СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО УКРАЇНИ В ПЕРІОД НАЦИСТСЬКОЇ ОКУПАЦІЇ ч.4 » Mortal-Людина

СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО УКРАЇНИ В ПЕРІОД НАЦИСТСЬКОЇ ОКУПАЦІЇ ч.4

< назад У спішному порядку під жорстким контролем збиралась та ремонтувалась техніка, що залишилася з радянських часів. Із Німеччини в Україну за період від квітня до вересня 1942 р. Центральним торгівельним товариством «Ост» було завезено 8850 жаток, 208 снопов’язалок, 1990 молотарок, 126 віялок, 735 568 кіс, 767 577 держаків для них. А до кінця 1942 р. з Третього рейху доставили 2901 трактор, 1 млн кіс та 116 тис. серпів, а також 100 тис. плугів і культиваторів, тисячі сівалок. Для обмолоту та вивезення хліба верховне командування збройними силами Німеччини виділило: пального для тракторів — 35 483 т; бензину для автомашин — 17 063 т; дизельного палива — 3962 т і мастила — 3600 т.

Та незважаючи на вжиті окупантами заходи було зібрано та обмолочено лише незначну частину врожаю. Повсюди збиральні роботи провадилися здебільшого вручну. До них в обов’язковому порядку залучалося все працездатне сільське населення. Під час жнив гітлерівці примушували селян працювати по 16–18 годин на добу — з 5–6-ї години ранку і до заходу сонця, а також в усі святкові й недільні дні. Нерідко скиртування та обмолот хліба проводили й уночі. Для роботи на присадибних ділянках можна було використовувати лише 2 дні на тиждень, а решту часу кожен селянин повинен був працювати на землях громадського господарства. За невихід на роботу без поважних причин та недбалу працю жорстоко карали — шмагали батогами, штрафували, спалювали хати, кидали до в’язниць, відправляли на примусові роботи до таборів або навіть розстрілювали. Широко практикувалося використання на сільгоспроботах мобілізованих і міських жителів. Останніх до літа 1942 р. в усіх окупованих областях налічувалося 13–16 млн. Згідно з розпорядженнями ґебітс комісарів, до збиральних робіт залучалися майже всі сільські діти віком від 10 років, а в багатьох регіонах і значна кількість міських дітей та підлітків. І хоча заявлялося про обмеження робочого дня для дітей 4–6 годинами, насправді ж їх примушували працювати по 8–12, а то й по 14 годин.

Враховуючи негативні наслідки збиральної кампанії 1941 р., окупанти вживали рішучих заходів щодо якнайшвидшого обмолоту та вивезення зерна на заготівельні пункти та склади. У листі, направленому 25 січня 1942 р. генеральним, обласним комісарам, а також обласним та окружним сільськогосподарським керівникам, Е. Кох наголошував: «Успішне збирання врожаю матиме лише тоді свій сенс, коли маса продовольства, необхідного військам і Німеччині, буде дійсно зібрана й відправлена. При здійсненні заходів із заготівлі сільськогосподарської продукції не слід проявляти хибної сентиментальності щодо місцевого населення. […] Німеччина повинна мати все, що необхідно для перемоги […] Тому я вимагаю від підпорядкованих мені установ, щоби всі заходи вони спрямували на якнайшвидше форсування поставок, особливо зерна». Численними наказами та розпорядженнями керівники господарств зобов’язувалися все намолочене зерно щоденно, включаючи недільні та святкові дня, вивозити на заготівельні пункти та склади. Щотижня господарства подавали районному сільськогосподарському керівникові детальні звіти про хід косовиці, обмолоту та поставок зерна, кількість задіяних для перевезення транспортних засобів. За невиконання планів здачі зерна до керівників господарств та старост сільських управ нерідко застосовувалися суворі покарання.

Однак незважаючи на такі широкомасштабні організаційні та силові заходи розрахунки окупантів на завершення збирання врожаю зернових і доставку збіжжя на заготівельні пункти до кінця жовтня 1942 р. не виправдалися, обмолот урожаю 1942 р. затримався аж до весни 1943 р.

