Експеримент Форера: чому ми впізнаємо себе в гороскопах

Нічний клуб. До психолога підходить графолог і пропонує «прочитати» його почерк. Психолог відмовляється, а натомість пропонує графологові пройти тест Роршаха. Зав'язується приязна розмова. Графолог наводить доказ того, що його метод науковий: клієнти підтверджують, що він описує їх правильно. Психолог відповідає, що такого самого підтвердження можна досягти й наосліп, нічого не знаючи про людину.

Цю сценку американський психолог Бертрам Форер (Bertram R. Forer) переказав у статті «Хиба особистого підтвердження: аудиторна демонстрація легковірності», яку 1949 року надрукував Journal of Abnormal and Social Psychology. У тій самій статті він описав, як перевірив свої слова на власних студентах. Тридцять дев'ять людей отримали «особисті» описи характеру і майже одностайно визнали їх влучними. Потім з'ясувалося, що текст в усіх був однаковий. Згодом явище дістало назву «ефект Барнума», або «ефект Форера»: людина сприймає загальні, розпливчасті твердження як точний опис саме себе. Ним зазвичай пояснюють, чому гороскопи здаються правдивими. Проте сам Форер писав передусім не про астрологів, а про колег-психологів.

Що хотів показати Форер

Форер викладав вступний курс психології й розробляв власну методику, «Діагностичний бланк інтересів» (Diagnostic Interest Blank). Людина відповідала на запитання про захоплення, улюблене читання, особисті риси й потаємні прагнення, а психолог робив із відповідей висновки про її особистість — приблизно так, як із проєктивних тестів.

Його непокоїло, як такі висновки перевіряють. Часто мірилом була згода самої людини: якщо клієнт каже «так, це про мене», тест нібито працює. Форер назвав цей спосіб особистим підтвердженням (personal validation) і пояснив, чому він ненадійний. Є твердження, слушні майже для всіх, — він називав їх «універсально слушними». Два ока мають усі хребетні, тож ця ознака нічого не каже про окрему тварину. Так само майже кожну психологічну рису якоюсь мірою можна помітити в кожного. Люди різняться не тим, чи є в них та чи та риса, а тим, наскільки вона виражена і яке місце посідає серед інших.

Опис, складений із таких загальних фраз, людина легко прийме за правду про себе, до того ж за правду, властиву тільки їй. Форер наводить знайомий викладачам приклад: студенти знаходять власні проблеми в підручнику з патопсихології. Найбільша небезпека, на його думку, чатує на самого діагноста. Клієнти раз у раз погоджуються, і психолог починає вірити у свій тест та у свою проникливість. Ворожбити й «аналітики характеру» користуються тим самим. Форер цитує Ґордона Олпорта (Gordon Allport), який ще 1937 року зауважив, що такі люди здобувають славу, вживаючи двозначні слова, які пасують будь-кому зі смертних.

Сама ідея була не нова. У примітці Форер наводить «універсальний» портрет, який психолог Дональд Патерсон (Donald G. Paterson) зачитував на лекціях у ділових клубах, і зазначає, що дізнався про нього вже після свого досліду.

Як був улаштований дослід

На одному із занять Форер розповів студентам про свій бланк. Вони попросили дати їм пройти тест і отримати висновок. Викладач погодився. Наступного разу 39 студентів заповнили бланки й почули, що кожен дістане короткий опис своєї особистості, щойно викладач матиме час переглянути відповіді.

За тиждень кожен отримав надрукований на машинці аркуш зі своїм іменем. Студенти самі хотіли, щоб зміст описів лишився таємницею, і викладач це бажання підтримав. Йому було важливо, щоб ніхто не зазирнув до сусіда. Допоміг збіг: на той день припала контрольна, тож студенти й так сиділи через два місця один від одного. Про те, що всі аркуші однакові, ніхто не здогадувався.

