Людина

В умовах війни влітку 1941 р. на ланах України розгорнулася справжня «битва за врожай», яка мала не лише економічне, а й стратегічне значення. На час початку бойових дій у більшості областей вже завершувалася підготовка до збирання врожаю, а у південних — навіть почалася косовиця. Перед селянами стояли завдання зібрати вирощене, виконати державні поставки зернових та інших культур, тваринницької продукції. Їх вирішення відбувалося у надзвичайно важких умовах. Насамперед, гостро постала проблема дефіциту робочої сили, спричинена призовом в армію найбільш працездатної частини сільського населення. Особливо відчутною була втрата механізаторів і спеціалістів. Із кожної МТС на фронт пішло 60–70% працівників. Багато колгоспників були мобілізовані для роботи у промисловості та на транспорті.

Значно скоротилася і матеріально-технічна база сільськогосподарського виробництва. Із МТС і радгоспів для потреб армії була передана велика кількість потужних, в основному гусеничних, тракторів та більша частина автомобілів. Також кожний колгосп і радгосп віддали фронту найкращих коней та багато возів. Переведення ремонтних заводів на виконання військових замовлень різко зменшило ремонтну базу для сільськогосподарської техніки. Погіршилось постачання сільського господарства пальним, запасними частинами для тракторів, комбайнів, автомобілів та іншої техніки й механізмів.

Усе це створювало неймовірно складні умови для виконання робіт, вимагало максимальної мобілізації наявних матеріальних і людських можливостей. У колгоспах і радгоспах переглядалися плани збиральної кампанії з тим, щоби провести її у більш стислі терміни, здійснювалася нова розстановка робочої сили, робилася ставка на максимально повне використання техніки, що залишилася, і живої тяглової сили, залучення до роботи людей похилого віку та підлітків, скорочувався адміністративний персонал.

Оскільки більшість чоловіків-керівників пішла в армію, на керівну роботу висувалися жінки та молодь. Саме вони ставали головами і членами правлінь колгоспів, бригадирами, завідувачами тваринницьких ферм. Винятково велике значення мала заміна механізаторів, які пішли на фронт. Проблема була розв’язана за рахунок залучення до роботи жінок, які мали спеціальності механізаторів, але не працювали за цим фахом, та масового оволодіння сільськогосподарською технікою жінками-селянками, дівчатами й частково підлітками на короткотермінових курсах. Упродовж першого місяця війни в Україні необхідну підготовку без відриву від виробництва здобули 35 тис. трактористок, а також багато тисяч комбайнерок. Більшість із них відзначалася ударною працею, виконуючи по 2–3 норми за зміну.

Збиральна кампанія 1941 р. багата на факти самовідданої праці селян, які працювали від зорі до пізнього вечора, часто по 20 годин на добу. У багатьох колгоспах і радгоспах була організована цілодобова робота простих збиральних машин на транспортній або змінній живій тязі. Різко збільшилася питома вага ручної праці, яку виконували в основному жінки, підлітки і люди похилого віку. Частка трудоднів, які виробили підлітки та колгоспники похилого віку у серпні 1941 р., в окремих колективних господарствах республіки досягла 30%.

Темпи збиральних робіт, залежно від розгортання подій на фронті, були різними. Так, колгоспи і радгоспи західних, Чернівецької, Ізмаїльської, Кам’янець-Подільської, Вінницької, Житомирської областей, а також правобережної Київщини по суті не встигли розпочати косовицю. А у районах Правобережної України, які були окуповані пізніше, хліб збирали на порівняно великих площах, однак повністю обмолотити його та вивезти вглиб країни не встигли. Більш високими, навіть порівняно з довоєнними роками, були темп робіт у регіонах, розташованих далеко від лінії фронту. Зокрема, на 15 липня 1941 р. у шести південних і східних областях — Запорізькій, Сталінській, Дніпропетровській, Ворошиловградській, Миколаївській та Кіровоградській — було зібрано врожай із площі 959 тис. га, удвічі більшої, ніж на той же час у 1940 р.

Однак у міру просування фронту вглиб території республіки працювати ставало все складніше, часом буквально під вогнем ворога. Потрібно було зосереджувати частину сил на підготовці до евакуації майна колгоспів, радгоспів і МТС із тих районів, яким загрожувала окупація. Під час нових мобілізацій багато чоловіків було забрано до армії. У розпал збиральних робіт усе більше людей і транспортних засобів залучалося на будівництво оборонних споруд. Улітку — восени 1941 р. сотні тисяч сільських жителів, переважно жінок та підлітків, десятки тисяч колгоспних коней та підвід і 9300 тракторів МТС залучили на допомогу армії у будівництві оборонних споруд і рубежів, аеродромів та інших об’єктів військового призначення. В основному на селян покладалися роботи з ремонту та підтримання у проїжджому стані ґрунтових та шосейних шляхів. У результаті в колгоспах не вистачало сил і засобів тримати високі темпи збирання, які з часом уповільнювалися.

Станом на 11 жовтня 1941 р. колгоспи восьми східних областей республіки план збирання зернових виконали на 93,8%. До 1 жовтня 1941 р. було обмолочено 52,9% усього скошеного хліба. Значно менше було зібрано пізніх культур. За неповними даними обласних земельних відділів, до 1 жовтня 1941 р. вдалося зібрати соняшника на 17,1% посівних площ, овочів — на 27,4%, картоплі — на 5,7%, насінників трав — на 21,6%.

