Людина

< назад У значної частин господарств визволених восени 1943 р. — узимку та навесні 1944 р. районів не було посівного матеріалу. Восени 1943 р. для посіву озимих під урожай 1944 р. у Ворошиловградську й Харківську області станом на 9 жовтня 1943 р. надійшло 9871 т насіннєвого зерна з областей РРФСР. Весною 1944 р. у цих же областях самостійно не могли забезпечити себе насінням для ярового посіву колгоспи найбільш постраждалих від окупації районів, а також господарства з низьким урожаєм зернових культур у 1943 р. Із метою надання таким районам і колгоспам допомоги насінням для весняного посіву, згідно з постановою Раднаркому УРСР від 12 лютого 1944 р., у Дніпропетровській, Запорізькій, Полтавській, Сумській і Чернігівській областях у колгоспів, колгоспників та одноосібних господарств, які виконали свої зобов’язання щодо здачі хліба у фонд Червоної армії та за державними хлібозаготівлями, було організовано закупівлю 25 тис. т зерна (у Дніпропетровській, Запорізькій і Полтавській — по 6000 т, у Сумській — 4000 т, Чернігівській — 3000 т). За рахунок закупленого збіжжя надавалася насіннєва взаємодопомога колгоспам у порядку відпуску в позичку на умовах повернення з урожаю 1944 р. з нарахуванням 10 ц за кожні 100 ц відпущеного насіння. У такий спосіб колгоспи Ворошиловградської області одержали насіннєву позичку в розмірі 17 000 т, Сталінської — 3000 т, а райони інших областей — 5000 т. Весною 1944 р. Наркомзем СРСР виділив для УРСР 5137,4 ц насіння овочевих культур, у тому числі імпортного — 2550,9 ц.

Значна частина посівів здійснювалася несортовим насінням. Так, сортові посіви зернових у колгоспах і радгоспах УРСР під урожай 1944 р. становили: пшениці озимої — 65,0%, жита — 56,3%, ячменю — 54,7%, вівса — 59,2% до загальної площі посіву.

Однак незважаючи на величезні труднощі селяни справлялися з поставленими завданнями. За відчутної нестачі техніки та живої тяглової сили весняну сівбу в 1944 р. у цілому було проведено організовано. Уже на 20 травня колгоспи виконали план сівби ранніх колосових культур на 117,1%, цукрового буряка — на 106,2%; радгоспи план сівби всіх ярових культур виконали на 101,4%. Загалом план весняних польових робіт було перевиконано. Колгоспи УРСР весною 1944 р. посіяли понад 8 млн га ярових культур.

Одним із найважливіших завдань у процесі відбудови сільського господарства республіки було відновлення довоєнних посівних площ, коли в господарствах усіх категорій землекористувачів і, насамперед, у колгоспах орнопридатні землі використовувалися для посівів майже повністю. Однак за роки війни розміри посівної площі значно скоротилися. Незважаючи на здійснення в після окупаційний період широко масштабних заходів, спрямованих на відновлення посівної площі, її загальні розміри в 1944 р. за всіма категоріями господарств Української РСР досягли лише 20 932 тис. га, або 69,2% довоєнної площі, у тому числі під зерновими і бобовими культурами — 15 775 тис. га (або 61,1%), соняшником — 852 тис. га (120%), картоплею — 1738 тис. га (85,9%), овочами — 417 тис. га (87,4%), цукровим буряком — 287 тис. га (31,6%) довоєнної площі. Установлений на 1944 р. план освоєння орної землі колгоспи республіки виконали на 103,9%. Радгоспи освоїли 711 тис. га, або 71% своїх довоєнних посівних площ. Насамперед відновлювалися довоєнні посівні площі зернових, овочів, картоплі, соняшника, тобто тих культур, вирощування яких сприяло розв’язанню продовольчого питання. Водночас у 1944 р. посівна площа в УРСР ще була меншою від довоєнної на 9,3 млн га.

Велику допомогу сільським трудівникам під час проведення весняних польових робіт у 1944 р. знову надали військові частини Червоної армії. За розпорядженням командування Українських фронтів господарствам визволених районів навесні 1944 р. було передано значну кількість насіння зернових і овочевих культур. Так, із фондів 4-го Українського фронту було виділено майже 4 тис. т посівного зерна для Ворошиловградської та Запорізької областей. 38-а армія 1-го Українського фронту передала колгоспам Вінницької області 1503 т посівного зерна, а 1-а гвардійська та 2-а повітряна армії цього ж фронту колгоспам Кам’янець-Подільської області — 2743 т. Військові частини Українських фронтів надавали також допомогу з посівним матеріалом і селянам, насамперед родинам червоноармійців та вдовам. Так, лише підрозділи 1-го Українського фронту навесні 1944 р. передали родинам червоноармійців для посівних цілей 4840 т зернових, близько 5000 т картоплі, 2420 т зерна обміняли на сортове насіння.

