнуться з багатьма труднощами. Це стосувалося й Сумського партизанського з’єднання, яке після С.Ковпака очолив П.Вершигора. За його словами, частина командирів і бійців, особливо зі старих кадрів, виявляла небажання йти в рейд, посилаючись на стан здоров’я та вимагаючи відпустки. Лише ознайомивши партизанів із вказівками ЦК КП(б)У й УШПР, командир навів лад і вгамував особовий склад, але частину бійців довелося таки відправити додому.

А ось красномовний запис від 15 січня 1944 р. у щоденнику Героя Радянського Союзу, командира партизанського загону ім. Й.Сталіна Г.Балицького (з’єднання О.Федорова): «Можна сказати одне, що дуже нудно і прикро сидіти без справи. Настав такий відповідальний період, а ми, чорт забирай, сидимо і не воюємо, не б’ємо німців, крім того, що кілька невеликих груп сидить на залізниці Ковель — Сарни». Важко збагнути, чому бійці Г.Балицького були бездіяльними, адже у цей час забезпечення партизанів зброєю і боєприпасами було цілком задовільним.

Труднощі ведення бойових дій у західних районах України, де сильні позиції займали ОУН та УПА, деморалізуюче вплинули на окремих командирів партизанських формувань. 26 квітня 1944 р. працівники радіовузла партизанського з’єднання ім. В.Леніна (командир Л.Іванов) О.Хабло і М.Вовчик-Блакитна повідомляли УШПР: «За час свого існування з’єднання Іванова жодного вашого наказу не виконало, тому що командування відтягує час до тих пір, поки виконання їх стане неможливим, і з’єднання продовжує бездіяльність». Далі зазначалось, що отримавши наказ УШПР про вихід на територію Львівської області командування з’єднання замість його виконання зайнялося пошуком баз і складів націоналістів та втратило можливість прориву у заданий оперативний район.

Не вдалося уникнути в партизанському русі й приписок до результатів бойової діяльності загонів і з’єднань. Завдяки цьому явищу у звіті оперативного відділу УШПР за 1942 – 1944 pp. з’явилася фантастична цифра — 468 682 (!) вбитих і поранених вояків противника та його пособників, яка, мабуть, у чотири — п’ять разів перевищувала реальні результати. Зазначена цифра стала, на нашу думку, підсумком свідомих приписок партизанських командирів у своїх повідомленнях до УШПР. Зокрема, М.Попудренко у своєму щоденнику наводить факти фальсифікації окремих даних про бойову діяльність у зведеннях партизанського з’єднання під командуванням О.Федорова. Так, у нотатках за 21 серпня 1942 р. він зазначає, що коли 11 березня складалося зведення про підсумки боїв у районі Софійських Дач, то спочатку втрати противника оцінили в 52 особи, а потім під впливом якихось чуток вивели цифру 210 вбитих і поранених. А у зведенні за 23 березня 1942 р. після боїв в Єлинських лісах, коли, за словами М.Попудренка, ніхто не бачив убитих ворогів, їх втрати оцінили в 473 (!) особи. 25 жовтня 1942 р. начальник оперативної групи УШПР по Сумській області Я.Мельник писав Т.Строкачу: «Про Сабурова відгукуються дуже погано і називають його аферистом за те, що він приписав собі всі заслуги і подвиги загонів, які не перебували в його підпорядкуванні».

Аналогічні факти мали місце і пізніше. 23 червня 1943 р. заступник начальника УШПР В.Соколов надіслав командиру Чернігівського партизанського з’єднання М.Попудренку радіограму з приводу його суперечок з іншим партизанським ватажком — М.Салаєм. У ній зазначалось: «За донесенням Салая, знищено всього 144 фашистів, а не 780, як вказуєте ви». А в листі комісара М.Негрєєва (з’єднання М.Салая) від 9 вересня 1943 р. на ім’я секретаря ЦК КП(б)У Д.Коротченка повідомлялося, що заступник командира з’єднання з розвідки Я.Коротков не створив власну агентурну мережу, а дурив УШПР, надсилаючи розвідувальну інформацію, отриману ним від інших з’єднань та спецгрупи ГРУ РСЧА на Чернігівщині.

