Deprecated: preg_replace(): The /e modifier is deprecated, use preg_replace_callback instead in /home/f/fb3806xa/fb3806xa.bget.ru/public_html/engine/classes/templates.class.php on line 68 Deprecated: preg_replace(): The /e modifier is deprecated, use preg_replace_callback instead in /home/f/fb3806xa/fb3806xa.bget.ru/public_html/engine/classes/templates.class.php on line 72 Deprecated: preg_replace(): The /e modifier is deprecated, use preg_replace_callback instead in /home/f/fb3806xa/fb3806xa.bget.ru/public_html/engine/classes/templates.class.php on line 68 Deprecated: preg_replace(): The /e modifier is deprecated, use preg_replace_callback instead in /home/f/fb3806xa/fb3806xa.bget.ru/public_html/engine/classes/templates.class.php on line 72 Deprecated: preg_replace(): The /e modifier is deprecated, use preg_replace_callback instead in /home/f/fb3806xa/fb3806xa.bget.ru/public_html/engine/classes/templates.class.php on line 77 Deprecated: preg_replace(): The /e modifier is deprecated, use preg_replace_callback instead in /home/f/fb3806xa/fb3806xa.bget.ru/public_html/engine/modules/show.full.php on line 292 Deprecated: preg_replace(): The /e modifier is deprecated, use preg_replace_callback instead in /home/f/fb3806xa/fb3806xa.bget.ru/public_html/engine/classes/templates.class.php on line 268
ФУНКЦІОНУВАННЯ АГРАРНОГО СЕКТОРА В УМОВАХ ПЕРШОГО ПЕРІОДУ ВІЙНИ ч.3 » Людина - mortal Mortal-Людина

ФУНКЦІОНУВАННЯ АГРАРНОГО СЕКТОРА В УМОВАХ ПЕРШОГО ПЕРІОДУ ВІЙНИ ч.3

< назад Одним з елементів податкового пресу на селянство було самообкладання. І хоча воно декларувалося як форма добровільної участі сільського населення у господарсько-культурному будівництві на селі (прокладання й ремонт доріг, будівництво та ремонт шкіл, житла для педагогічного персоналу, мостів, криниць, лазень, протипожежні заходи, ремонт лікарень, хат-читалень та інших культурних закладів), насправді ж, отримавши правове оформлення, стало обов’язковою формою оподаткування. Відмінністю від державних податків було лише те, що рішення про проведення самообкладання та його цілі ухвалювалися на загальних зборах більшістю мешканців села. Розміри самообкладання обмежувалися на державному рівні такими ставками: для господарств колгоспників і постійно проживаючих у сільській місцевості робітників, службовців, кооперованих кустарів та ремісників — не більше 20 крб; для одноосібних господарств та господарств інших некооперованих категорій сільських мешканців залежно від володіння земельною ділянкою та робочою худобою — від 40 до 75крб.

Із комплексу місцевих податків селяни сплачували разовий збір на базарах при продажу продуктів свого підсобного господарства, речей власного виробництва та особистих. Ставки разового збору встановлювалися для окремих регіонів залежно від цін на продукти на базарах, постачання товарів та інших економічних показників.

Господарства сільських мешканців сплачували також внески по обов’язковому страхуванню майна, що належало їм на правах особистої власності: будівель, великої рогатої худоби віком від 6 міс., коней, овець та кіз віком від 1 року, свиней віком від 9 міс., а також польових посівів аграрних культур у господарствах одноосібників. Установлені ставки (тарифи) страхових платежів (у рублях зі 100 крб страхового забезпечення) були такими: будівлі, продукція, сировина та матеріали у господарствах колгоспників — 0,90 крб, у господарствах одноосібників — 1,40 крб; інвентар, обладнання і транспортні засоби, відповідно, 8 крб і 14,50 крб; велика рогата худоба — 3 крб і 5 крб; вівці та кози — 5 крб і 7 крб; свині — 6 крб і 8 крб Сільськогосподарські культури у господарствах одноосібників: за страхуванням від граду, злив, буревію і вогню на корені — 2,50 крб; озимих посівів та багато літніх трав від вимокання, вимерзання, заморозків і повені — 9 крб, інших сільськогосподарських культур — 5 крб, бавовнику, тютюну та махорки — 10 крб, 10 крб і 9 крб.

