Людина

< назад Успішне відродження всіх галузей сільського господарства залежало насамперед від його технічної бази. У зв’язку з цим першорядного значення набували відбудова МТС, моторемонтних заводів та відновлення технічного парку радгоспів. На кінець 1943 р. — початок 1944 р. було відбудовано й відновлено діяльність усіх 496 МТС, що працювали у визволених районах Лівобережної України до війни. Вони мали 13 694 трактори, що становило близько 40% тракторного парку 1941 р. У господарствах Наркомрадгоспів УРСР станом на 1 лютого 1944 р. було 1180 тракторів, 2254 тракторні плуги, 774 комбайни, 1514 тракторних культиваторів, 1501 сівалка та інший сільськогосподарський реманент. До весни 1944 р. МТС України одержали від союзних республік близько 7 тис. тракторів, 1550 тракторних плугів, 525 металорізальних верстатів, комбайнів та автомобілів. А всього за роки війни трудівники села УРСР одержали з інших республік СРСР 11 тис. тракторів, 7 тис. вантажних автомашин і 1 тис. комбайнів.

Однак техніка, що підлягала реевакуації, надходила у звільнені райони України не в повному обсязі та несвоєчасно. Так, до 5 лютого 1944 р. зі східних районів СРСР повернулося всього 2634 трактори з 4366, які мали бути поставлені згідно з рішеннями Раднаркому СРСР і ЦК ВКП(б) від 21 серпня та 7 листопада 1943 р. При цьому 845 тракторів навіть не відвантажили. Бували випадки, коли техніку просто не хотіли повертати колишнім власникам, або вона надходила розкомплектованою, максимально спрацьованою, відтак без капітального ремонту працювати не могла. Та попри всі труднощі поставки реевакуйованої техніки щомісяця збільшувалися, і це мало важливе значення для відродження технічної бази сільського господарства.

Разом із технікою, що поверталася в МТС і радгоспи у ході реевакуації та у формі допомоги, основою для відродження матеріально-технічної бази сільського господарства були й технічні засоби, передані військовими частинами. Так, у січні 1944 р. МТС, радгоспи та інші господарства республіки одержали від Українських фронтів близько 5 тис. вантажних автомобілів. 3-й Український фронт передав МТС Миколаївської області 301 трактор, 150 молотарок, відбитих у загарбників, які намагалися їх вивезти. На початку 1944 р. МТС Дніпропетровської області одержали 560 вантажних автомашин від частин 3-го та 4-го Українських фронтів, а МТС Херсонської області — 151 автомобіль від підрозділів 4-го Українського фронту. За рішенням командування, військові частини 4-го Українського фронту до 20 березня 1944 р. передали МТС і радгоспам звільнених районів усі колісні трактори та запасні частини до них.

Однак основним джерелом для масового комплектування машинно-тракторного парку на визволеній території були виведені з ладу (повністю або частково) й залишені загарбниками під час відступу трактори, комбайни, автомашини. У порівняно стислі терміни сільські механізатори за допомогою бригад робітників промислових підприємств відремонтували і зібрали з розрізнених деталей близько 30 тис. тракторів, 10,5 тис. комбайнів, 2248 автомобілів.

У результаті проведеної роботи на початок 1945 р. на території УРСР було відновлено 1223 МТС. У сільському господарстві республіки станом на 1 січня 1945 р. нараховувалося близько 48 тис. тракторів, що порівняно з відповідним періодом 1941 р. становило 50,7%, комбайнів — 14 932 (48%), вантажних автомобілів — 3575 (7%), тракторних плугів — 39 494 (50%), тракторних культиваторів — 27 825 (43%), тракторних сівалок (зернові) — 20 999 (55%), складних молотарок — 13 912 (58%), кінних плугів — 469 542 (66%), кінних культиваторів — 140 644 (54%), кінних сівалок 85 726 (52%), лобогрійок — 63 263 (55%), самоскидів — 22 389 (38%), сінокосарок — 11 680 (47%). До 1 липня 1945 р. кількість тракторів зросла до 51 200, що становило 57% від їх кількості на 1 січня 1945 р.

Як видно з наведених показників, село на кожному етапі відбудови в умовах війни вже мало певну матеріально-технічну базу, у відповідності з якою досягався той чи інший рівень механізації сільськогосподарських робіт. У міру наближення війни до завершення і з розширенням можливостей держави більше виділяти коштів та збільшувати виробництво сільськогосподарської техніки й запасних частин до неї рівень механізації сільського господарства зростав. Хоча в 1945 р. він залишався далеким від рівня 1940 р., але набагато перевищував показники 1944 р.