Відповідей на бланк Форер для описів не використовував. Текст складався з тринадцяти тверджень, які він, за його словами, здебільшого взяв із книжки з астрології, купленої в газетному кіоску:

1. Ви дуже потребуєте, щоб інші люди вас любили й захоплювалися вами.
2. Ви схильні критично ставитися до себе.
3. У вас є чималі невикористані здібності, які ви ще не обернули собі на користь.
4. Хоч ви й маєте певні слабкості характеру, загалом ви вмієте їх компенсувати.
5. Статеве життя завдавало вам труднощів.
6. Зовні дисципліновані й стримані, у душі ви схильні тривожитися й почуватися невпевнено.
7. Часом вас беруть серйозні сумніви, чи правильне рішення ви ухвалили й чи правильно вчинили.
8. Ви любите певну міру змін і розмаїття й відчуваєте невдоволення, коли вас сковують обмеження.
9. Ви пишаєтеся незалежністю свого мислення й не приймаєте чужих тверджень без переконливих доказів.
10. Ви переконалися, що нерозумно бути надто відвертим з іншими.
11. Часом ви екстравертні, привітні й товариські, а часом — інтровертні, сторожкі й стримані.
12. Деякі з ваших прагнень доволі нереалістичні.
13. Захищеність — одна з ваших головних життєвих цілей.

Перед тим як роздати аркуші, Форер пояснив, що робити. Прочитати опис, перевернути аркуш і поставити дві оцінки за шкалою від нуля («погано») до п'яти («ідеально»): наскільки добре бланк розкриває особистість і наскільки опис розкриває основні риси саме вашої особистості. Потім знову перевернути аркуш і позначити кожне твердження як правдиве, неправдиве або, якщо важко сказати, знаком запитання.

Коли аркуші зібрали, викладач попросив підняти руку тих, хто вважає, що тест упорався добре. Руки підняли майже всі. Тоді він зачитав перше твердження і спитав, у кого на аркуші є щось схоже. Руки підняли всі, і аудиторія вибухнула сміхом. Форер пояснив, що це був наочний урок: люди схильні надто вражатися розпливчастими твердженнями й приписувати діагностові проникливість, якої той не має. Він провів паралель із шарлатанами. Щонайменше третина студентів попросила копію тексту, щоб випробувати трюк на друзях.

Що показали оцінки

«Дані ясно показують, що групу ошукали», — так Форер починає розділ про результати. Сам тест студенти оцінили високо: 25 четвірок, 13 п'ятірок і одна трійка. Опис особистості дістав 16 п'ятірок, 18 четвірок, чотири трійки й одну двійку. Середньої оцінки у статті немає, але її легко порахувати з таблиці: 4,26 для опису і 4,31 для тесту. Перше з цих чисел відтоді й мандрує підручниками.

Окремих тверджень студенти визнавали правдивими від восьми до тринадцяти, у середньому 10,2. Винятком був один студент, який погодився лише з п'ятьма. Він поставив описові двійку, а тестові однаково четвірку. Зв'язку оцінок зі статтю, віком, професійним досвідом чи балом за контрольну Форер не знайшов.

Твердження спрацювали по-різному. Із тим, що вони схильні до самокритики і що часом сумніваються у своїх рішеннях, погодилися 38 студентів із 39. Натомість нереалістичні прагнення визнали за собою лише дванадцятеро, а труднощі в статевому житті — вісімнадцятеро. «Жодне твердження не досягло повної універсальної слушності», — зазначив Форер, хоча більш як половина була до неї близька.

Найцікавішою йому здалася розбіжність між частинами й цілим. Оцінка опису бодай якось залежала від того, скільки тверджень людина визнала правдивими. Оцінка тесту не залежала від цього зовсім. Декому вистачило восьми влучних фраз із тринадцяти, щоб поставити описові «ідеально». Форер вважав логічною помилкою саме це: схвалити метод на підставі такого скупого свідчення, та ще й не зваживши на власні заперечення.

