Людина

Розглядаючи проблему функціонування сільського господарства України в роки Великої Вітчизняної війни й визначаючи його місце у планах воюючих сторін та роль у реаліях воєнного часу, насамперед доцільно зосередитися на аналізі його потенціалу напередодні війни. У передвоєнні роки сільське господарство УРСР було одним із основних виробників зерна, технічних культур і продуктів тваринництва у СРСР. Загальний розмір посівних площ, використовуваних у 1940 р. в усіх категоріях господарств для виробництва рослинницької продукції, становив 30 234 тис. га, у т.ч. під зерновими та бобовими — 20 557 тис. га (68%), технічними культурами — 2342 тис. га (7,7%), картоплею та овочево-баштанними культурами — 2751 тис. га (9,1%), кормовими культурами — 4299 тис. га (14,2%). У 1940 р. в УРСР валовий збір зернових і бобових сягав 28,62 млн. т, у т.ч. пшениці — 8,92 млн. т, цукрових буряків — 14,8 млн т, соняшнику — 1,02 млн т, картоплі — 21,67 млн т. Україна давала понад 21% валового виробництва пшениці у СРСР, третину ячменю, понад 50% кукурудзи, 74% цукру тощо.

Великими були ресурси тваринницької галузі. Зокрема, поголів’я робочої та продуктивної худоби в республіці на 1 січня 1941 р. становило: великої рогатої худоби — 10,503 млн (у т.ч. 5,695 млн корів), 8,974 млн свиней, 6,240 млн овець і кіз, 4,532 млн коней. Значну частину худоби було зосереджено у громадському стаді колгоспів, радгоспів та інших державних і кооперативних господарств: великої рогатої худоби 3,907 млн голів (у т.ч. 975,2 тис. корів), 3,668 млн свиней, 3,605 млн овець і кіз, 3,298 коней. Питома вага УРСР у чисельності худоби по СРСР становила: велика рогата худоба — 19,7% (у т.ч. корови — 20,9%), свині — 33,1%, вівці і кози — 7,8% (у т.ч. вівці — 8,3%), коні — 22%. У 1940 р. колгоспи, радгоспи й інші державні та підсобні господарства населення виробили м’яса і сала всіх видів (у забійній вазі) 1,127 млн т, молока — 7,114 млн т, вовни — 13,5 тис. т, яєць — 3,273 млрд штук.

Порівняно з 1913 р. валова продукція сільського господарства УРСР у 1940 р. становила 157%, у т.ч. рільництва — 165%, тваринництва — 138%. На початок 1941 р. державні запаси продуктів харчування та фуражу становили 6162 тис. т, що давало змогу забезпечити піврічні потреби радянських збройних сил на випадок війни.

Досить значними були і матеріально-технічні ресурси сільського господарства. На початку 1941 р. парк тракторів нараховував 90 519 одиниць, 31 150 зернозбиральних комбайнів, 54 900 вантажних автомобілів. Переважна більшість цієї техніки була зосереджена в 1220 МТС (1011 у східних і 209 у західних областях), на балансі яких перебувало 74 637 тракторів, 26 472 зернозбиральні комбайни, 27 400 автомобілів та близько 280 700 машин і знарядь для обробітку землі, посіву й догляду за рослинами, збирання врожаю. Загальний обсяг виконаних МТС в 1940 р. тракторних робіт у колгоспах становив 47,3 млн га. Кожна МТС мала обладнану верстатами та механізмами майстерню поточного ремонту. Крім того, капітальний ремонт тракторів і двигунів проводили 22 ремонтні заводи та 102 машинно-тракторні майстерні (МТМ) капітального ремонту. Технічний парк радгоспів і підсобних сільгосппідприємств нараховував 15 561 трактор, 4678 комбайнів і 3700 автомашин. У власності колгоспів перебувало майже 720 тис. землеобробного та збирального інвентарю, що використовувався за допомогою живої тяглової сили.