Звичайно, УШПР знав про такі справи та вимагав від партизанських командирів об’єктивних даних про підсумки бойової й особливо диверсійної діяльності на залізничних комунікаціях гітлерівців. 30 липня 1943 р. Т.Строкач в одній із радіограм наголошував: «Попереджаю під особисту відповідальність командирів і комісарів з’єднань, загонів, що відомості повинні бути перевірені та правдиві. Винуватців за брехливі донесення суворо карати». Лише один раз, а саме 17 березня 1944 p., виникло питання про перевірку підсумків диверсійної діяльності українських партизанів на залізничних комунікаціях вермахту. Його ініціював маршал Г.Жуков, який у цей час командував 1-м Українським фронтом. Проведене розслідування підтвердило правдивість партизанських звітів.

У стосунках із партизанськими командирами багато клопоту завдав УШПР двічі Герой Радянського Союзу С.Ковпак, котрий користувався неабияким авторитетом як серед партизанів, так і населення на окупованій території. Багато уваги постаті С.Ковпака приділяли німці і про це вже частково йшлося. У меморандумі зондерштабу «Р», захопленому в 1944 р. радянськими партизанами, німецькі експерти констатували, що у Москві С.Ковпака вважають «батьком партизанського руху в Україні», партизани йменують його «дідом», «батьком», а сам С.Ковпак — загальновизнаний авторитет серед командирів і рядового складу загонів.

Перші відомості про С.Ковпака УШПР отримав на рубежі 1942–1943 pp., коли представники штабу прибули до Сумського партизанського з’єднання. 24 жовтня 1942 р. в листі до Т.Строкача уповноважений ЦК КП(б)У й УШПР І.Сиромолотний назвав С.Ковпака «гарним дідом», але підкреслив, що всіма справами у Сумському партизанському з’єднанні керує комісар С.Руднєв.

Наступні повідомлення показали керівництву УШПР, що С.Ковпак – людина з характером, часто вперта і непоступлива, інколи емоційна, не дуже обережна у висловлюваннях на адресу керівних органів, негативно налаштована до осіб, котрі перебували в тилу і працювали у штабах. Так, у доповідній записці співробітника розвід відділу УШПР Я.Короткова від 16 квітня 1943 р. на ім’я Т.Строкача зафіксовано, що С.Ковпак говорив таке: «Я розмовляв з т. Сталіним і проводжу директиви партії й уряду і там, в штабі, шкідники сидять, роблять контрреволюцію, за наш рахунок ордени отримують, після війни знімати будемо ордени». Не дуже подобались УШПР постійні радіограми із Сумського з’єднання з вимогою збільшення поставок зброї і боєприпасів партизанам. Інколи С.Ковпак надсилав такі радіограми безпосередньо у Кремль. Про роздратування Т.Строкача постійними вимогами сумських партизанів стосовно забезпечення їх озброєнням свідчить, наприклад, його резолюція на радіограмі С.Ковпака і С.Руднєва від 22 березня 1943 p.: «Він думає, що ми можемо викидати йому [вантажі] безперервно і в необмеженій кількості. Напишіть солідне роз’яснення — поки не можемо. Прохав 4 літаки, викинули майже 10, і ще мало». Крім того, С.Ковпак часто виявляв непоступливість у кадрових питання, діючи врозріз із рекомендаціями УШПР.

Чимало суперечностей і протистоянь було у стосунках між окремими партизанськими командирами. Інколи вони виглядали вкрай непривабливими й шкідливими для загальної справи. Поширеною була практика взаємних скарг один на одного, адресованих ЦК КП(б)У й УШПР. Партизанські щоденники містять образливі характеристики і висловлювання на адресу опонентів.

Чи не першу інформацію про конфліктну ситуацію в командному середовищі партизанського руху ЦК КП(б)У й УШПР отримали від Я.Мельника, який очолив оперативну групу ЦК КП(б)У та УШПР по Сумській області. У листі від 25 жовтня 1942 р. до секретаря ЦК КП(б)У Д.Коротченка він писав, що зіткнувся «із самодурством Сабурова і Сиромолотного» (уповноважений ЦК і УШПР), котрі не хотіли виділяти йому людей для підпільної роботи й організації нових партизанських загонів. А 3 грудня 1942 р. секретар Сумського підпільного обкому партії П.Куманьок поскаржився секретареві ЦК КП(б)У М.Співаку вже на С.Ковпака і С.Руднєва, звинувачуючи їх у «непартійній поведінці» та небажанні виділити людей для укомплектування підпільних райкомів партії.