За три тижні

Багато студентів зніяковіли, що «попалися», і Форер припустив, що пам'ять подбає про їхню самоповагу. За три тижні він сказав, що, як і обіцяв, стер імена з аркушів, але хотів би порівняти оцінки з балами за контрольну, і попросив записати їх із пам'яті. На занятті були 32 студенти з тих, хто брав участь у досліді. Оцінку тесту вони пригадали без помітного зсуву: двоє завищили, троє занизили. Оцінку опису не завищив ніхто, а восьмеро з шістнадцяти тих, хто ставив п'ятірку, «пригадали» нижчу. Форер побачив у цьому не просте забування, а захисне викривлення спогадів. Про те, як людина узгоджує свої уявлення з невигідними для себе фактами, докладніше йдеться у статті про експеримент Фестінґера, а про податливість спогадів — у статті про досліди Елізабет Лофтус.

Слабкі місця досліду

Форер назвав свою роботу демонстрацією, і за сучасними мірками це справді радше ефектний урок, ніж експеримент.

• Одна група без порівняння. Тридцять дев'ять студентів одного викладача. Ніхто не отримав справжнього висновку за своїм бланком або того самого тексту з поясненням, що він загальний. Тому з досліду не видно, наскільки оцінку підняла саме віра в «особистий» висновок.
• Обман без згоди. Студенти не знали, що беруть участь у досліді, а оцінки ставили на підписаних аркушах викладачеві, від якого залежали. Через три тижні їх ошукали вдруге, вигадавши привід записати оцінки з пам'яті. У статті про це сказано без жодних вагань; правил поінформованої згоди, звичних сьогодні, тоді не було. Щоправда, обман розкрили одразу, а студенти сміялися.
• Твердження справді слушні. Якщо фраза правдива майже для кожного, погодитися з нею — не помилка. Автори огляду 1985 року психологи із Саскачеванського університету Діксон (D. H. Dickson) і Келлі (I. W. Kelly), прямо заперечили слову «легковірність» у назві статті: люди приймають такі твердження, бо ті їм пасують і бо їх нема з чим порівняти. Помилка починається далі, коли з влучності опису виводять, що метод працює.
• Нечітке запитання. Студентів питали, наскільки опис «розкриває основні риси» їхньої особистості, а не чи відрізняє він їх від інших. Пізніші досліди показали, що це різні запитання.
• Неповний звіт. У статті немає середніх оцінок, а середня кількість прийнятих тверджень у тексті (10,2) трохи розходиться з таблицею по окремих твердженнях (за нею виходить близько 10,0).

Що було далі: ефект Барнума

Назву явищу дав 1956 року американський психолог Пол Міл (Paul Meehl). Він запропонував називати «ефектом Барнума» клінічні висновки, які здаються влучними лише тому, що пасують будь-кому, і послався при цьому на вислів Патерсона про описи особистості «в дусі Барнума». Фінеас Барнум (P. T. Barnum) — американський антрепренер і власник цирку XIX століття. Чому саме він, пояснюють по-різному. Одні згадують його формулу успіху «мати дещицю для кожного», інші — приписувану йому фразу «щохвилини народжується простак»; обидві версії наводять автори статті 1991 року в журналі Skeptical Inquirer.

Дослід Форера повторювали десятки разів, здебільшого на студентах і часто з тим самим текстом. Ось що з'ясувалося, за оглядом Діксона й Келлі та за статтею психолога Рея Гаймана (Ray Hyman) 1977 року.