Збирання врожаю 1942 р. проходило у складних для окупантів умовах. Повсюди селяни не тільки масово ухилялися від збиральних робіт, але й цілком усвідомлено працювали абияк. Так, у розпал збирання Ново-Миколаївська сільська управа Дніпропетровської області 27 липня 1942 р. повідомляла старшому районному поліцейському: «Просимо надіслати у громадське господарство № 43/15 поліцаїв: у даний час вихід на роботу впав більше, ніж на 50 процентів. Самі ми вже не маємо сил що-небудь зробити, а зрушення можна зробити тільки через поліцію». Активізували диверсійну діяльність, спрямовану на виведення з ладу збиральної техніки, молотарок та інших машин, партизани й підпільники. У зв’язку з цим від 1 серпня по 30 листопада 1942 р. запроваджувався воєнний стан для охорони врожаю. Водночас у серпні окупанти видали звернення до населення, в якому оголошувалося, що той, хто ховає хліб, є ворогом німецької держави. «Хто доповість про захований хліб, — зазначалося у зверненні, — матиме нагороду 10 000 крб чи продуктів на цю суму, або 1 га присадибної землі». Однак селяни всюди продовжували приховувати хліб, показуючи у звітах у 3–4 рази менше, ніж було фактично намолочено. Наприклад, за неповними даними, у 17 районах Полтавської області в 1942 р. було заховано і привласнено селянами 425 тис. ц зерна.

Нацисти не досягли в 1942 р. бажаних результатів у виробництві й заготівлі зернових та інших сільськогосподарських культур. Урожайність, як правило, була низькою порівняно не тільки з довоєнним періодом, але навіть із 1941 р., коли на території республіки йшли бої й багато злакових і технічних культур загинуло. Так, наприклад, на Вінниччині середня врожайність пшениці у 1941 р. становила 11,2 ц з га, а у 1942 р. — 6,3 ц з га, жита, відповідно, 8,8 ц і 5,6 ц, гороху — 9,7 ц і 5,8 ц, гречки — 4,1 ц і 2,6 ц, проса — 12,5 ц і 3,8 ц, кукурудзи — 15,5 ц і 6,3 ц, соняшника — 9,7 ц і 5,0 ц, цукрового буряка — 120,0 ц і 58,8 ц. Загалом у 1942 р. середня врожайність зернових в Україні становила лише 6,8 ц з га. У результаті того року окупантам удалося вивезти з України лише 1 млн т зерна. Вони змогли взяти лише 28% зерна, 53% цукру, 18% олії від тих обсягів, які передбачалося отримати. Того ж року в Україні не було вирощено та заготовлено запланованої кількості тваринницької продукції. Це негативно позначилося на подальших воєнних планах Німеччини. Улітку і восени 1942 р. гітлерівці нарікали, що «українське сільське господарство не може виділити тепер лишків продовольства», і що «сподівання на Україну не виправдалися». Навіть рейхсляйтеру А. Розенберґу довелося визнати, що «владі не вдалося налагодити співробітництво з місцевим населенням».

Не спромоглися окупанти провести восени 1942 р. у запланованих обсягах і посівну озимих та підняття зябу. Посіви озимих значно скоротилися навіть порівняно з 1941 р. Так, у 12 основних сільськогосподарських районах Луганщини площа під ними зменшилася на 43%, а в 5 районах Харківщини — на 52%. Повсюди не вистачало посівного насіння. З урожаю 1942 р. дозволялося залишати в господарствах лише насіннєвий фонд, але розміри його не забезпечували фактичної потреби. У багатьох господарствах у наявності було тільки 40–50% тієї кількості насіння, необхідного для осінньої сівби в 1942 р. Про потреби населення навіть не йшлося. Навпаки, окупанти, як це було весною 1942 р., удавалися до примусового вилучення зерна для посіву з особистих запасів селян.

Ще більш провальними виявилися результати німецького господарювання в 1943 р. Відсутність необхідної кількості техніки та реманенту, тягла, вибуття з сіл у результаті депортації до Німеччини величезної кількості працездатного населення, зростаючий саботаж селян, дії партизанів та підпільників призводили до того, що в багатьох місцях весняні польові роботи затягувалися, проводилися з грубими порушеннями агротехніки, не в повному обсязі, а то й зовсім зривалися. Наведемо характерний приклад. Восени 1942 р. у Михайлопільському, Віньковецькому, Новоушицькому, Барському районах Кам’янець-Подільської області роботи з підняття зябу були виконані на 30%. У результаті 70–75% площ довелося засіювати по весняній оранці, терміни якої також затягувалися. Сівба проводилася з порушенням агротехніки, що призвело до зменшення врожаю 1943 р. порівняно з 1941 р. на 70–80%.

