Людина

Щоб ознайомитися з рештками найдавніших людей на Землі, ми повинні перенестися до південних берегів Азії на потопаючий у тропічній зелені острів Ява, де знайшли рештки найдавніших людей. Першу знахідку зробив голландський лікар Ежен Дюбуа. Він з молодих років був пройнятий бажанням знайти сліди найдавнішої людини. Всю свою величезну енергію, всі свої сили, час і здоров’я Дюбуа віддав цим шуканням, і його праці увінчались успіхом. В 1891-1893рр. він провів розкопки на березі річки Соло, поблизу селища Трініль, і на значній глибині відкопав зуби, черепну коробку і стегнову кістку дивної істоти. За будовою стегнової кістки було видно, що ця істота ходила на двох ногах, а кістки майже не відрізнялись від людських. Зате черепна коробка була зовсім іншої будови, вона була меншою, ніж у сучасних людей, але набагато більшою, ніж у найбільших мавп, наприклад, у горили. В неї був виступаючий надорбітальний валик і дуже сильно відкинутий назад лоб, який переходив у дуже плоске тім’я. Мозок, який повинен був уміщатися в такому черепі, мав об’єм близько 850см3, тобто був набагато менший від мозку людини (близько 1400см3) і більший від мозку горили (близько 600см3 у великих самців). Отже, ця істота поєднувала в собі ознаки людини (прямоходіння) з ознаками великої мавпи. Крім того, вона мала мозок, який був більший від мавпячого і менший від мозку людини. Дюбуа назвав відкриту ним істоту мавполюдиною, по-грецьки пітекантропом. З пітекантропа і починається розвиток людини.
Через 45 років після Дюбуа недалеко від Трініля зробив кілька знахідок інший дослідник – Р.Кьонігсвальд. Він знайшов черепні коробки ще трьох пітекантропів, а також череп дитини (3-4 років) – найдавніший з усіх знайдених пітекантропів. Кьонігсвальду вдалося уточнити і час життя найдавніших пітекантропів: вони жили майже мільйон років тому. Найголовніше ж, Кьонігсвальд знайшов знаряддя, які (слід гадати) служили пітекантропам для роботи і полювання. Вони були знайдені не з кістками, але вони залягали в тих самих шарах, в яких або під якими знаходились рештки пітекантропів. Ці знаряддя – кам’яні пластини, уламки каміння, а також «ручні рубила»; останніх було небагато. «Ручні рубила» - це камені, яким надавали форми мигдалин з загостреними краями. З цією метою їх оббивали іншим каменем.

Отже, пітекантропи були істотами, які виготовляли знаряддя з каменя. Слід гадати, що вони робили і дерев’яні знаряддя, які давно зотліли в землі. Виготовлення знарядь є вже суто людська діяльність. Навіть перші, найпримітивніші і найгрубіші знаряддя ставили людей найбільшу висоту порівняно з тваринами і давали величезні переваги. Виготовлення знарядь є рубіж, який відокремлює тварин від людей. Перед люди, тобто австралопітеки (див. ст. «Вищі мавпи і наші предки із світу тварин»), збирали підходящі камені, виламували дрюки, хапали гострі кістки або роги вбитих тварин і, як могли, використовували ці предмети. Люди почали їх попередньо обробляти, намагаючись надати їм найбільш вигідної і зручної форми; тим самим вони створювали нові речі, яких у природі не було. Ручне рубило саме не виникає – воно є результатом людської праці, людських зусиль. Ця людська діяльність, по суті зовсім інша, ніж просте збирання того, що є. Це – початок виробництва. Техніка вироблення кам’яних знарядь нам здається дуже простою; але яка б вона не була проста, її потрібно було навчатися.
Деякі члени первісної орди пітекантропів, займаючись багато років виробленням кам’яних знарядь, нагромаджували в цій справі досвід. Вони швидше й краще справлялися з своєю роботою; у них вчилися молоді і недосвідчені. Майстерність обробки каменя не була природженою: вона була початком людської техніки, першим кроком на шляху підкорення і перетворення природи у відповідності з потребами людини.

