Людина

< назад До війни всі колгоспи УРСР мали сівозміни, при цьому в 7336 колгоспах вони були правильні. У період окупації сівозміни в колгоспах порушилися, а межі полів було розорано. Упродовж 1943–1944 рр. межі полів сівозмін відновили в 2540 колгоспах, а до кінця 1945 р. — у 14 307 господарствах. Більш успішно цю роботу проводили в Київській, Кам’янець-Подільській, Кіровоградській, Херсонській, незадовільно — у Запорізькій, Харківській, Сумській областях, де на той час відсоток відновлення становив, відповідно, лише 35,1%, 35,8% і 26,2%. У 716 колгоспах межі полів сівозмін узагалі не могли бути відновлені без проведення землевпорядкувальних робіт.

У першу чергу роботи з відновлення сівозмін здійснювалися в тих колгоспах, котрі були визначені районними насіннєвими господарствами. Їх кількість до кінця 1945 р., відповідно до рішення союзного уряду, на території республіки була збільшена до 368 проти 153 у 1940 р. У 1944 р. межі полів сівозмін були відновлені в 108 районних насіннєвих господарствах. У 1945 р. кількість районних господарств, в яких було проведено роботу з відновлення наявних у минулому або введення нових сівозмін, збільшилася до 170, що становило 46,2% від їх загальної кількості. Незадовільно здійснювалася ця робота в Миколаївській, Ворошиловградській, Житомирській та Чернігівській областях. Повністю завершити відновлення та введення нових сівозмін у районних насіннєвих господарствах Наркомзем УРСР планував у 1946 р.

Серед завдань, що вирішувалися в рамках кампанії з упорядкування землекористування на визволених територіях, було повернення колгоспам громадських земель, що в період війни опинилися в користуванні військового відомства та державних установ, мешканців сільських, а часом і міських населених пунктів. Особливо турбувало державу, що кваліфікувала це явище як «розбазарювання колгоспної землі», збільшення розмірів присадибних ділянок понад дозволені нею норми у значної кількості селян. Проведені в 1943–1944 рр. органами Наркомзему СРСР та Держконтролю спеціальні ревізії в колгоспах виявили масові порушення в землекористуванні по всій країні, у тому числі й в УРСР. За даними облземвідділів, лише в 12 областях республіки до селянських садиб було прирізано за дозволом, а то й без нього, 797,3 тис. га колгоспної землі. Численними були випадки, коли селяни розширювали свої городи до гектара, а інколи й більше.

Вилучення земельних «надлишків» і приведення селянського землекористування до дозволених розмірів на завершальному етапі війни та в перші повоєнні місяці стало предметом особливої уваги державних і партійних органів. На засіданнях владних структур різного рівня лунала гостра критика на адресу тих керівників, котрі допускали розширення особистих посівів колгоспників за рахунок громадських земель. Газети мобілізовували громадську думку й вимагали впорядкування особистого землекористування селян. За виявлені порушення у землекористуванні керівники колгоспів і земельних органів, котрі їх допустили, притягувалися до судової відповідальності згідно з постановою РНК СРСР і ЦК ВКП (б) про охорону колгоспних земель.

Водночас реальністю було те, що держава, здійснюючи заходи з упорядкування землекористування селянських дворів, мала за мету не тільки й не скільки забезпечити збереженість громадських земель колгоспів. Адже в багатьох випадках колгоспам поверталися всього декілька гектарів землі, тоді, як володіли вони сотнями гектарів, до того ж не скрізь колгоспна земля використовувалася повністю. Перевищення розмірів присадибних ділянок заборонялося насамперед тому, що це могло порушити співвідношення між громадським та особистим землеробством і пробудити приватновласницькі настрої, а в періоди сільськогосподарських робіт відволікало робочу силу з колгоспного виробництва.

Через відсутність урядового рішення з даного питання й запізнілу появу наказу Наркомзему УРСР від 10 жовтня 1944 р., яким райземвідділам було запропоновано відновити присадибне користування землею колгоспників, робітників і службовців у довоєнних розмірах, зазначений захід не було здійснено у 1944 р. Станом на 1 січня 1945 р. обмірювання присадибних ділянок було проведене лише в 6898 колгоспах (26,1% від кількості колгоспів на цей час). Тільки в Полтавській області відновлення присадибного землекористування в 1944 р. проводилося в усіх колгоспах й обмірювання ділянок було завершене до кінця року в 2059 колгоспах (83,7%). У решті областей у 1944 р. ці роботи були проведені в незначній кількості колгоспів або навіть не розпочалися (Житомирська, Ворошиловградська, Одеська).