Особливо посилилися суперечки між партизанськими ватажками після створення наприкінці 1942 р. — на початку 1943 р. обласних штабів партизанського руху (ОШПР). Так, начальник Житомирського ОШПР О.Сабуров постійно конфліктував із командиром з’єднання С.Маликовим, який, до того ж, був секретарем Житомирського підпільного обкому партії. Проблематично складалися відносини і в начальника Кам’янець-Подільського ОШПР С.Олексенка з підлеглими йому партизанськими командирами. Після втручання ЦК КП(б)У й УШПР С.Олексенко, І.Скубо та І.Шитов надіслали 1 липня 1943 р. М.Хрущову радіограму такого змісту: «Недомовленості перших днів зустрічі врегульовано, зараз серед нас взаємини справжні, більшовицькі і нехай не думають, що ми будемо битися між собою, а не з німцями».

Партизанський рух виявився вразливим і до такого лиха, як зловживання спиртними напоями. Утім заради правди слід зауважити, що до випивки нерідко спонукали непрості обставини партизанського побуту: проживання взимку у землянках, поранення, необхідність зняття стресу після важких боїв і переходів на далекі відстані. Треба сказати, що УШПР намагався боротися з пиятикою в партизанському середовищі, і в радіограмах постійно застерігав командирів загонів і з’єднань проти цього лиха. Так, коли впродовж лютого 1943 р. до УШПР надійшло кілька радіоповідомлень від власної агентури у штабі С.Ковпака про факти пияцтва серед командного складу, то Т.Строкач 28 лютого надіслав С.Ковпакові і С.Руднєву радіограму: «Знову мене викликали до ЦК ВКП(б) і попередили про наявність у ваших загонах мародерства і пияцтва. Прошу вжити рішучих заходів [для] боротьби з цими ганебними явищами. Для доповіді повідомте про вжиті заходи». Подібних радіограм до партизанських командирів Т.Строкач надіслав чимало, але немає жодних свідчень, щоби хтось за пияцтво був показово покараний.

На моральний стан особового складу партизанських формувань, на нашу думку, негативно впливало «жіноче» питання, а особливо негідна поведінка у цьому контексті окремих командирів і політпрацівників. Характерно, що грубість і нестриманість О.Федорова відзначав і його колишній заступник М.Попудренко. При цьому він у своєму щоденнику за 22 серпня 1942 р. занотував, що розмови серед бійців «про баб та командирів» небезпідставні, і що він сам не є безгрішним, а тому треба з цим «покінчити раз і назавжди». Щоправда, М.Попудренко свого слова не дотримав.

Причини згаданого явища, на нашу думку, крилися насамперед у слабкій політико-виховній роботі в партизанських формуваннях, яку вели комісари, партійні і комсомольські комітети. Переважна більшість комісарів, за винятком С.Руднєва, підкорялася примхам командирів і не стримували їх, як це вимагав високий статус політпрацівника. Та й самі комісари не були безгрішними, демонстрували нерідко низьку моральну планку. Мало що робили для викорінення проявів аморальності в партизанському середовищі ЦК КП(б)У й УШПР.

Звичайно, ці та інші негативні явища були притаманними не тільки радянському партизанському рухові, а практично всім відомим нерегулярним формуванням, що впродовж тривалого часу перебували в тилу ворога чи на фронтовому «порубіжжі». Однак не всі вони визначали історичне обличчя антифашистського руху Опору в роки Другої світової війни.

Радянський партизанський рух на території України в 1941–1944 pp. став важливим фактором дезорганізації тилу частин німецького вермахту, що воювали на Східному фронті, сприяючи вигнанню нацистських окупантів з наших теренів. Водночас недооцінка Москвою значення України у системі збройної боротьби на окупованій території СРСР, відсутність морально-політичної єдності в тогочасному українському суспільстві, протистояння комуністичної та націоналістичної ідеологій знижували ефективність бойової та диверсійної діяльності радянських партизанів, не сприяли чисельному зростанню їх лав.

Важливо насамкінець підкреслити, що на європейському театрі воєнних дій у часи Другої світової війни, особливо протягом 1941–1944 pp., ані рух Опору, ані партизанська боротьба на окупованій території СРСР не були самодостатніми факторами для перемоги над збройними силами Третього рейху, відіграючи допоміжну роль у контексті бойових дій на фронтах. За словами К.Клаузевіца, завдання партизанів — «не лускати горіх, а потроху підгризати його шкарлупу».

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам Зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Комментарии:

Добавить
Copyright © 2012-2016 при копіюванні матеріалів посилання на джерело обов'язкове