Людина

Це було давно, близько двохсот років тому. На площі одного шотландського міста розташувався бродячий цирк. За ніч було споруджено балаган, і вже зранку натовп цікавих обступив товсту, дивно одягнену людину, яка стояла на помості. Розмахуючи капелюхом з довгим пером, вона закликала народ на виставу.
В цей час місцевий лікар Стівенс, повертаючись від хворого, проходив через площу. До його слуху долинули слова товстуна:
- ненаситний поглинач! Їсть усе, що трапиться. Коли нема хліба, годуємо його камінням. На вимогу публіки все проковтнуте викидає назад.
Увечері Стівенс пішов до цирку. Вистава йшла, не викликаючи у нього особливого інтересу. Але «ненаситний поглинач» так здивував лікаря, що він відшукав артиста і почав у нього допитуватися, в чому полягає показаний ним фокус. Адже не може справді людина ковтати каміння, а через деякий час викидати його з шлунка назад!
- Покажи мені, як це робиться, - попросив Стівенс. Артист охоче показав знову своє вміння здивованому лікареві.
Лікар переконався, що тут нема ніякого обману, і все ж не міг зрозуміти, як може людина за своїм бажанням викидати назад проковтнуті камінці.
Тим часом у цьому нема нічого дивного. Відомо, що вищий відділ мозку контролює все, що відбувається в будь-якому органі. Але звичайно нервова система керує роботою органів травлення без участі нашої свідомості. Коли в шлунок потрапить зіпсована їжа, може виникнути блювання – хочемо ми цього чи не хочемо. Проте такі мимовільні рухи іноді починають підпорядковуватися волі людини, тобто стають довільними. Деяким людям після відповідного тренування вдається навчитися робити сильні блювотні рухи за власним бажанням. Саме це й умів робити цирковий артист.
Тієї ночі Стівенс довго перевертався в ліжку і е міг заснути. Він згадав відомі йому досліди Реомюра. В голові допитливого лікаря народилася думка скористатися чудовою здатністю «ненаситного поглинача» і перевірити на людині те, що Реомюр встановив у дослідах на тваринах.
На ранок план визрів, і після недовгої розмови з цирковим артистом Стівенс розпочав справу. Він замовив невеликі круглі металеві коробочки з маленькими дірочками в стінках, наповнив їх м’ясом і дав проковтнути «ненаситному поглиначеві». Через кілька годин «поглинач» викинув їх назад. Коли коробочки відкрили, виявилося, що м'ясо, яке було в них, за час перебування в шлунку встигло розчинитися. Отже, шлунковий сік, проходячи через отвори в коробочку, діяв на їжу.
Результати цього своєрідного досліду дали можливість твердити, що і у людини в шлунку перетравлюється їжа.