Одним із джерел викачування державою коштів з селян стало залучення значної їх частини до підписки на державні позики. При цьому поряд з агітаційною, роз’яснювальною роботою в масах широко використовувалися примусові методи. Із початком війни з метою одержання додаткових коштів на воєнні потреби в республіці було «ініційовано» рух за дострокову сплату як річного внеску, так і всієї підписки на позику третьої п’ятирічки. І селянство вимушене було включитися у нього. Усього лише за третій квартал 1941 р. від колгоспників республіки надійшло внесків на позику третьої п’ятирічки на суму 52 448 тис. крб. А весною 1942 р. у не окупованих районах республіки результативно пройшло розміщення державної військової позики 1942 р. Більшість селян підписувалася на суму місячного заробітку, а то й більше. Усього ж трудівники тилу не окупованих районів УРСР весною 1942 р. у надзвичайно важких умовах підписались на позику 123 млн крб. У цій сумі селянська частка була досить значною.

Фіскальна політика держави в умовах війни ще більше ускладнювала й без того важке матеріальне становище селянських сімей, більшість яких опинилася на межі виживання. Значна частина селян узагалі виявилася неспроможною виконувати податкові платежі та обов’язкові натуральні поставки як у повному обсязі, так і частково. Функціонуючи в надзвичайно важких умовах першого періоду війни, аграрний сектор економіки УРСР завдяки неймовірним зусиллям та жертовності більшості сільського населення залишався важливим джерелом зміцнення обороноздатності країни.

Евакуація ресурсів сільського господарства проходила з величезними труднощами й мала свої особливості. Якщо переміщення обладнання, готової продукції та сировини промислових підприємств здійснювалося залізничним транспортом, то для сільського господарства рухомий склад виділявся лише з метою перевезення продовольства і частково сільськогосподарських машин, до того ж, не завжди. Тому десятки тисяч тракторів, автомашин і мільйони голів худоби повинні були рухатися у тилові райони на відстань, що перевищувала у середньому півтори-дві тисячі кілометрів, своїм ходом.

У західних областях України у зв’язку зі швидкою їх окупацією евакуацію фактично проведено не було. Ті ж незначні матеріальні ресурси та цінності, що завдяки великим зусиллям були вивезені за їх межі, незабаром загубилися у вирі воєнного лихоліття і простежити їх подальшу долю за документами немає можливості. У правобережних областях УРСР евакуація розпочалася на початку липня 1941 р., відразу після одержання директиви РНК СРСР та ЦК ВКП(б) від 29 червня 1941 р. Цим документом секретарів обкомів партії та голів облвиконкомів Правобережної України зобов’язали організувати перегін та вивезення на лівобережжя Дніпра тракторів, худоби та інших матеріальних цінностей сільського господарства. Водночас у категоричній формі вимагалося негайно знищувати комбайни, інші сільськогосподарські машини й цінне майно, що не могло бути вивезене.

Відповідно до постанови Державного Комітету Оборони від 16 липня 1941 р., громадська худоба з України мала переганятися у Саратовську, Сталінградську та Ростовську області РРФСР, Калмицьку АРСР, Актюбінську і Західно-Казахстанську області Казахської РСР. Трактори передбачалося розмістити в Куйбишевській, Саратовській і Сталінградській областях. На основі директивних розпоряджень Наркомзем УРСР розробив план організації перегону худоби, а також маршрути руху тракторного парку та автомобільного транспорту, що було важливим з огляду на необхідність забезпечення техніки у дорозі пальним. До прифронтових областей Правобережжя для надання допомоги в організації евакуації прибули вповноважені від уряду та центральних партійних органів, а в колгоспи, радгоспи та МТС — уповноважені від обласних і районних радянських та партійних органів. Наркомзем УРСР відрядив на дніпровські переправи відповідальних працівників для забезпечення перевезення техніки і сільськогосподарського майна через річку.