Лише після ухвалення 8 квітня 1945 р. спеціальної постанови РНК СРСР роботи з приведення до норми розмірів присадибного користування колгоспників, робітників і службовців розгорнулися у значному обсязі. Обмірювання присадибних ділянок відбувалося в усіх колгоспах й до кінця 1945 р. завершилося в більшості областей, за винятком Чернігівської (92,9%), Житомирської (91,1%), Вінницької (96,4%), Сумської (96,3%) та Одеської. Вилучення виявлених надлишків і приєднання їх до громадських земель колгоспів було проведене в 23 714 колективних господарствах, що становило 89,9% від їх загальної кількості. У Київській, Кам’янець-Подільській, Полтавській, Харківській, Сталінській, Запорізькій, Кіровоградській, Миколаївській, Херсонській областях вилучення надлишків було повністю завершене. Відставали Вінницька (61,2%), Житомирська (62,2%) та Одеська області.

Посівна кампанія весною 1943 р. у визволених від окупантів районах відбувалася в надзвичайно складних умовах. У переважній більшості сіл не було майже ніяких технічних засобів, не вистачало тягла, робочих рук, посівного матеріалу. Незважаючи на проведені заходи зі збирання насіння серед населення та закінчення молотьби врожаю 1942 р., насінням ярових культур відновлені колгоспи повністю забезпечено не було. Дефіцит насіння у звільнених районах становив 40–50% потреби до плану посіву 1941 р., при цьому насіння бобових і трав у колгоспах майже зовсім не було. Часом навіть і та невелика кількість відремонтованої техніки через відсутність пального та мастил простоювала. Так, масові посівні роботи у радгоспах визволених районів УРСР розпочалися 11–12 квітня. А перші 28 т керосину вони одержали лише 22 квітня, перші 3 т автолу — 29 квітня. Таким чином, тракторний парк радгоспів у кількості 306 відремонтованих тракторів (з наявних 428) розпочав роботу лише 30 квітня, тобто тоді, коли час сівби ранніх зернових культур наблизився до завершення. Загалом весною 1943 р. сівба ранніх колосових культур, розрахована в основному на виконання тракторами, була проведена головним чином на живому тяглі — коровах селян, колгоспів та радгоспів. Так, під час весняних польових робіт у колгоспах Ворошиловградської області щодня у середньому працювало близько 40 тис. корів. У цілому у ході весняної посівної кампанії 1943 р. у визволених районах УРСР було освоєно лише близько 60% орної землі порівняно з довоєнним рівнем.

У третій декаді липня 1943 р. колгоспи і радгоспи приступили до збирання врожаю зернових. У зв’язку з відсутністю потрібної кількості техніки воно проходило з великими труднощами. Із 807 наявних комбайнів удалося відремонтувати лише 453, решту через відсутність двигунів та інших вузлів не змогли підготувати до збирання. Але з відремонтованих комбайнів працювали 230, решта не використовувалася через відсутність шківів, корінних та арматурних пасів. Відтак значну частину зернових довелося збирати простими механізмами та вручну. Так, до 10 серпня 1943 р. у колгоспах Ворошиловградської області було зібрано зернові на 90,2% площ, із них комбайнами — тільки на 11,4%, а в колгоспах Харківської області ці показники становили, відповідно, 88,7% і 2,2%. Унаслідок нестачі техніки та робочих рук затримувалася молотьба і скиртування соломи. На вказану дату у колгоспах Ворошиловградської області було обмолочено молотарками і котками всього 17,7% зернових, Харківської області — 5,4%. Дещо кращим був стан із використанням комбайнів у господарствах системи Наркомземрадгоспів УРСР, в яких комбайнами зібрали зернові на 43,0% площ.

На темпи та якість сільськогосподарських робіт улітку 1943 р. негативно вплинула і слабкість тракторного парку. Станом на 15 серпня 1943 р. у звільнених районах УРСР уже відновило роботу 72 МТС, в яких нараховувалося 3516 тракторів. Та значна частина й цього недостатнього тракторного парку не використовувалася з причин несправності, відсутності запасних частин та паливно-мастильних матеріалів. Тракторним парком МТС у Ворошиловградській області було виконано робіт усього на 39,1% від встановленого плану, Харківській області — на 39%. Виробіток на один умовний 15-сильний трактор у МТС Ворошиловградської області становив лише 175,5 га, Харківської — 181,5 га при річному плановому навантаженні 500 га.

