Людина

Трудність вивчення роботи органів травлення, і насамперед тих залоз, в яких виробляються травні соки, полягала не тільки в тому, що з фістули не можна дістати чистий сік. Була й інша причина, що гальмувала вивчення травлення.
На прикладі скелетних м’язів і серця було твердо встановлено, що нашими органами керує нервова система. Лише знаючи, як відбувається таке керування, можна зрозуміти роботу органу. В чому ж виявляється вплив нервової системи на діяльність травного апарату? Довгий час не вдавалося знайти відповідь на це питання. Деякі великі вчені почали навіть думати, що виділення соків взагалі не пов’язано з нервовою системою.
Невдачі зазнав і молодий фізіолог Іван Петрович Павлов. У дослідах на собаках він намагався виявити вплив нервової системи на роботу підшлункової залози. Незадовго до початку досліду собаку годували. Це викликало у нього виділення підшлункового соку. Щоб припинилися скорочення скелетних м’язів і тварина не рухалася, їй вводили отруту кураре. За допомогою спеціальних роздувальних міхів робили штучне дихання. Потім починалася складна операція. Розкривали черевну порожнину; знаходили протоку підшлункової залози, по якій її сік потрапляє в кишку. Для спостереження за виділенням соку протоку перерізали і в неї вставляли тонку скляну трубочку. Здавалося, що тепер можна буде стежити, як з трубочки крапля по краплі витікає сік. Проте майже завжди на кінець операції соковиділення припинялося і ніякими заходами не вдавалось відновити його. В результаті дослід доводилося припиняти.
Під час одного з таких невдалих дослідів, Павлова осінила раптова думка.
- Ось у чому річ! – вигукнув він. - Рефлекторне припинення виділення соку!
Павлов пригадав чудовий дослід, який показував на своїх лекціях один з його вчителів – професор І.Ф.Ціон : рефлекторне гальмування роботи серця у відповідь на подразнення доцентрового нерва.
- Те саме і в інших дослідах, - міркував далі Павлов. – Ми наносили дуже сильні больові подразнення, по доцентрових нервах хвилі збудження йшли в мозок, а звідти до залози надходили у відповідь хвилі збудження, які гальмували її діяльність.
Почалися довгі перевірочні досліди. Вони дали можливість Павлову довести, що больові подразнення справді гальмують виділення підшлункового соку.
Тепер стала зрозумілою причина невдач, яких зазнавали й інші вчені; роблячи свої дослідження, вчені не підозрювали, що може існувати таке рефлекторне гальмування роботи залози.