Володіння хоч би найпростішими і грубими знаряддями давало людям величезні вигоди в їх боротьбі з хижаками і в інших справах. Рука, озброєна дрюком або гострим каменем, могла позмагатися по руйнівній силі ударів з щелепами або лапами печерного лева або ведмедя, особливо якщо на полювання йшла не одна людина, а ціла група. Штучні знаряддя збільшили силу людини. Тому вони незабаром стали необхідними для життя людей, а їх виготовлення було життєвою потребою первісної людини. Без праці людство вже не могло існувати. Праця, спрямована на виготовлення знарядь, була тією головною особливістю людини, яка відрізняла її від тварин. Але праця не могла бути справою людей-одинаків. Щоб виготовляти знаряддя, треба було запастись каменями, тобто знайти їх, принести на стоянку, відібрати найбільш придатні, вибрати відбійники, тобто такі камені, якими били по інших каменях, а головне, треба було передавати іншим членам первісної групи навик і вміння працювати. Виходить, в процесі праці було зайнято багато людей. Отже, праця з самого початку по своїй природі була колективною, громадською. Але щоб у ній з користю для справи брати участь, треба було якось розуміти один одного. І ось на основі колективної праці почала створюватись людська мова. У людей були успадковані від предків звуки, якими вони виражали деякі свої переживання, наприклад, задоволення, страх, гнів і т.д. Одними звуками самець кликав самку; іншими мати скликала до себе дітей. Були особливі звуки, якими орда застерігалась від наступаючої небезпеки, і т.д. В процесі праці людям довелось поступово збільшити число і різноманітність цих звуків і надати їм нового характеру. Тоді як одержані від предків звуки виражали тільки переживання, звуки, які заново виникали, служили для вираження закликів і наказів. Це насамперед необхідно було при спільній діяльності. Так праця поклала початок людській осмисленій мові. Мова, навіть найбільш примітивна і груба, ще більше віддалила людину від її предків – тварин.

На перших же ступенях свого розвитку люди ознайомилися з вогнем і почали ним користуватися. Значення вогню розуміють багато тварин. Звірі втікають від степової пожежі, але коли вона втихає, вони повертаються, щоб поласувати спеченими плодами, бульбами, м’ясом обгорілих тварин; вони змушені ділитися цією здобиччю з хижими птахами, які часто цілими хмарами в’ються над пожарищем, чекаючи, коли погасне вогонь. Не могли не знати сили вогню і люди. Вони його боялись, бачачи, як від удару блискавки спалахували і згоряли дерева, як лісова пожежа несла загибель всьому живому; але вони помічали і його благодійну силу. Мабуть, навіть австралопітеки цінували користь вогню. В одній з печер, де вони жили, поряд з черепом австралопітека знайшли залишки попелу і обвуглені кістки тварин.

Однак люди далеко не відразу оволоділи вогнем. Спочатку вони навчились ним користуватися і підтримувати його. Вміння ж добувати вогонь довгі віки їм було недоступне. Адже навіть сучасна культурна людина, опинившись у сирому лісі без сірників або запальнички, не зуміє розвести вогнища. У первісних людей були різні способи добування вогню. Найчастіше вони користувались теплом, яке утворюється від тертя одного куска сухого дерева об другий.
Коли дерево під час тертя починало диміти, на нього дмухали, а на полум’я, яке спалахнуло, кидали суху траву, сухі гілки і т.п., щоб полум’я зберегти. Спосіб одержання іскри від ударів каменя об камінь, який нам здається найпростішим і зручним, майже не застосовувався. Первісна людина, яка боялася вогню, не скоро навчилася великої майстерності одержувати його. Недарма поетичні легенди приписують цю майстерність міфічним героям, благодійникам людства.