• Результат відтворюється. У більшості досліджень учасники оцінювали загальний опис як добрий або відмінний. Так відповідали не лише студенти, а й, наприклад, керівники відділів кадрів.
• Вигаданий опис може перемогти справжній. 1955 року Норман Сандберґ (Norman Sundberg) дав 44 студентам серйозний особистісний опитувальник MMPI. Двоє досвідчених психологів написали кожному висновок за його відповідями. Студент отримував два тексти, справжній і загальний, і мав вибрати точніший. Двадцять шість із 44, тобто 59%, вибрали загальний.
• Слова «саме для вас» підвищують оцінку. У дослідах Чарлза Снайдера (C. R. Snyder) з колегами той самий текст оцінювали приблизно на 3–4 бали з п'яти, коли його подавали як «загалом слушний для людей», і приблизно на 4,5, коли казали, що його складено особисто для учасника. В одному з дослідів текст видавали за гороскоп: що докладніші дані про народження просив «астролог», то вищою була оцінка.
• Приємне приймають охочіше. Схвальні описи люди оцінювали як точніші, ніж несхвальні. Гайман у власних дослідах 1950-х років дійшов рецепта: найкраще діяв текст, де приблизно три чверті тверджень приємні, а чверть — ні; дрібка критики додавала описові правдоподібності.
• Авторитет важить менше, ніж здається. За оглядом 1985 року, опис від студента-початківця приймали майже так само, як опис від психолога, а комп'ютерна роздруківка не мала переваги над рукописом. Статус автора ставав важливим, лише коли опис був неприємний. Гайман, навпаки, вважав довіру до джерела однією з головних умов. Тут дослідники не дійшли згоди.
• Сталої «легковірної» вдачі не знайшли. Зв'язки з рисами особистості, як-от потребою в схваленні, траплялися, але слабкі й не в усіх дослідженнях; стать не важила.
• Люди бачать загальність, якщо про неї спитати. Коли учасників окремо питали, чи точний опис і чи описує він їх як неповторну людину, вони відповідали: точний, але не унікальний, і сусідові теж пасував би. Без такого запитання влучність опису вони зараховували на користь тесту.

Ефект Барнума близький до кількох когнітивних упереджень, передусім підтверджувального: у довгому тексті людина помічає влучне й пропускає решту.

Гороскопи під перевіркою

Сам дослід Форера нічого не каже про те, чи працює астрологія: він лише показує, що враження влучності нічого не доводить. Астрологію перевіряли окремо.

Найвідоміша перевірка — подвійний сліпий дослід Шона Карлсона (Shawn Carlson), надрукований у журналі Nature 5 грудня 1985 року. Умови Карлсон заздалегідь погодив з астрологами-радниками. Двадцять вісім астрологів, яких рекомендували колеги, отримували натальну карту людини і три особистісні профілі за Каліфорнійським психологічним опитувальником (CPI). Один профіль належав власникові карти, два були чужі. Астрологи передбачали, що вгадають щонайменше в половині випадків. Зі 116 карт правильний профіль вони вибрали для 40, тобто в 34% випадків, — стільки ж, скільки дає вгадування навмання. У другій частині досліду учасники мали впізнати власний гороскоп серед трьох, складених справжніми астрологами; свій вибрали теж близько третини. З цієї частини Карлсон, щоправда, висновків не робив: ті самі люди не впізнавали й власних профілів CPI.

1991 року британський психолог Крістофер Френч (Christopher French) з колегами дав 52 учасникам по три «гороскопи»: складений програмою за датою народження, чужий і текст Форера без фрази про статеве життя. Текст Форера оцінили як найточніший (3,69 бала з п'яти проти 3,08 і 3,06), причому незалежно від того, чи вірила людина в астрологію. Справжній гороскоп від чужого учасники не відрізняли. Двадцятеро з 52 вважали, що текст Форера свідчить на користь астрології.

У досліді 2008 року 52 студенти мали впізнати себе у двох парах описів. Власний профіль за опитувальником «великої п'ятірки» серед двох вони вибирали частіше, ніж вийшло б навмання, а власний астрологічний опис — ні. Ефект Барнума автори при цьому помітили в оцінках і астрологічних, і психологічних описів.

Холодне читання

Тексти на зразок Форерового — лише найпростіше знаряддя ворожбитів. Гайман описав ширший набір прийомів під назвою «холодне читання» (cold reading): це спосіб переконати незнайому людину, що ви все знаєте про її вдачу й клопоти. Завчений загальний текст — один його край. На другому — уважне спостереження за одягом, мовою, руками й реакціями клієнта, з яких «читач» на ходу добирає влучніші фрази. Гайман знав це з власного досвіду: підлітком він підробляв читанням з долоні й за кілька років сам повірив у хіромантію. Знайомий менталіст порадив йому для проби казати клієнтам протилежне тому, що «показують» лінії. Читання мали такий самий успіх.

