Людина

< назад Великі втрати тракторів та іншої сільськогосподарської техніки під час евакуації та її маловтішні кінцеві результати були спричинені несприятливою обстановкою на фронті та надзвичайно складними умовами, в яких вона відбувалася. Тільки незначну частину парку тракторів і сільськогосподарських машин було вивезено залізничним транспортом. Евакуація ж своїм ходом виявилася набагато складнішою, ніж перегін поголів’я худоби, яка пересувалася будь-якими шляхами, а трактори могли рухатися більш-менш второваними дорогами, які в той час були зайняті військами. Тому тракторним колонам здебільшого довелося прямувати малопридатними шляхами, стан яких ще більше погіршувався за дощової погоди. Крім того, їх систематично бомбардувала та обстрілювала ворожа авіація, у результаті чого частина техніки була виведена з ладу. Гостро відчувався брак пального, адже у прифронтових районах більшість баз Нафтозбуту знищили літаки противника.

Водночас були й інші причини, які негативно позначилися на проведенні та результатах вивезення тракторів і сільськогосподарської техніки. Так, організованому початку евакуації завадило несвоєчасне визначення ДКО термінів, умов і маршрутів пересування техніки та іншого колгоспного майна, а також заборона здійснювати заходи з евакуації та знищення техніки і майна у зоні за 70-кілометровою смугою від лінії фронту — щоб не деморалізувати населення й не послаблювати тил Червоної армії. Під час евакуації ряд керівників земельних органів та МТС порушували вказівки ДКО і Наркомземів СРСР та УРСР про порядок її здійснення. Мали місце випадки, коли замість вирішення питань, пов’язаних з евакуацією, директори МТС виїжджали самі, кидаючи техніку, майно та людей напризволяще. У багатьох МТС після виведення тракторів припинялася будь-яка діяльність. Працівникам, які звільнялися з роботи, не виплачували зароблені ними гроші й не видавали довідку про розрахунок. Мали місце факти, коли керівниками тракторних колон призначалися випадкові особи, які не могли вирішувати проблеми, що виникали під час пересування техніки до місця призначення. Те, що механізаторам, які переганяли трактори, не дозволяли брати з собою сім’ї, призводило до того, що частина їх залишали машини на шляхах пересування і намагалися повернутися до своїх домівок та родин. Часто неправильно оформлялися (а то й взагалі не видавалися) супровідні документи про видачу матеріальних цінностей і коштів, що створювало умови для різноманітних зловживань, незаконного привласнення великих сум грошей. Як свідчать документи, частина керівників колон та велика кількість водіїв при перших же нальотах ворожої авіації пускалися навтьоки, кидаючи техніку просто неба. На початку війни нерідко вздовж шляхів можна було побачити багато тракторів, комбайнів та інших покинутих машин. Часто вони залишалися у цілком справному стані й використовувалися окупантами для своїх потреб. Місцеві жителі розбирали ці машини на запчастини, а вже під час окупації збували деталі на ринках або намагалися обміняти на продукти харчування.

Унаслідок неузгодженості дій військового та цивільного керівництва фактично було провалено переведення на лівий берег Дніпра сільськогосподарської техніки, яка ціною величезних зусиль була виведена з областей Правобережжя. А коли після катастрофічного розгрому військ радянського Південно-Західного фронту під Києвом противник фактично без великих перешкод зміг оволодіти територією Лівобережної України, то велика кількість техніки та цінного майна, що свого часу були евакуйовані з правого берега Дніпра на лівий, також потрапила до його рук. У результаті зусилля, що докладалися для вивезення техніки і майна з території Правобережної України, у більшості випадків виявилися марними.

Часом неорганізоване проведення евакуації колгоспного та радгоспного майна створювало сприятливі умови для зловживань, які були пов’язані з його привласненням та розкраданням, причому це явище було розповсюджене по всій території УРСР.

У великих масштабах проводилась евакуація худоби. Колгоспи і радгоспи виводили в тил своїм ходом перш за все поголів’я великої рогатої худоби, коней та овець. Евакуація свиней, які не могли витримати довгого переходу, планом не передбачалася. Проте з ініціативи господарських, радянських та партійних органів України господарства правобережних, а потім і лівобережних областей усе ж відправили на схід значну частину поголів’я свиней.

Громадська худоба кожного колгоспу і радгоспу об’єднувалася в окремий гурт, який переганяла група селян-погоничів на чолі з бригадиром. Вони повинні були забезпечувати рух тварин, годувати і напувати худобу, видоювати, обслуговувати у зоотехнічному відношенні, забезпечувати її збереження на довгому шляху до Волги. Згідно з директивними вказівками, категорично заборонялося переганяти худобу тими дорогами, якими пересувалися війська. Натомість рекомендувалося все поголів’я переганяти на лівий берег Дніпра полями, знищуючи таким чином урожай зернових і технічних культур.

