Газлайтинг: що це і як розпізнати

Газлайтинг (gaslighting) — це маніпуляція, за якої людину змушують сумніватися у власному сприйнятті, пам'яті й розумінні того, що відбувається. Словник Американської психологічної асоціації пояснює дієслово gaslight так: маніпулювати іншою людиною, щоб вона засумнівалася у своєму сприйнятті, досвіді чи розумінні подій. Там само сказано, що слово здебільшого вважають розмовним, хоча зрідка воно трапляється й у клінічній літературі. Діагнозу з такою назвою не існує.

Уявімо пару. Учора при гостях він різко висміяв її, сьогодні вона про це заговорила. У відповідь чує: «Такого не було. Ти знову все перекрутила, тобі треба лікувати нерви». Якщо так сталося раз, це може бути звичайна сварка або неточна пам'ять одного з двох. Якщо ж так триває місяцями і кожна розмова закінчується тим, що з нею «щось не так», вона поступово перестає довіряти власним очам і спогадам. Таку тривалу історію й називають газлайтингом.

Слово стало модним, і вживають його значно ширше, ніж дозволяють дослідження. У цій статті йдеться про те, звідки воно взялося, що про це явище справді відомо, а що лишається припущенням, і чим газлайтинг відрізняється від брехні, суперечки та звичайної розбіжності у спогадах.

Звідки слово: п'єса і фільм «Газове світло»

Наприкінці 1938 року в Лондоні поставили п'єсу англійського письменника Патріка Гамільтона (Patrick Hamilton) «Газове світло» (Gas Light). Дія відбувається у вікторіанському Лондоні. Чоловік дрібними звинуваченнями підводить молоду дружину до думки, що вона божеволіє. На Бродвеї п'єса йшла під назвою «Вулиця Ангела» (Angel Street) від грудня 1941-го до грудня 1944 року й витримала 1295 вистав.

П'єсу двічі екранізували: 1940 року у Великій Британії та 1944-го в Голлівуді. Відомим сюжет зробив другий фільм, який зняв Джордж К'юкор (George Cukor) на студії MGM. Головні ролі зіграли Інґрід Берґман (Ingrid Bergman) і Шарль Буає (Charles Boyer). Стрічку висунули на сім «Оскарів», і вона здобула два. Один із них отримала Берґман за найкращу жіночу роль.

За докладним переказом сюжету, герой фільму Грегорі Антон одружується з Полою, щоб потрапити до будинку її вбитої тітки й знайти там коштовності. Щоб дружина не заважала, він переконує і її, і слуг, що вона хвора й усе забуває. Підкладає їй у сумочку брошку, а потім дорікає, що вона її загубила. Знімає зі стіни картину й каже, що це зробила вона. Щовечора він потай нишпорить на горищі й запалює там газові лампи. Від цього світло в кімнатах унизу тьмяніє, а над головою чути кроки. Пола це помічає, а чоловік запевняє, що їй здається.

Звідси й назва. Світло у фільмі тьмяніє не через хитрий задум: це побічний наслідок пошуків на горищі, який чоловік просто заперечує. Проте саме цей образ дав ім'я всьому, що герой робить із дружиною.

Як слово потрапило в психіатрію, а потім у словники

У медичній літературі сюжет уперше згадали 1969 року. Британські лікарі Рассел Бартон (Russell Barton) і Дж. А. Вайтгед (J. A. Whitehead) надрукували в журналі The Lancet коротку статтю «Феномен газового світла». За оглядом літератури про газлайтинг, який 2025 року оприлюднили Ліліан Дарк (Lillian Darke) і двоє її колег, у статті описано три випадки, коли людину намагалися запроторити до психіатричної лікарні. У двох випадках ішлося про чоловіків: дружини заявляли про їхню агресивність чи пияцтво, бо хотіли розлучитися. У третьому літній жінці в будинку для людей похилого віку давали ліки, що спричиняли нетримання, а потім через це відправили її до лікарні.

Ці випадки мало схожі на те, що називають газлайтингом тепер. Обманювали насамперед лікарів і родину, а не саму людину, і ознак душевної хвороби в жодного з трьох не з'явилося. І постраждалими були не тільки жінки.

Наступні двадцять років слово жило в окремих клінічних описах. 1972 року двоє психіатрів додали до статті Бартона й Вайтгеда ще два випадки: чоловіки перебільшували хвороби дружин і давали лікарям неправдиві відомості. У 1980-х поняття поширили на звичайні стосунки. У статті 1988 року так описано поведінку чоловіків, які приховують подружню зраду й заперечують очевидне. Їхня мета не звести дружину з розуму, а уникнути відповідальності. Автори зауважили й інше: терапевти-чоловіки інколи мимоволі допомагали кривдникам, коли називали реакцію жінок ревнощами чи невпевненістю.

Тоді ж слово підхопив феміністичний рух. Письменниця Сьюзен Браунміллер (Susan Brownmiller) згадувала, що Флоренс Раш (Florence Rush), авторка книжки про сексуальне насильство над дітьми, вживала gaslight як дієслово: перекручувати дійсність із лихою метою.

Широка публіка дізналася про слово з книжки американської психотерапевтки Робін Стерн (Robin Stern) The Gaslight Effect («Ефект газового світла», 2007). Це порадник, побудований на випадках із практики авторки. За оглядом Дарк, саме він досі лишається найцитованішою працею про газлайтинг, зокрема й у наукових статтях.