Значний дефіцит робочої сили у сільськогосподарській галузі змушував центральні, республіканські та місцеві органи влади в період проведення польових робіт удаватися до масштабних залучень додаткових контингентів працівників. За дозволом ДКО та вищих органів влади СРСР, згідно з постановами військових рад фронтів, до виконання сільськогосподарських робіт залучалися солдати й офіцери тилових, а коли були належні умови — і фронтових частин, дислокованих на території республіки. Так, у 1943 р. червоноармійцями було виконано великий обсяг робіт під час весняної посівної, а влітку та восени — збиральної кампаній насамперед у тих районах, де складалося критичне становище. Тільки солдати 2-го Українського фронту виорали та засіяли близько 4000 га, заборонували та прокультивували 4320 га й обмолотили врожай з 20 тис. га.

Часом воїнам доводилося працювати в надзвичайно складних умовах. Наприклад, на території Сумської і Чернігівської областей, де через бойові дії влітку й восени 1943 р. ані окупантам, ані місцевим селянам не вдалося своєчасно повністю зібрати зернові, за рішенням ДКО хліб, що опинився під снігом рятували солдати 1-го Білоруського фронту, які спочатку граблями розгрібали сніговий покрив, а потім серпами жали полеглі зернові культури. До весни 1944 р. вони заготовили 13 607 тис. пудів хліба, забезпечивши потреби фронту на 8 місяців. Значну кількість зібраного таким чином зерна було відправлено військам інших фронтів та мешканцям Ленінграда.

У таких важких умовах у 1943 р. сільські трудівники десяти звільнених лівобережних областей України заготовили для Червоної армії та держави 91 млн. пудів хліба та інших сільськогосподарських продуктів. Про трудовий доробок селянства свідчить той факт, що всі Українські й Білоруські фронти повністю і безперебійно постачалися хлібом та іншими продуктами за рахунок заготівель і закупівель, здійснених у цих областях. Крім того, тут було створено необхідні продовольчі запаси, з яких у 1943 р. майже 100 тис. т відвантажили Ленінградському фронту та місту Ленінграду.

Заготівлі і закупівлі хліба врожаю 1943 р. продовжувалися взимку — весною 1944 р., поширившись і на визволені у цей час правобережні райони республіки. Загалом станом на 1 липня 1944 р. в областях України було заготовлено й закуплено 105,2 млн пудів (або 6577 тис. т) хліба врожаю 1943 р., абсолютну більшість якого виробили українські селяни в після окупаційний період.

Водночас необхідно відзначити, що в районах, які опинилися в 1943 р. у зоні бойових дій, значна частина врожаю загинула або на полях, або вже зібраною. Втрати були пов’язані й з об’єктив ними причинами, які зумовлювалися тогочасною реальністю й слабкістю матеріально-технічної бази сільського господарства. Так, із вирощеного в 1943 р. врожаю цукрового буряка працюючі в Україні 23 цукрові заводи у сезоні 1943–1944 рр. переробили 2181,4 тис. ц буряка й виробили 179 тис. ц цукру. Однак 1591 тис. ц цукрового буряка залишилося на полях через недостатню кількість транспорту, необхідного для його вивезення на цукрові заводи. Частину невивезених коренеплодів можна було б урятувати, пустивши його на корм худобі у громадському тваринництві та селянських господарствах, однак через регламентуючі та заборонні приписи цього не зробили.

У не менш складних умовах здійснювалися відбудовні та господарські роботи в аграрному секторі й у 1944 р. Державна допомога селу цього року збільшилася, однак її обсяги були недостатніми для вирішення наявних проблем. Ситуація ускладнювалася надзвичайно високими державними завданнями. Так, передбачений держпланом обсяг весняно-польових робіт становив майже 94% плану 1941 р., наявного ж механічного і живого тягла було втричі, а працездатного населення — удвічі менше, ніж до війни. Основною робочою силою залишалися жінки, люди похилого віку й підлітки, а тягловою силою — корови колгоспів і колгоспників. Виробничі ланки комплектувалися з таким розрахунком, щоб у них була однакова кількість колгоспників із коровами, тобто щоби тягло по ланках розподілялося рівномірно. Колгоспники на своїх коровах готувалися до весняних робіт — здійснювали снігозатримання, заготовляли добрива. У 1944 р. у Полтавській області на польових роботах під час весняної сівби працювало 90 тис. корів колгоспів і колгоспників, у Київський області — понад 36 тис., якими було виорано 71 тис. і забороновано 148 тис. га посівних площ. У Запорізькій області на коровах у 1944 р. було виконано до 40% усіх польових робіт, у Сумській — виорано 17% посівної площі. Масово застосовувалося ручне перекопування, а нерідко селяни й самі впрягалися у плуги та борони. У багатьох селах колгоспникам доводилося переносити посівне зерно на плечах до місця посіву на далекі відстані й висівати його переважно вручну. далі