Все сказане не залишає ніяких сумнівів, що пітекантропи були людьми, а не мавпами. Але пітекантропи дуже відрізнялись від людей сучасного типу. В будові їх тіла було ще багато мавпячого. Черепні кістки в них були товсті, над очима нависали великі валики; щелепи виступали вперед і мали великі зуби. Мозкова коробка була невелика, а мозок значно менший, ніж у сучасних людей. Такі найголовніші ознаки, що зближають пітекантропів з мавпами.
Не слід думати, що пітекантропи жили тільки на одному острові Ява. Рештки дуже схожих на них найдавніших людей знайшли і в деяких інших місцях Землі. Насамперед треба сказати про знамениті знахідки в Китаї, поблизу Пекіна. Протягом 10 років (1927-1937) там провадились розкопки в печерах Чжоукоудянь; ці пошуки принесли науці багаті плоди. Починаючи з 1929 року в печерах Чжоукоудянь було знайдено близько дюжини черепів, дуже схожих на черепи пітекантропів; багато зубів; кілька великих кісток найдавніших людей, а також рештки вогнищ і багато кісток тварин, частково розколотих і обпалених. Це говорить про те, що тут виявлені рештки поселень людей, які приносили сюди здобич з полювання, жили тут і працювали. Виявлені і знаряддя їх праці. Цих жителів печер назвали синантропами (від слова «сина», що означає - Китай). Але їх можна було б назвати китайськими пітекантропами, настільки вони схожі на найдавніших яванських жителів. Коли жили синантропи? Мабуть, дещо пізніше від пітекантропів. У них було кам’яне і, мабуть, кістяне знаряддя, ще дуже погано оброблене. Але найцікавіше – вони широко користувалися в своєму житті вогнем. Безперечно, синантропи вміли його підтримувати, а можливо, і добувати, хоча сказати це з повною достовірністю ще не можна. Синантропи мали трохи більші, ніж у пітекантропів, череп і мозок, хоч мозок їх ще не досягав розмірів мозку сучасних людей.
У Західній Європі теж знайшли рештки людини, яка жила приблизно у той же час, що й синантропи Китаю. Це – нижня щелепа гейдельберзької людини. В Німеччині є старовинне університетське містечко Гейдельберг. Один професор цього університету, який багато років уважно слідкував за розкопками давніх пісків недалеко від міста, одержав у листопаді 1907 року повідомлення, що в цих пісках виявлено щелепу людини. Вона була дуже товста, масивна і без підборіддя (як щелепа мавпи), але з людськими зубами. Не було сумніву, що щелепа належала дуже давній людині, яка ще мала в своєму тілі різні ознаки мавпи (у неї не було підборіддя і мала вона дуже товсту нижню щелепу). Інших кісток цієї людини не знайшли. Ніяких знарядь або слідів вогню теж не виявили. Зате тут же було знайдено багато кісток різних тварин. Майже всі ці тварини давно вимерли в Європі. Назвемо деяких з них: величезні носороги і слони, печерні ведмеді (вони були майже вдвічі більші від сучасного бурого ведмедя), зубри, давні коні. Серед цих дивовижних і могутніх звірів жила тоді людина. І все ж вона змогла розселитися і по Азії, і по Європі. Мало того, рештки людей приблизно того ж часу були знайдені і в Північно-Західній Африці, недалеко від Атлаських гір. За назвою цих гір людину, яка там жила, назвали атлантропом, хоч її, як і гейдельберзьку людину, цілком можна було назвати пітекантропом. Кістки атлантропа знайшли всього кілька десятиліть тому. На цей раз досліднику пощастило більше, ніж з гейдельберзькою людиною: він знайшов три щелепи, дуже схожі на гейдельберзьку, кістки тварин і дуже примітивне кам’яне знаряддя. Ця знахідка ще раз підтверджує, що пітекантропи виготовляли знаряддя праці, а отже, володіли зачатками людської культури.
Описані знахідки найдавніших людей, їх знарядь і тих тварин, які їх постійно оточували, становлять зміст кількох сторінок найдавнішої історії людства. Це – сторінки з першого розділу. Початку його ще немає. Немає поки що й закінчення. Ми не знаємо точно, що відбулося з пітекантропами, не знаємо, чому через 200 або 300 тисяч років від них не залишилось і сліду, і зовсім інші люди, з іншою кам’яною культурою, оточені іншою природою змінили їх на Землі. Ці 200-300 тисяч років поки що становлять величезну «білу пляму» в історії первісного людства. Однак пройде небагато років, як на білому фоні цієї плями виступлять яскраві фарби і шукання найдавніших людей увінчаються новими успіхами, а історію первісної людини можна буде прослідкувати з новими і ще більш цікавими подробицями.