Водночас досягнуті на початку 1940-х рр. валові показники сільського господарства УРСР не слід переоцінювати. У виробництві найважливіших видів аграрної продукції на душу населення на цей час порівняно з 1913 р. суттєвих зрушень не відбулося. Так, у 1940 р. на душу населення в УРСР було вироблено зерна 636 кг, тоді, як у 1913 р. — 658 кг, м’яса (у забійній вазі), відповідно, — 27 кг і 32 кг, молока — 171 кг і 133 кг, яєць — 79 шт. і 85 шт., картоплі — 487 і 243 кг, плодів та ягід — 19 кг і 16 кг. Механізація сільськогосподарських робіт була недостатньою, значна їх частина виконувалася із застосуванням простих механізмів на живому тяглі та вручну.

Аграрна галузь мала величезні людські й трудові ресурси. Селяни становили найбільшу за чисельністю категорію населення республіки. Станом на 1 січня 1940 р. в УРСР проживало 41,3 млн осіб, у т.ч. сільського населення — 27,3 млн (66%), міського — 14 млн (34%). А згідно з переписом 1939 р., соціальна структура мала такий вигляд: робітники — 33,7%, службовці — 16,1%, колгоспне селянство і кооперовані кустарі — 48,7%.

Створена у довоєнні роки колгоспно-радгоспна система, характерною рисою якої було поєднання економічного та позаекономічного примусу, забезпечила максимальне використання господарського потенціалу та трудових ресурсів українського села на користь держави. На початку 1941 р. в УРСР нараховувалося 873 радгоспи і 27 725 колгоспів (27 139 у східній частині й 586 у західних областях), в яких об’єднувалося 3895,2 тис. селянських дворів (3858,7 тис. у східних і 36,5 тис. у західних областях). До початку війни за рахунок створених ще 2280 колгоспів у західних областях (головним чином примусовими методами) їх кількість становила понад 30 тис., а кількість об’єднаних у них дворів зросла до 4063,8 тис.

Переважна більшість колгоспів були малопотужними господарствами, особливо у фінансовому та матеріально-технічному планах, мали незначну виробничу базу, зокрема тваринницьку. Основним виробником тваринницької продукції залишалися особисті господарства населення, які продукували 73,5% м’яса і сала, 81,6% молока, 93,1% яєць, 30,4% вовни від загальних обсягів валового виробництва. У колгоспах названих видів продукції вироблялося, відповідно, 17,3%, 11,7%, 5,4% і 56,2% від загального обсягу, а в радгоспах — 4,7%, 4,8%, 0,9% і 4,8%. Обтяжливими для колгоспів, радгоспів і селянських господарств були встановлені державою обсяги обов’язкових поставок сільськогосподарської продукції та податкових платежів. Трудодні відігравали фіскально-визискуючу й стимулюючу ролі. Для кожного працездатного колгоспника в УРСР — чоловіків у віці 16–60 років і жінок 16–55 років — річний мінімум трудової повинності становив 80 трудоднів. Колгоспники вимушені були працювати за вкрай низьку оплату. Вміст одного трудодня у середньому становив від 2 до 3 кг збіжжя.

Селяни не тільки стали заручниками адміністративно-командної й максимально одержавленої радянської економіки, а й втратили особисту свободу через специфічний паспортний режим. Не маючи паспортів, вони не могли вільно пересуватися в межах своєї країни і були позбавлені права самостійно обирати місце проживання та роботи, а сільська молодь — права вибирати майбутню професію та здобувати відповідну вищу освіту. Усе це кардинальним чином вплинуло на ментальність селянства, породивши унікальний історичний феномен безправного «колгоспника».

Однак, незважаючи на значні проблеми, які ускладнювали становище у сільському господарстві, УРСР перед війною володіла великим сільськогосподарським потенціалом, який значною мірою визначав економічну й геополітичну міць СРСР. Його наявність, особливо у воєнні часи, дозволяла вирішувати важливі стратегічні завдання, втрата ж означала не просто збитки — це завдавало важкого удару по всій господарській системі СРСР, що незабаром і сталося. Значення сільськогосподарського потенціалу УРСР добре розуміли як радянське, так і німецьке керівництво. Цей фактор, серед іншого, дозволяє стверджувати, що війна Німеччини з СРСР була також і війною за Україну.