Отже, МТС виконували, перш за все, найбільш трудомісткі польові роботи — веснооранку, підняття парів, оранку на зяб. У 1944 р. МТС УРСР виконали тракторних робіт, включаючи молотьбу, на 14 250 тис. га в переводі на м’яку оранку. Загальне здійснення ними у складних умовах воєнного часу річного плану сільськогосподарських робіт становило 102%. У 1945 р., незважаючи на збільшення кількості тракторного парку тільки на 16%, обсяг тракторних робіт збільшився на 52%, досягнувши 21 632 тис. га, що становило 45,7% довоєнного рівня. При цьому у загальному обсязі виконаних тракторних робіт понад 11 400 тис. га (57%) припадало на найважчі види оранки (до війни питома вага всіх видів оранки у тракторних роботах становила 38%). Такого великого приросту тракторних робіт у 1945 р. МТС домоглися за рахунок збільшення річного виробітку на 15-сильний трактор по 1040 га умовної оранки, що становило 88,5% довоєнного рівня.

Ефективність роботи сільськогосподарської галузі значною мірою залежала від наявності в колгоспах, радгоспах і МТС профільних спеціалістів (агрономів, зоотехніків, ветлікарів, інженерів, механіків), кваліфікації та компетентності керівників господарств і МТС, організаторів роботи в їх господарських та економічних підрозділах, механізаторів та масових сільськогосподарських професій, дефіцит яких був особливо відчутним на початку відбудови. Це спонукало союзні та республіканські органи влади в березні 1943 р. терміново направити з тилових регіонів СРСР у визволені райони Ворошиловградської, Сталінської, Харківської та Сумської областей 118 директорів МТС, 50 завідувачів райземвідділів, 200 агрономів, 85 бухгалтерів, 187 механіків, 665 бригадирів тракторних бригад, 5000 трактористів і 375 комбайнерів.

До 1 лютого 1944 р. з евакуації в Україну повернулися й приступили до роботи 2266 спеціалістів сільського господарства. Загалом на цей час у звільнених районах 9 лівобережних областей у системі Наркомзему УРСР працювало 6937 фахівців, у т.ч. 5569 спеціалістів сільського господарства (керівних працівників облземвідділів — 163, спеціалістів облземвідділів — 204, завідувачів райземвідділами — 269, директорів МТС — 473, агрономів — 2256, механіків — 1436, зоотехніків — 822, ветлікарів — 315, ветфельдшерів — 740, землевпорядників — 219). Наявних спеціалістів не вистачало навіть для вже відновлених 15 945 колгоспів. Станом на 1 лютого 1944 р. частка агрономів становила 34,4%, зоотехніків — 13,4%, механіків — 43,8%, ветлікарів — 32,9%, ветфельдшерів — 8,5% від їх кількості на початок 1941 р. Загальна ж кількість спеціалістів сільського господарства на цей же час порівняно з початком 1941 р. становила лише 21,7%. До того ж, частина з них працювала на керівних посадах в обласних і районних земельних відділах та інших структурах Наркомзему й Наркомрадгоспів УРСР. А якщо врахувати перспективу близького визволення решти окупованих нацистами регіонів України, то ситуація із забезпеченням сільського господарства спеціалістами з фаховою освітою була критичною.

Невипадково у звільнених областях УРСР вживалися заходи до відновлення навчального процесу у сільськогосподарських вузах і технікумах. Наприкінці 1943 р. — у першому кварталі 1944 р. розпочали роботу Ворошиловградський і Житомирський сільськогосподарські та Київський гідромеліоративний інститути, у другому кварталі 1944 р. — ветеринарний та сільськогосподарський інститути в Києві. Вдалося відновити навчальний процес у 33 сільськогосподарських технікумах. Згідно з планом, упродовж 2–3 років у сільськогосподарських навчальних закладах передбачалося підготувати 2400 агрономів, 3100 зоотехніків, 1200 ветлікарів, 225 землевпорядників. У зв’язку з великою потребою в кадрах за профілями зоотехнії, землевпорядкування, лісівництва та меліорації при Житомирському сільгоспінституті було створено зоотехнічний, при Київському гідромеліоративному — землевпорядкувальний, при Харківському сільськогосподарському — лісовий та меліоративний факультети.

У зимові періоди 1943–1944 рр. (на Лівобережжі) і 1944–1945 рр. (по всій території України) на спеціальних курсах було підготовлено понад чверть мільйона спеціалістів для колгоспів і МТС, у тому числі 19 448 голів колгоспів, 2229 рільників та овочівників, 1047 садівників і виноградарів, 3357 бригадирів рільничих бригад, 137006 ланкових, 3357 бригадирів тракторних бригад, 84 447 трактористів, 6670 комбайнерів. Водночас уживалися адміністративні заходи щодо направлення в колгоспне і радгоспне виробництво спеціалістів сільського господарства, котрі працювали не за фахом.