Підводячи підсумок всьому сказаному, можна зробити один дуже важливий висновок: початок людському існуванню поклала праця; праця ж призвела і до виникнення мови. Порівнюючи яванського пітекантропа з китайським синантропом, ми переконуємось, що останній був більш життєздатний: він влаштував поселення в печерах, жив там великими групами, полював на великих звірів (про це говорять обвуглені кістки великих копитних тварин, знайдені в печері Чжоукоудянь) і цілком володів вогнем. Ці факти вказують на велику роль праці в його суспільному житті. Але праця була також фактором перетворення і тіла, бо вимагала удосконалення руки і мозку: мозок спрямовує рухи руки. Це удосконалення позначилось і в збільшенні об’єму мозку (а, отже, і ємкості черепа). Праця вимагала поліпшення роботи органів чуття: очей, вух і органів дотику. До нас не дійшли ці органи пітекантропів і синантропів, але відомо, що в своїй роботі вони нерозривно пов’язані з діяльністю різних ділянок мозку; наприклад, зоровий апарат людини зв’язаний з потиличною частиною мозку, а слуховий – з висковою. Зробивши зліпки внутрішньої порожнини черепа, ми дістаємо ніби відбиток мозку, на якому видно його деякі риси і співвідношення частин черепа: лобової, потиличної і вискової. Такі зліпки виготовленні з черепів пітекантропів і синантропів. По них вдається прослідковувати, що, наприклад, вискова частина мозку пітекантропа і синантропа розвинути значно більше, ніж у людиноподібних мавп і в австралопітеків. Сильніше розвинуті й інші ділянки черепа, наприклад, та частина лобової частки, яка тісно пов’язана з мовою. Мозок пітекантропів і синантропів відрізняється від мозку мавп, але через свої невеликі розміри і недостатній розвиток деяких частин він ще далекий і від мозку сучасної людини. Такі органи, як рука і око, тренуючись і удосконалюючись у процесі праці, впливають на мозок, а він, розвиваючись дедалі більше, в свою чергу впливає на ці органи.

Праця продовжувала справляти свій перетворювальний вплив на будову людини. Люди, які змінили пітекантропів і синантропів, і звичайно, були їх потомками, дістали назву неандертальців. Вона походить від Неадерталія – невеликої долини в Західній Німеччині, поблизу Дюссельдорфа, в басейні річки Рейну. В одній з печер на схилі цієї долини в 1856 році були викопані кістки людини, які вразили тодішніх вчених незвичайним виглядом. Тепер такі кістки називали мавпоподібними. Ми бачимо в них доказ спорідненості давніх людей з мавпячими предками. Тоді – двісті з лишком років тому, до появи знаменитої книги Дарвіна «Про походження видів» - всяка думка про зближення людини з мавпами багатьом здавалась зухвалою і навіть гріховною. Серед учених того часу все ж знайшлося кілька сміливих людей, які признали кістки людини з неандертальської печери за рештки давнього доісторичного жителя Європи. Але більшість вчених задовольнялась дивними і безглуздими, на наш погляд, трактуваннями. Одні говорили, що це кістки хворого на рахіт і ревматизм, другі – що це кістки ідіота, треті оголошували їх кістками козака, який брав участь у вигнанні Наполеона з Росії, був поранений, сховався у печері, де й помер.