Воєнна обстановка не дозволила провести евакуацію громадського стада з областей Західної України. А от колгоспи правобережних районів відправили на схід більшість поголів’я. Лише у Полтавську та Чернігівську з Вінницької, Житомирської, Кам’янець-Подільської та Київської областей було перегнано понад 1 млн 158 тис. голів. У широких масштабах провели в липні відправку худоби колгоспи Одеської, Кіровоградської та правобережних районів Дніпропетровської областей. На 10 вересня 1941 р., тобто на час, коли правобережні райони України були, в основному, уже окуповані, на лівий берег Дніпра, за неповними даними, перейшло й було відправлено далі за визначеними маршрутами понад 900 тис. голів великої рогатої худоби, 860 тис. овець, 114 тис. коней і близько 240 тис. свиней. Це становило 56,8% поголів’я великої рогатої худоби, 64,5% овець і 7,6% коней від наявних у колгоспах правобережних областей на 1 січня 1941 р.

У серпні до виведення худоби приступили й лівобережні області УРСР. Використавши запас часу, вони більш ґрунтовно підготувалися до евакуації й провели її у ширших масштабах, ніж це вдалося зробити на Правобережжі. Першими, природно, розпочали евакуацію області, розташовані ближче до Дніпра. Усього на 10 вересня 1941 р. з Полтавської, Чернігівської, Сумської, Дніпропетровської та Запорізької областей відправлено 549,9 тис. голів великої рогатої худоби, 797,6 тис. овець, 168,8 тис. коней та 977,4 тис. голів свиней.

Загалом станом на 20 жовтня 1941 р. з колгоспів УРСР було піднято до евакуації таку кількість худоби: коней — 469,9 тис. голів, або 14,2% від наявних на 1 січня 1941 р.; великої рогатої худоби — 2 млн 155,1 тис., або 59,8%; овець — 2 млн 750 тис., або 82,1%; свиней — 877,6 тис. голів, або 26,7%. Із цієї кількості перегнано за межі УРСР і надійшло в області РРФСР: коней — 158,1 тис. голів, великої рогатої худоби — 1 млн 080,7 тис., овець — 761,5 тис., свиней — 168,9 тис. голів, або, відповідно, 31,8%, 50,1%, 64,0% і 19,2% від кількості худоби, піднятої до евакуації. При цьому слід зазначити, що частина евакуйованої худоби здавалась у дорозі заготівельним організаціям та військам. За період від 1 липня до 1 жовтня 1941 р. лише базами системи «Заготхудоба» в порядку заготівлі на 1942 р. від колгоспів і радгоспів УРСР було прийнято 56 540 голів худоби. Свині, а також молодняк великої рогатої худоби, що залишились у колгоспах та радгоспах після евакуації, були роздані колгоспникам, робітникам і службовцям.

Евакуація колгоспного поголів’я тривала до грудня 1941 р. Худоба в основній масі дійшла до Воронезької, Ростовської, Сталінградської, Саратовської областей і Ставропольського краю. Частина її була евакуйована також у Тамбовську, Пензенську області, Краснодарський край, Калмицьку АРСР та Казахську РСР. Під час перегону в осінньо-зимовий період і через брак умов для зимівлі більша частина поголів’я була здана для забою державним заготівельним і переробним організаціям, підприємствам та армійським частинам. Це дозволило зберегти велику кількість продуктивної худоби у глибинних тилових районах СРСР.

Переобліком, здійсненим у лютому — березні 1942 р., було виявлено на перетримці в областях РРФСР евакуйованої з колгоспів УРСР 333,2 тис. голів великої рогатої худоби, 672,6 тис. овець, 117,9 тис. коней. У 1942 р. у зв’язку з подіями на фронті поставлена на перетримку худоба з УРСР була евакуйована повторно. Це також призвело до великих її втрат.

Повніше й організованіше провели евакуацію худоби на схід радгоспи України. Станом на 5 жовтня 1941 р. повністю підняли до евакуації свою худобу 187 господарств системи Наркомату радгоспів УРСР. 180 радгоспів цієї системи, про які існують дані, евакуювали на той час 86 тис. голів великої рогатої худоби, 14 тис. коней, 142 тис. свиней і 201,5 тис. овець.

На перше червня 1942 р. на не окупованій території України (у Ворошиловградській області, 15 районах Харківської й 3 районах Сталінської областей) після евакуації основного поголів’я у 1941 р. в колгоспах залишилася така кількість тварин: 74,5 тис. коней, 66,5 тис. голів великої рогатої худоби, 21,0 тис. свиней, 49,3 тис. овець і кіз. У радгоспах залишилося: 2,9 тис. коней, 5,1 тис. великої рогатої худоби, 0,8 тис. свиней, 10,2 тис. овець і кіз. далі