Згідно з визначеними законодавством ще у довоєнний період вимогами, більшу частину зібраної рослинницької продукції колгоспи були зобов’язані здати державі. Порядок здавання щодо кількісних показників і термінів було детально регламентовано. Насамперед, погашалися одержані від держави позики, а також заборгованість за минулі роки за обов’язковими державними поставками та натуроплатою — за послуги МТС, потім засипався насіннєвий та страховий фонди й лише після виконання всіх зобов’язань колгосп міг розподілити залишки між своїми членами. В умовах війни виконання планів обов’язкових поставок було визначене як одне з найважливіших завдань і контролювалося державними та заготівельними органами особливо жорстко. Ціни, за якими держава розплачувалася з колгоспами за зернопоставки, були у 10–12 разів нижчими, ніж ринкові, і нерідко навіть не покривали собівартості продукції. Та у багатьох випадках колгоспи не одержували бодай цих незначних коштів.

Долаючи величезні труднощі, зумовлені відсутністю транспорту та наближенням лінії фронту, колгоспи відносно організовано здавали державі хліб нового врожаю. До 1 жовтня 1941 р. у Ворошиловградській області план хлібозаготівель було виконано на 71,8% (тоді, як на цю ж дату 1940 р. виконання хлібозаготівель ледь сягало 32,8%), у Сталінській області — 78,2%, Запорізькій та Харківській — 49,1%, Дніпропетровській — 41,9%. Станом на 10 жовтня 1941 р. у 15 східних областях на заготівельні пункти було здано 143 249 тис. пудів зерна, що становило 28,5% до встановленого плану. У наступні місяці в не окупованих районах України хлібозаготівельна кампанія тривала. На 25 вересня 1941 р. у Чернігівській, Сумській, Полтавській, Харківській, Ворошиловградській, Сталінській, Дніпропетровській та Запорізькій областях було заготовлено 176 855 т овочів і картоплі, що становило 31,9% від плану.

Одночасно селяни приділяли значну увагу й громадському тваринництву, доглядали та відгодовували худобу, птицю, заготовляли сіно та інші корми. Колгоспи здійснювали обов’язкові поставки тваринницької продукції державі з кожного гектара закріпленої за ними земельної площі за такими середньо-республіканськими нормами: м’яса — 4,5 кг у живій вазі (до речі, ці нормативи були одними з найвищих у СРСР), молока — 22 л (за базової жирності 3,8%), сиру-бринзи — 80 г, яєць — 15 шт., вовни — 180 г, а також усю шкірсировину (у 1941 р. діяла тимчасова пільга на здачу 80% від встановленої норми здачі молока та яєць і 60% сиру-бринзи, а колгоспи західних областей на цей рік від поставок звільнялися). Зобов’язуючись забезпечити виконання на території УРСР установлених союзними органами влади середньорічних норм поставок тваринницької продукції колгоспами у цілому, республіканська влада водночас змінювала в бік зменшення або збільшення порайонні норми поставок відповідно до регіональних природно-кліматичних особливостей та господарських можливостей.

Кожен селянський двір також повинен був здавати державі за низькими заготівельними цінами м’ясо, молочні продукти, яйця та іншу продукцію зі своєї присадибної ділянки. Здавати певну кількість тваринницької продукції зобов’язувалися навіть селянські господарства, що не мали ані свиней, ані корів, ані овець. Середньорічна норма обов’язкових поставок м’яса з господарств колгоспників становила 32–36 кг у живій вазі, а з господарств одноосібників — 64–72 кг, яєць, відповідно, 150 шт. і 200 шт., сиру-бринзи — 1 кг і 1,2 кг, свинячих шкір — 1 і 1,5 шт., вовни — 900 г і 1200 г з кожної вівці й 200 г і 220 г з кожної кози, картоплі, відповідно, 8 ц і 14 ц із розрахунку на 1 га посіву. На 10 вересня 1941 р. план обов’язкових поставок державі молока по колгоспно-селянському сектору у 15 східних областях було виконано на 63,8%, а по колгоспах — на 62,3%, план обов’язкових поставок яєць — на 58,4%, а вовни — на 71,1%. На 20 вересня у цих же областях було заготовлено 167 973,6 т м’яса, у тому числі по колгоспах 106 787,4 т (80,5% від плану).

Крім здачі продукції заготівельним організаціям колгоспи постачали хліб, фураж, продовольство безпосередньо частинам Червоної армії. Наприклад, лише по Запорізькій області на місцях за чековими вимогами військовим було передано 147 573 т продовольчого та фуражного зерна.

Щодо колгоспів застосовувалася система прибуткового податку. Оподатковувалися такі види прибутків: натуральні та грошові від рослинництва, тваринництва, бджолярства й шовківництва, а також інші прибуткові надходження (наприклад, від підсобних підприємств, додаткові заробітки та ін.). Ставки оподаткування по окремих видах прибутків становили 6–13%. Водночас з оподаткування виключалися всі грошові суми, одержувані колгоспом від держави за здану продукцію в порядку натуральних поставок, а також продукції, використаної колгоспом для натуральної оплати транспортування зерна, соняшнику та інших олійних культур, зданих колгоспом на глибинні заготівельні пункти. Цією пільгою заохочувалося виконання колгоспами зобов’язань перед державою. Також не оподатковувалися грошові суми, одержані від продажу робочої й продуктивної худоби у живій вазі або продуктами забою та зараховані на рахунок капіталовкладень для придбання покращеної й племінної худоби чи для відновлення та збільшення стада; суми, одержані від поставки коней для армії; страхові відшкодування, одержані від органів державного страхування за загибле від стихійного лиха майно та посіви.

Восени 1941 р. у колгоспах та радгоспах не окупованих районів республіки, відповідно до встановлених планів, було проведено сівбу озимих, тривало збирання технічних культур та овочів, здача їх державі. далі