ФУНКЦІОНУВАННЯ АГРАРНОГО СЕКТОРА В УМОВАХ ПЕРШОГО ПЕРІОДУ ВІЙНИ ч.5 » Mortal-Людина

ФУНКЦІОНУВАННЯ АГРАРНОГО СЕКТОРА В УМОВАХ ПЕРШОГО ПЕРІОДУ ВІЙНИ ч.5

< назад Після поновлення влітку 1942 р. наступу німецьких військ поголів’я всіх колгоспів і радгоспів цих областей переганялося на Дон, а також за річку Оскіл разом з евакуйованою худобою Воронезької, Сталінградської та Ростовської областей, Краснодарського й Ставропольського країв. Окремого обліку худоби колгоспів і радгоспів України, яку переганяли в 1942 р. далі на схід, не проводилося. Значна частина евакуйованої у цей час худоби була перехоплена противником.

Евакуація худоби, що відбувалася у стислі терміни, нерідко під бомбардуваннями та обстрілами, була дійсно важкою і супроводжувалася великими втратами. Та проблеми, що виникали з об’єктивних причин, ускладнювалися ще й організаційними помилками й безгосподарністю з боку відповідальних за евакуацію органів. Так, для деяких регіонів не визначили маршрут перегону худоби; не було організоване правильне зоотехнічне і ветеринарне обслуговування; супроводжуючий персонал часто добирався випадково, ніякої роз’яснювальної роботи з ним не велося. Усе це призвело до того, що велику кількість поголів’я з Київської, Полтавської, Харківської, Сумської і Чернігівської областей було направлено через райони, де лютувала епідемія ящура, що спричинило значні втрати. Під час нальотів ворожої авіації тварини часто розбігалися, а їх повторне гуртування не проводилося. Були випадки заміни і розбазарювання худоби під час перегону. Траплялося, що стада переганяли з неприпустимою швидкістю — 45–50 км на добу, погано була налагоджена годівля. Колгоспникам, які займалися перегоном худоби, часто не видавали належних у таких випадках грошей на дорогу, і вони були змушені харчуватися власним коштом. Через погане матеріальне і побутове забезпечення погоничів багато хто з них залишав гурти на шляхах пересування, а частину покинутих тварин привласнювали місцеві селяни. Так, у Запорізькій області під час прочісування плавнів загонами НКВС було виявлено близько 4 тис. голів великої рогатої худоби, залишеної місцевими колгоспами під час евакуації й привласненої селянами. У Костянтинівському районі Сталінської області мав місце продаж евакуйованої худоби приватним особам, у Старобешівському районі тієї ж області виявлено масовий обмін корів на молодняк. У період від 1 жовтня 1941 р. до лютого 1942 р. у районах Ворошиловградської та Харківської областей бійцями винищувальних загонів у мародерів та цивільного населення було вилучено незаконно привласнених 860 коней, 516 голів великої рогатої худоби, 105 свиней.

Аналіз кінцевих наслідків евакуації худоби мимоволі спонукає замислитися — а чи варто було переганяти на такі великі відстані мільйони тварин, щоби потім забивати їх у місцях нового зосередження? Мабуть, доцільніше було б виводити у глибокий тил найпродуктивнішу частину стада, а решту у віддалених від фронту регіонах України забивати та переробляти у продукцію тривалого зберігання. Але це міркування сьогоднішнього дня, а у той період так питання не стояло.

Великі труднощі виникли з евакуацією державних і колгоспних продовольчих ресурсів та сільськогосподарської сировини. Їх запаси були значними. Наприклад, лише у трьох областях — Одеській, Миколаївській і Кіровоградській — зберігалося 150 тис. т хліба врожаю 1940 р. А незабаром у великій кількості почало надходити нове зерно. Але вивезення збіжжя, іншого продовольства, сировини та матеріальних цінностей стримувалось обмеженістю транспортних засобів. Так, замість 72 тис. вагонів, необхідних Наркомзему УРСР для евакуації зерна з прифронтових районів, на 20 липня було виділено тільки 15 тис. Виникла загроза захоплення противником запасів хліба. У зв’язку з цим РНК УРСР і ЦК КП(б)У зобов’язували керівників залізниць безперервно подавати вагони для відвантаження зерна з Київської, Чернігівської, Сумської, Полтавської, Дніпропетровської та Харківської областей. Завдяки цьому, хоч і з запізненням, за період від 1 липня до 23 жовтня 1941 р. вдалося вивезти за межі України 1 млн 667,4 тис. т зерна, 269,5 тис. т зернопродуктів, а також 4,9 тис. т насіння овочевих культур. Збіжжя, вивезене з України, становило приблизно восьму частину зернових, заготовлених у 1941 р. у тилових районах країни. Упродовж третього кварталу за межі республіки вдалося вивезти 138,5 тис. штук великої та 213,8 тис. штук дрібної шкір - сировини, 309,9 тис. штук свинячих шкір, 2157 т шерсті, на 8,8 млн крб хутра та 186 вагонів різної шкірсировини. Та попри значні зусилля вивезти всі продовольчі та сировинні запаси не вдалося. Тільки зерна й зернопродуктів на заготівельних пунктах, захоплених противником, залишилося понад 900 тис. т.