Серйозною проблемою у справі забезпеченості аграрного сектора керівними кадрами була їх велика плинність. Так, у 1945 р. серед 26 364 голів колгоспів працювали на посаді в даному колгоспі терміном до року 13 851 чол., від року до трьох — 8848 і понад три роки — 3665. Серед 85 143 бригадирів-рільників ці ж показники, відповідно, були такими: 42 284, 30 607 і 12 252; серед 28 359 завідувачів тваринницькими фермами — 15 554, 9315 і 3490; серед 36 264 бухгалтерів і рахівників — 13 370, 15 102 і 7992.

Негативні наслідки мало й те, що копітку роботу з керівними господарськими і радянськими кадрами на селі заміняв командний, беззастережно-директивний стиль управління. Накази, погрози відправити на фронт, віддати під суд, постійні «прочухани», брутальність — такими загалом були методи роботи районного, а нерідко й обласного партійного та радянського керівництва з головами колгоспів та сільських рад. Нерідко голови колгоспів та директори радгоспів мали одночасно по кілька доган: одну знімали, другу виносили — і так без кінця. За свідченням голів колгоспів та сільрад, коли вони приїжджали в район на збори або нараду, то мали з собою сухарі і білизну, адже не були впевнені, що повернуться додому.

Поширеною була практика, коли замість надання кваліфікованої допомоги малодосвідчених керівників господарств та голів сільських рад за прорахунки в роботі відразу звільняли з посад. Типовим прикладом такого «стилю роботи» був Оратівський район Вінницької області, де за 1944 р. змінилося 57 голів колгоспів і 56 голів сільрад, а в окремих колгоспах змінилося по 3–4 голови.

Мали місце випадки, коли керівників господарств, незважаючи на їх ділові риси та професійну придатність, методично цькували й усували з посад через те, що були не до вподоби районним або обласним партійним керівникам. Своєю чергою, подіне часто вчиняли щодо профільних спеціалістів сільського господарства голови колгоспів і директори радгоспів, серед яких було чимало таких, котрі призначалися на ці посади «згори». Водночас голови колгоспів і директори радгоспів здебільшого були слухняними і послідовними провідниками волі керівництва країни. Лише деякі з них намагалися ініціювати нові форми господарювання, розкрити приховані резерви.

Успішне проведення відбудовних та господарських робіт у сільській місцевості певною мірою було пов’язане з вирішенням такого важливого завдання, як розмінування та очищення від вибухонебезпечних речовин і предметів населених пунктів, шляхів, полів у місцях колишніх боїв. Насамперед цю роботу виконували спеціальні військові підрозділи, але до неї долучалися й органи цивільної влади на місцях. Із числа партійно-комсомольського активу були підібрані й спеціально підготовлені особи, на яких після підготовки на спеціальних курсах покладався обов’язок виявлення та знешкодження вибухових речовин. Великий обсяг відповідних робіт проводили також організації Тсоавіахіму УРСР. Поряд із цим серед населення велася роз’яснювальна робота (шляхом бесід, лекцій, поширення листівок, плакатів), метою якої було запобігання втрат серед сільського населення від вибухонебезпечних предметів і створення умов для виконання відбудовних та виробничих завдань. Наслідки проведеної роботи вражаючі — упродовж 1943–1945 рр. тільки саперні частини Червоної армії на території республіки перевірили й розмінували 14 тис. населених пунктів, виявили й знешкодили 15 млн мін, снарядів і бомб.

Важливою складовою відбудовного процесу у сільському господарстві було проведення землеоблаштувальних робіт, зокрема інвентаризація земельної документації, її відновлення та передача землекористувачам, приведення до встановлених державою норм розмірів землекористування колгоспів і колгоспників, а також робітників і службовців, які мешкали у сільській місцевості, відновлення і впровадження правильних сівозмін у колгоспах та радгоспах. Унаслідок проведеної на кінець 1944 р. інвентаризації земельних документів у колгоспах, районних та обласних земельних відділах встановлено, що у відновлених на цей час 26 403 колгоспах державні акти на землекористування в період окупації були знищені у 25 654 господарствах, що становило 97,2%. До кінця 1945 р. державні акти на право володіння землею було виготовлено й вручено 11 105 колгоспам. Шнурові книги поновлено в 8148 колективних господарствах. далі