У МТС, радгоспах та інших сільськогосподарських підприємствах Правобережжя розгорнулася робота з підготовки до евакуації. Розкидані по колгоспах трактори були зібрані на садибах МТС і пройшли технічний огляд. Із комбайнів та інших сільгоспмашин знімали всі придатні для перевезення частини і деталі, насамперед двигуни. Усе це вантажилося на автомашини та платформи, які буксирувалися тракторами. До участі в поході залучалися майже всі трактористи, бригадири і механіки. У дорозі кожна МТС становила самостійну тракторну колону, що вважалась основною організаційно-господарською одиницею при проведенні евакуації.

При евакуації всі справні трактори областей Правобережжя своїм ходом рухалися у напрямку до Дніпра, технічно ж несправні приводилися у непридатний для використання стан та знищувалися на садибах МТС. Однак у зв’язку з тим, що існуючі, а також спеціально побудовані переправи були постійно зайняті військами, до підходу німців удалося переправити на лівий берег лише незначну частину майна правобережних МТС: тракторів — 4498, комбайнів — 680, автомашин — 690, двигунів для комбайнів — 750. Трактори, які довелося залишити на правому березі Дніпра, в основному були виведені з ладу.

У південних районах республіки масова евакуація тракторів і цінного майна МТС розпочалась у середині липня. Але противник просувався настільки швидко, що Миколаївська, Одеська й Кіровоградська області не змогли вивезти основну частину парку МТС. Наприклад, Одеська область встигла евакуювати всього 242 трактори.

У зв’язку з наближенням фронту у серпні розгорнулась евакуація тракторного парку МТС Лівобережжя. До 10 жовтня 1941 р. відправили трактори 333 із 484 МТС, розташованих у лівобережних областях УРСР. Колони 266 МТС Лівобережжя на цей час уже встигли вийти у східні області. Не приступили до евакуації лише МТС Ворошиловградської та частини районів Сталінської і Харківської областей.

Із наявних до початку війни в МТС Правобережжя та Лівобережжя 72 280 тракторів (з яких 9300 у перші тижні війни було передано у війська та для проведення обороно-будівельних робіт) підлягало евакуації приблизно 56 400 технічно справних машин. Фактично ж із цієї кількості в евакуацію рушило 50 000 тракторів. Із них було виведено за межі України 20 302 трактори, майже 13 230 — покинуто на підходах до дніпровських переправ, а 10 430 — на маршрутах руху територією УРСР (в основному в Кіровоградській, Одеській, Вінницькій та Кам’янець-Подільській областях) у зв’язку з тим, що противник перерізав шляхи евакуації. Ще близько 4000 тракторів довелося залишити у східних районах Запорізької області та в районі Маріуполя і 1689 тракторів — на території не окупованих у 1941 р. районів УРСР.

Виведені з УРСР трактори були сконцентровані переважно в областях РРФСР, зокрема в Курській — 5374, Воронезькій і Ростовській — 14 579. Але більша частина цих тракторів у ході подальшої евакуації влітку 1942 р., спричиненої наступом німецьких військ, буде перехоплена противником в районі донських переправ. Потрапила до рук ворога й більша частина тракторів, покинутих у 1941 р. у не окупованих районах Ворошиловградської, Харківської та Сталінської областей. Відтак після завершення евакуації українських МТС у 1942 р., крім відправлених у 1941 р. у східні області СРСР майже 1530 тракторів, на 1 листопада 1942 р. (за результатами обліку наявних тракторів евакуйованих МТС) в областях РРФСР налічувався 3321 трактор МТС УРСР: у Воронезькій — 552, Сталінградській — 2006, Саратовській — 763.

Схожа ситуація склалася й з евакуацією тракторів радгоспів. Із 14 400 машин, що перебували на початку війни в радгоспах, 3182 було евакуйовано за межі УРСР, 1187 — передано частинам Червоної армії, а решта залишилася на окупованій території. далі

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам Зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Комментарии:

Добавить
Copyright © 2012-2016 при копіюванні матеріалів посилання на джерело обов'язкове