У період весняної сівби 1943 р. окупанти, як і в 1942 р., вдалися до найжорстокіших заходів, щоби максимально залучити до її проведення сільське населення всіх вікових категорій. За ухилення від участі в польових роботах та неякісне їх виконання селян жорстоко карали. Наприклад, у селах Полтавщини визначалися заручники, які підлягали арешту, якщо робота не виконувалася у визначені терміни.

Невдалою для окупантів виявилася збиральна кампанія 1943 р. Вирішальним чинником, який призвів до її зриву на території Лівобережжя та частини областей Правобережжя, став наступ Червоної армії та звільнення цієї частини України від загарбників. Із цієї причини окупантам не вдалося зібрати урожай на великих площах, зокрема, у Дніпропетровській області — на 687 250 га, Полтавській — на 310 707 га. Подібна ситуація спостерігалася і в інших областях. Після визволення цієї території урожай було зібрано, що дало можливість засипати насіннєві фонди та здати державі 1308 тис. т зерна, у т.ч. у Полтавській області —169,9 тис. т, Дніпропетровській — 137,7 тис. т, Запорізькій — 128,7 тис. т, Київській — 112,8 тис. т, Кіровоградській — 77,4 тис. т, Сумській — 75,2 тис. т.

У зв’язку з втратою Лівобережжя головні сподівання у 1943 р. окупанти покладали на одержання хліба з Правобережної України. До збирання врожаю й охорони намолоченого зерна масово залучалися військові підрозділи та поліція. Тільки в генерал-комісаріаті «Волинь-Поділля» із цією метою було задіяно 15 тис. солдатів вермахту та поліцаїв. Але зусилля виявилися марними. У доповіді керівництву Третього рейху 13 листопада 1943 р. Е. Кох писав, що незважаючи на залучення військовослужбовців для охорони врожаю і захисту заготівельної адміністрації, «збирання зерна виконується у розмірі: Волинь близько — 11%, Північне Поділля — 21,7, Житомир — 35,4, Південне Поділля — 43,6, Вінниця — 53,3%. Такий стан збирання зерна відображає картину зростання банд (так оку панти називали партизанів — Авт.), що діють у цих областях. У той час, як акції саботажу спрямовані проти обмолоту, вони ще й перешкоджають вивезенню зерна, висаджуючи мости, підпалюючи автомобілі, пускаючи під укіс поїзди». У Е. Коха були всі підстави пов’язувати зрив збирання і заготівлі хліба з рухом Опору. Хоча не всі акти саботажу, диверсії, бойові операції партизанів та підпільників, узяті окремо, завдавали серйозних збитків ворогу, але загалом, постійно повторюючись і збільшуючись, вони зривали розрахунки гітлерівців на одержання продовольства. Це визнавала й окупаційна адміністрація. Так, нарікаючи на нездоланні труднощі у забезпеченні планів збирання та поставки хліба, начальник зерноштабу Житомирської області Гортвіґ у розпал жнив писав вищому начальству, що «умови збирання хліба у Житомирській генеральній окрузі через дії партизанів дуже ускладнені [...] Без додаткової охорони зібрати зерно з полів неможливо. В інших районах [...] охорона зовсім не має сенсу і ми повинні задовольнятися тим, що вдається взяти». Інший німецький чиновник, сільськогосподарський комендант Житомирського округу, у своєму донесенні рейхскомісарові України доповідав: «Цього року в нас скоротилася не тільки посівна площа, а й можливості збирання врожаю. Якщо у 1942 р. ми зібрали 69 тисяч центнерів зерна, то у 1943 р. ми маємо лише 4,5 тисячі центнерів. В області я можу розпоряджатися тільки 3 районами». Наприкінці свого невтішного донесення він просив надіслати війська для продовження збирання зерна.

Партизани масово відбивали у ворога обози із зерном та іншими продуктами, гурти худоби. У звіті оперативного відділу Українського штабу партизанського руху вказується, що партизани республіки від початку своєї діяльності до 1 вересня 1944 р. захопили в окупантів 12 371 т продовольства, 13 569 голів великої рогатої худоби і 5711 овець. Під час відступу гітлерівців лише частина партизанських загонів і з’єднань у зоні своєї діяльності не дала ворогові вивезти (за неповними підрахунками) 2074 коней, 586 возів, 43 трактори, 9511 голів великої рогатої худоби, 14 421 т зерна, 2460 т цукру, 710 т соняшникового насіння та ін. далі

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам Зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Комментарии:

Добавить
Copyright © 2012-2016 при копіюванні матеріалів посилання на джерело обов'язкове