Як зазвичай розуміють експеримент Форера — і що тут не так

«Форер роздав студентам гороскоп із газети»

Студенти не знали, що мають справу з астрологією. Вони вважали, що читають висновок психологічного тесту, який щойно пройшли, від викладача, якому довіряли. Твердження Форер, за його словами, «здебільшого» взяв із книжки з астрології, купленої в газетному кіоску; ні газетної колонки, ні знаків зодіаку в статті немає. Ефект виявили на психологічному тесті, і стосується він їх не менше, ніж гороскопів.

«Студенти оцінили точність опису на 85 відсотків»

Оцінку 4,26 часто перераховують у відсотки. Але шкала від «погано» до «ідеально» вимірювала загальне враження, а не частку правдивих тверджень. Частку можна порахувати окремо: у середньому студент визнав правдивими 10,2 твердження з 13. Два твердження більшість не прийняла. Трапляється й число 4,3 — так округлюють 4,26; водночас 4,31 — це середня оцінка тесту, а не опису.

«У таке вірять лише легковірні»

Слово «легковірність» стоїть у назві статті, але пізніші дослідження сталого типу «легковірної людини» не виявили. У досліді Френча навіть ті, хто в астрологію не вірив, оцінили текст Форера на 3,29 з п'яти. Гайман писав, що вдале «читання» вимагає від клієнта якраз кмітливості: він сам шукає, як припасувати суперечливі фрази до свого життя.

«Дослід довів, що гороскопи брешуть»

Він довів інше: згода людини з описом не є доказом, що метод працює. Це стосується гороскопа, почерку, карт таро і так само психологічного тесту — дослід Сандберґа з MMPI це показав. Чи є в астрологічних описах щось понад загальні фрази, з'ясовують іншими дослідами, на зразок Карлсонового.

«Що авторитетніший провидець, то сильніший ефект»

Звучить правдоподібно, але дані суперечливі. В огляді 1985 року статус автора майже не впливав на оцінку схвальних описів. Значно важливіше, чи вірить людина, що текст складено саме для неї, і чи він їй приємний.

Експеримент Форера в культурі

Текст Форера давно живе власним життям поза науковими журналами. Ось кілька творів, через які про нього дізнаються.

• Карл Саган, «Світ, повний демонів» (The Demon-Haunted World), 1995. У розділі про шарлатанів Саган наводить вісім із тринадцяти тверджень Форера як зразок «холодного читання» і зауважує, що майже кожен упізнає в них себе. Автора тексту він не називає, а термін уживає вужче, ніж психологи. Перед тим Саган переказує паризький дослід: близько 150 людей відгукнулися на оголошення про безплатний гороскоп, усім надіслали один і той самий, і 94% упізнали себе, хоча гороскоп було складено для серійного вбивці. Імені дослідника в книжці немає; зазвичай цей дослід приписують французькому психологові Мішелю Ґоклену (Michel Gauquelin).
• «Словник скептика» (The Skeptic's Dictionary) Роберта Керролла, сайт із 1994 року. Стаття про ефект Форера — популярне джерело, де є і ця назва, і число 4,26. Вона ж містить дві неточності, що їх часто повторюють: нібито текст узято з газетної астрологічної колонки і нібито дослід відбувся 1948 року. У статті Форера названо книжку, а року досліду не вказано.

Що випливає з експерименту Форера

• Відчуття «це точно про мене» не доводить, що метод працює. Загальний опис таке відчуття викликає надійно, і це відтворено багато разів.
• Перевіряти метод варто так, як перевіряли астрологів: чи відрізняє він одну людину від іншої. Простий домашній спосіб — прочитати гороскоп для чужого знака або чужий результат тесту і спитати себе, чи пасує він гірше.
• Насторожувати мають фрази з двома кінцями («часом ви товариські, а часом замкнені»), слова «іноді» й «певною мірою» та приємні риси, які хочеться визнати за собою.
• Пастка однакова для клієнта й для фахівця. Форер писав свою статтю для психологів: вдячні відгуки клієнтів легко прийняти за доказ власної проникливості. Його останній висновок — клініцистам слід перевіряти дослідом власні методи й припущення.
• Дослід не показує, що люди дурні чи що всі особистісні тести нічого не варті. Він показує, чого від доброго тесту слід вимагати: тверджень, які слушні для одних людей і неслушні для інших.