Пройшли роки, були зроблені нові відкриття. В різних місцях Західної Європи виявили людські черепи і скелети в дуже давніх пластах землі разом з рештками давно вимерлих тварин: мамонта, сибірського носорога, печерної гієни та інших. Кістки ці були надзвичайно схожі на кістки неандертальців. Стало зрозуміло, що колись був у Європі особливий, викопний тип людини, який багато в чому відрізнявся від сучасних людей. Представникам цього викопного типу і дали назву «неандертальців», яка так за ними і залишається. Разом з кістками неандертальців у багатьох випадках лежали в землі кам’яні знаряддя. Ці знаряддя були незрівнянно краще оброблені і значно різноманітніші, ніж знаряддя пітекантропів і синантропів. Тут були, наприклад, «гостроконечники» трикутної форми; їх один кінець був дуже старанно загострений особливим прийомом, який називається ретушуванням. Протилежний тупий кінець служив ніби рукояткою; гостроконечником можна було проколоти і розрізати товсту шкіру вбитої тварини; можливо, ці гостроконечники іноді прикріпляли до палиць (за допомогою жил і смоли) і перетворювали в примітивні списи. Поряд з гостроконечниками знаходять багато «скребачок»; одні з них мають вигляд широкої пластинки з гострим краєм. З їх допомогою здирали шкуру, очищали її від міздрі, різали м'ясо і т.д. Були також скребачки форми долота. Крім того, трапляються важкі круглі камені; їх зручно було кидати здалека в тварину, на яку полювали.
Неандертальці широко користувались вогнем. Вони жили здебільшого в печерах; там часто разом з їх кістками і знаряддями знаходять попіл, вугілля, обгорілі кістки тварин. Мабуть, неандертальці харчувались плодами полювання, яке було їх головним заняттям.

Які ж на вигляд були неандертальці? Вони відрізнялись як від сучасних людей, так і від пітекантропів. На зріст були невеликі: чоловіки звичайно досягали 160 см, а жінки в середньому були на 10 см нижчі. Зате неандертальці були широкі в плечах, мали дуже широку і об’ємисту грудну клітку і товсті кістки. Це були міцні, сильні і виносливі люди. Велика важка голова сиділа в них на короткій шиї і була злегка опущена. Обличчя здавалось лютим внаслідок навислих над очима важких валиків та щелепів, які виступали вперед. До нашого часу збереглись майже цілі черепи цих людей, і по них неважко відновити їх вигляд. Хоч голова їх була великою і довгою, черепне склепіння було низьке і лоб сильно западав назад. В праці неандертальці були значно вправнішими від своїх далеких предків – пітекантропів. Про це свідчать різноманітні і добре оброблені кам’яні знаряддя, які вони виготовляли. Отже, вони були краще пристосовані до праці. Мозок неандертальців був дуже великий. У багатьох він не тільки не уступав за розмірами мозку сучасних людей, але навіть переважав їх.
Неандертальці жили 200-100 тис. років тому в дуже важких умовах. Вони були сучасниками зледеніння Європи, при якому клімат дуже погіршав на багато десятків тисяч років. Єдиним засобом здобути їжу було для них полювання. Поряд з полюванням вони займалися і рибною ловлею, але це заняття стояло на другому плані. Жили неандертальці в печерах, де знаходили собі притулок від холоду і непогоди. Однак і це житло їм доводилось відвойовувати у могутніх противників – печерних ведмедів, печерних гієн та інших звірів. Вигнавши цих жильців, люди розкладали вогнище біля входу у печеру. Вогонь обігрівав, давав затишок і відстрашував звірів. Вогонь у цей суворий час став другом і помічником людини. У такій важкій обстановці жили тисячі поколінь неандертальців, жили всі одним устроєм. Вони були нечисленні, бо прохарчуватися було дуже важко, і життя їх було коротке. Дуже рідко трапляються кістки стариків-неандертальців. Майже всі знайдені кістки – людей середнього віку: вони гинули, не доживши до старості. Але все ж поступово населення збільшувалось, і неандертальці розселялись по Землі. Їх рештки знаходять на значно більшій території, ніж рештки пітекантропів і синантропів. Неандертальці жили майже по всій Європі, Азії і Африці. Кісткові рештки неандертальців також було знайдено в Криму, в печері Кіїк-Коба (1924) , і в Південному Узбекистані, в печері Тешік-Таш (1938).
Що ж сталося з неандертальцями? Вони не дожили до нашого часу. Їх місце зайняли люди іншого виду, які й тепер живуть на Землі. Звідки взялися ці нові люди і в яких відносинах були вони з неандертальцями? Перед цими питаннями і стоїть наука.