Евакуація ж колгоспників та їхніх сімей проводилася у значно менших масштабах. Так, у райони Поволжя залізницею планувалося вивезти 57 тис. сімей колгоспників, однак виконати це завдання повністю не вдалося у зв’язку з відсутністю рухомого складу. На 10 жовтня 1941 р., за неповними даними, із шести областей УРСР залізничним транспортом за Волгу було евакуйовано 10 301 сім’ю колгоспників із майном, об’єднаних у 136 колгоспів. Разом із радгоспами для роботи в тилу виїхало 40 тис. кваліфікованих робітників із родинами і майже 600 агрономів та зоотехніків. У наступні місяці кількість прибулих з України у райони Поволжя селян поступово збільшувалася. Тільки у Саратовській області на грудень 1941 р. розмістилося 140 колгоспів, 5101 колгоспник із сім’ями, 52 трактористи, комбайнери і механіки МТС та радгоспів, 540 агрономів, зоотехніків, ветлікарів, інших фахівців сільського господарства. У Тамбовській області в 1943 р. працювали 7253 українські колгоспники. Евакуйовані з України селяни прибули і в інші регіони СРСР. Так, сотні евакуйованих українських колгоспів та окремих колгоспників оселилися в Азербайджані, Грузії, Казахстані, у Гур’євській, Астраханській, Волгоградській, Уральській, Оренбурзькій, Тамбовській, Куйбишевській, Рязанській та інших областях.

Дещо кращою була ситуація з евакуацією фахівців сільського господарства. Лише у серпні — вересні відділ кадрів Наркомзему УРСР відправив на постійну роботу у східні області СРСР 2500 фахівців сільського господарства. Вище вже наводилися дані про кількість евакуйованих з України до Саратовської області спеціалістів. В інших районах Російської Федерації перебувало 2838 комбайнерів, механіків, агрономів та інших фахівців сільського господарства з України. Крім того, при відділі кадрів Наркомзему СРСР (розміщувався у м. Енгельс Саратовської області) було сконцентровано 2566 спеціалістів-аграріїв з УРСР, яких тимчасово залучали до роботи у центральному апараті та господарських органах Наркомзему СРСР.

Це, безсумнівно, один із позитивних результатів евакуації. Однак кількість евакуйованих колгоспників становила дуже незначну частину у порівнянні з тими, хто залишився на окупованій території. По суті держава, забравши в екстремальних умовах із села його найцінніші людські та матеріальні ресурси, кинула мільйони селян на поталу загарбникам. Та й переважна більшість сільських мешканців з огляду на стрімке просування німецької військової армади, не будучи впевненою в тому, що її можна буде зупинити, не виявляли бажання залишати свої домівки, особисте господарство та майно.

Таким чином, у результаті проведеної в перший період війни евакуації ресурсів сільського господарства УРСР удалося врятувати від ворога їх значну частину, поставивши на службу обороні. Це був подвиг українського селянства. Однак реальний стан справ з евакуацією був далеко не таким, як це подавала офіційна радянська історіографія, замовчуючи, насамперед, великі втрати під час її проведення та справжні наслідки. Урешті-решт значна частина техніки, худоби, майна і продовольства не дісталася ворогові після неймовірних, але, на жаль, інколи марних зусиль десятків тисяч селян-евакуаторів. Прорахунки, що мали місце у ході евакуаційної епопеї, згубно позначилися на економічному становищі СРСР, ускладнивши розв’язання соціальних питань у тилу й постачання діючої армії. Водночас негативним наслідком евакуації, що проходила під гаслом «Нічого не залишати ворогові!», було й те, що у процесі її здійснення нерідко руйнувалися господарські об’єкти, знищувалися інвентар та майно, котрі не можна було вивезти, але які були потрібні селянам у подальшому з господарського та соціального поглядів. Хоча перед евакуацією селянам і роздавалися продовольство, тварини (свині, молодняк великої рогатої худоби), предмети широкого вжитку, що стало невеликим резервом для їх виживання в роки окупації, однак значна кількість хліба та іншого продовольства таки була знищена. У багатьох випадках селяни з болем та обуренням реагували на подібні дії, а подекуди навіть чинили опір їх проведенню.

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам Зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Комментарии:

Добавить
Copyright © 2012-2016 при копіюванні матеріалів посилання на джерело обов'язкове