Солдати брали активну участь у виконанні польових робіт. Лише військовослужбовці тилових і фронтових частин 1-го Українського фронту відпрацювали під час посівної 281 500 людино-днів, виоравши та засіявши 55 378 га, надавши допомогу в обробітку понад 8 тис. ділянок індивідуальних господарств. Воїни 3-го Українського фронту, відпрацювавши на весняно-польових роботах 25 316 робочих днів, виорали та засіяли 4306 га. Солдати й офіцери 4-го Українського фронту виорали й засіяли 2550 га, а 1-го Білоруського — 5500 га.

Обробіток землі здійснювався в основному плугами на живому тяглі, а висівання зерна — вручну. Переважна більшість червоноармійців, зокрема колишніх селян, радо працювали на землі, пригадуючи свої хліборобські навички. Ставленням до роботи, дисциплінованістю, організованістю, безкорисливістю й працьовитістю фронтовики позитивно впливали на сільський соціум. У багатьох західноукраїнських селян така робота червоноармійців позитивно впливала на їх ставлення до Червоної армії.

Із метою забезпечення політичного впливу і кращої організації виробничого процесу на селі за вказівками з центру військові ради та політвідділи армій відрядили у визволені взимку — навесні 1944 р. райони 220 офіцерів і політпрацівників, знайомих із сільськогосподарським виробництвом. Військрада 1-го Українського фронту у смузі дій фронту контролювала через своїх уповноважених кожен район і кожне село. Аналогічна робота проводилася на Півдні України 4-м Українським фронтом.

Спільною працею сільських трудівників і воїнів армії під час посівної кампанії було закладено добру основу врожаю 1944 р. Сподівання на хороший результат того року підкріплювалися й тим, що завдяки сприятливим метеорологічним умовам осені й зими 1943–1944 рр. озимі після зимування вийшли здебільшого в доброму стані.
Після завершення посівної кампанії перед селянами постало нове відповідальне завдання — доглянути посіви, своєчасно і без втрат зібрати врожай. Проте відповідні агротехнічні заходи, за висновками Наркомату землеробства УРСР, було здійснено неповністю.

Збиральна кампанія 1944 р. проходила в умовах недостатньої кількості комбайнів та інших машин, молотарок, двигунів, пального, транспортних засобів, тягла, реманенту і робочих рук. Щоб не допустити затримки збирання врожаю зернових культур, а, отже, і великих втрат, колгоспи значну їх частину, яка нерідко сягала 39–50%, а в окремих регіонах — більше половини, збирали вручну. Так, в Одеській області із зібраного урожаю на 555,7 тис. га комбайни працювали тільки на 27,1 тис. га (4,9%), зібрано простими машинами на тракторній і живій тязі — 325,7 га (58,6%), косами та серпами — 202,9 тис. га (36,5%). В області склалася критична ситуація із забезпеченням жнив транспортними засобами — із необхідних 39,5 тис. возів у наявності було лише 8 тис. У Вінницькій області станом на 5 жовтня комбайнами зібрали врожай лише на 11,3 тис. га (1,3%), простими машинами — на 250 тис. га, а вручну — на 590,7 тис. га. Оскільки наявними комбайнами і молотарками колгоспи та МТС у 1944 р. (як, до речі, і в 1945 р.) могли обмолотити хліб лише за 2–3 місяці (а в ряді районів — і за довший період) зусилля зосереджувалися на прискореному косінні зернових, зв’язуванні їх у снопи, просушуванні в копах та масовому й швидкому скиртуванні.

Під час збирання врожаю 1944 р. селу знову необхідна була допомога армії. Оскільки передові частини Українських фронтів у цей час уже вели бої за межами СРСР, то на більшій території республіки до збирання врожаю залучалися воїни тилових частин і підрозділів, дислокованих у визволених районах. За погодженням із місцевими органами влади військовослужбовці, армійські техніка та коні направлялися для косіння, скиртування й обмолоту зерна в колгоспи й радгоспи, що найбільше потребували допомоги. Так, тиловим частинам 3-го Українського фронту, розташованим в Одеській області, належало зібрати врожай на 28 тис. га, а фактично вже до серпня 1944 р. ними було зібрано зернові з майже 36 тис. га. Солдати та офіцери тилових частин 2-го Українського фронту допомогли зібрати врожай зернових з 34 тис. га. Великий обсяг означених робіт виконали частини Київського, Харківського та Одеського військових округів.

