Людина

Понад сто років тому в Канаді з одним молодим мисливцем стався нещасний випадок: він був тяжко поранений. Куля потрапила в шлунок. У шлунку утворився отвір, в який можна було всунути палець. Після тривалого лікування рана загоїлася, але краї отвору шлунка щільно зрослися з краями рани: на шкірі утворилася незаростаюча фістула – вузький канал, що сполучав порожнину шлунка з поверхнею тіла. Через цю фістулу вміст шлунка, тобто все, що хворий з’їдав або випивав, виходив назовні. Щоб з’їдена їжа не випадала через фістулу, хворий повинен був увесь час носити спеціальний пояс, який прикривав отвір на животі.
Через деякий час і ця незручність зникла. Поступово над самим отвором внутрішній шар стінки шлунка настільки розрісся, що утворилася велика складка; вона була немовби заслінкою, що прикривала отвір зсередини. Тепер, хоч би який повний був шлунок, ні одна крапля його вмісту не просочувалася через фістулу назовні і хворому вже не треба було користуватися поясом. Проте проникнути в шлунок через фістулу все ще було дуже легко: як тільки ззовні натискували на «заслінку», вона відразу ж відсувалася в порожнину шлунка.
Лікар Бомон, що лікував хворого, скористався цим винятковим випадком, який дала йому природа. Він спостерігав поступову зміну їжі в шлунку і визначав, скільки часу потрібно для перетворення їжі в напіврідку кашку. Але ці спостереження були поверховими і випадковими і тому не становили великої цінності для науки.