У роки війни певна доля врожаю збиралася підрозділами Червоної армії в рамках самозаготівель для власних потреб. Самозаготівлі проводилися на полях тих колгоспів і радгоспів, які через відсутність робочих рук і матеріальних засобів не могли впоратися з обсягами збиральних робіт. Нерідко, виконавши завдання щодо формування власних продовольчих ресурсів, військові частини продовжували збиральні роботи й заготовлене продовольство направляли на державні заготівельні пункти та постачали населенню міст. У 1943 р. військовими тиловими частинами на території СРСР у рамках такої кампанії було зібрано лише зерна 2 414 200 т. Майже половину його заготовили війська Українських фронтів, зокрема частини 2-го Українського фронту — 255 тис. т, 3-го — 200 тис. т, 4-го — 342 тис. т.

Із метою більш ефективного використання сільськогосподарських угідь та інтенсифікації постачання фронту на базі довоєнних радгоспів у фронтових і армійських тилах організовувалися військові підсобні господарства. У 1943 р. у віданні військових частин нараховувалося 6220 таких господарств із посівною площею 300 тис. га. Працювали в них військовослужбовці з числа обмежено придатних до служби та легкопоранені зі шпиталів. У підсобних господарствах 1-го Українського фронту в 1943 р. було зібрано 1560 т зернових, близько 20 тис. т картоплі та інших овочів, відгодовано 1150 свиней.

У 1944 р. практика створення підсобних господарств у визволених районах республіки поширилася. Їм встановлювали плани посівів зернових та овочів, сінокосіння, відгодівлі поголів’я свиней. Загальна площа, зайнята під зерновими та овочевими культурами в підсобних господарствах 3-го Українського фронту, становила майже 30 тис. га, відгодовувалося 5200 свиней. У підсобних господарствах 4-го Українського фронту лише овочевими культурами було засаджено майже 2 тис. га та вирощувалося 3 тис. свиней.

До участі у сільськогосподарських роботах у колгоспах і радгоспах у 1943–1945 рр. масово залучалися діти й підлітки, причому не лише сільські, а й міські. З огляду на специфіку робіт у сільськогосподарській галузі, їх нескладність і посильність окремих операцій для дітей, праця неповнолітніх використовувалася тут більшою мірою, ніж в інших галузях господарства республіки. Вагомою підставою для використання на сільгоспроботах неповнолітніх було їх прагнення взяти участь у відбудові, допомогти дорослим у вирощуванні та збиранні врожаю. Та все ж головним методом залучення дітей і підлітків до сільгоспробіт були мобілізаційні заходи, які здійснювалися на підставі рішень центральних, республіканських та обласних органів влади освітніми установами, комсомольськими й піонерськими організаціями.

Документи того періоду свідчать про досить жорсткі принципи щодо організації дитячої праці. Так, постановою Харківського облвиконкому від 5 червня 1944 р. передбачалася мобілізація на сільгоспроботи учнів 6–10 класів сільських і міських шкіл. Тривалість робочого дня у канікулярний час визначалася в обсязі 6–8 годин. Особи, які ухилялися від цих робіт або самовільно залишали їх, підлягали кримінальній відповідальності. У нормативних документах установ Наркомату охорони здоров’я наводився досить обмежений перелік протипоказань для мобілізації дітей на сільгоспроботи: відкрита форма туберкульозу, ревматизм у гострому періоді, пороки серця з явищем субкомпенсації, хвороби нирок, фізичні вади, які не дозволяли виконувати сільгоспроботи. У переліку проти показань були відсутні багато типових дитячих захворювань, а також хвороб, зумовлених тяжкими умовами війни. Через відсутність належного медичного обслуговування в період окупації та на початковому етапі відбудови, що особливо стосувалося сільської місцевості, у багатьох дітей не було встановлено діагнози про захворювання навіть на названі вище недуги. Залучення нездорових та не повністю здорових дітей до польових робіт, які часто мали великі нормовані обсяги, призводило до погіршення їхнього здоров’я з ускладнюючими наслідками. далі