28 листопада 2022 року американський словник Merriam-Webster оголосив gaslighting словом року. За повідомленням NBC News, кількість запитів цього слова на сайті словника зросла за рік на 1740 %, причому без жодної гучної події: його шукали щодня. Словник описує газлайтинг як тривалу психологічну маніпуляцію, через яку людина сумнівається у власних думках, сприйнятті дійсності чи спогадах. Редактор словника Пітер Соколовскі (Peter Sokolowski) пояснив, що слово натякає на навмисний обман і, можливо, на довгий план.

Що про газлайтинг знає наука

Досліджень небагато, і майже всі вони недавні. Автори статті 2023 року про газлайтинг на роботі нарахували в наукових базах менш як 150 праць на цю тему й зауважили, що більшість із них описові. Психолог Вілліс Клайн (Willis Klein) з Університету Макґілла з двома співавторками 2025 року написав, що психології бракує чітких наукових пояснень того, як діє ця форма тиску. Наявні пояснення, за його словами, спираються на психоаналітичні ідеї, яких неможливо перевірити.

Соціологія газлайтингу

Найвідомішу наукову працю на цю тему написала соціологиня Пейдж Світ (Paige Sweet). Для статті «Соціологія газлайтингу» (American Sociological Review, 2019) вона розпитувала жінок, які пережили домашнє насильство. Світ дійшла висновку, що газлайтинг неможливо пояснити самими рисами характеру. Він діє там, де одна людина має владу над іншою й може спертися на суспільну нерівність.

Кривдники в її матеріалі користалися уявленням, що чоловіки розважливі, а жінки ні, і виставляли партнерок «божевільними». Користалися також тим, що жінка була вразлива перед установами: поліцією, судами, психіатричною службою, міграційною системою. Жінці без документів, наприклад, погрожували депортацією.

2021 року Світ провела ще 122 інтерв'ю з людьми, які самі вважали пережите газлайтингом, і описала чотири типові обставини: домашнє насильство, стосунки без іншого насильства, батьківська родина й робота. Близько 30 % її співрозмовників назвали головним кривдником когось із батьків. Газлайтинг, пише вона, це не окремий випадок, а процес, і він не завжди навмисний.

Що розповідають ті, хто це пережив

2023 року Клайн із двома співавторками опитав 65 людей віком від 18 до 69 років, які вважали, що зазнали газлайтингу в романтичних стосунках. Серед них було 48 жінок. Учасників шукали через Reddit і Facebook, відповідали вони письмово на відкриті запитання. Сам Клайн переказує результати так. Більшість таких стосунків починалася з бурхливих виявів любові. Усі учасники згадували образи й приниження: партнер називав їх божевільними, дурними чи надто емоційними. Він перекладав на них провину й поводився непередбачувано.

Наслідками учасники називали ослаблене відчуття себе й недовіру до людей. Тим, хто оговтався, найбільше допоміг час із рідними та друзями, від яких партнер перед тим їх віддалив. Схоже дослідження Гейлз і Ґудмен (Hailes & Goodman, 2023) спирається на 14 інтерв'ю.

Спроби виміряти

Щоб вивчати явище на великих групах, потрібна анкета, яка надійно його вимірює. Довгий час дослідники брали тест із двадцяти запитань із книжки Стерн. Огляд Дарк наголошує, що цей тест складено для роздумів читача, а не для науки, і його вимірювальних властивостей ніхто не перевіряв.

Перші перевірені шкали з'явилися тільки у 2020-х. Це пакистанська анкета для жінок, які пережили насильство в сім'ї (2021), і анкета про газлайтинг із боку керівника, яку перевірили на 679 працівниках з Індії та США (2023). Для романтичних стосунків є шкала з 11 пунктів, яку 2024 року перевірили на 509 людях в Ізраїлі та 395 у США. Бали за цією шкалою були тісно пов'язані з психологічним насильством загалом. Вони також передбачали депресивні симптоми й нижчу задоволеність стосунками.

Чого бракує

Усі ці праці мають спільні обмеження. Групи малі. Учасники зголошуються самі, тож ідеться про людей, які вже назвали свій досвід газлайтингом. Опитують лише один бік: про мотиви кривдників відомо зі слів постраждалих. Надійних оцінок того, наскільки газлайтинг поширений, у цих працях немає.

Головне ж те, що дослідники досі не узгодили визначення. Огляд Дарк називає три відкриті питання. Чи має маніпуляція бути навмисною? Чи має вона повторюватися? І чи можна говорити про газлайтинг, якщо людина в собі так і не засумнівалася?

Чим газлайтинг відрізняється від брехні, незгоди й різних спогадів

Що розмитіше поняття, то легше назвати ним будь-яку неприємну розмову. Кілька розрізнень допомагають цього уникнути. Вони випливають із наведених вище визначень, але це робоча схема, а не перевірена класифікація.

• Брехня. Той, хто бреше, хоче, щоб ви повірили в неправдивий факт. Газлайтинг цілить далі: щоб ви перестали довіряти собі як свідкові. «Я там не був» може бути брехнею. «Ти ніколи нічого не пам'ятаєш, тобі не можна вірити» — це вже про інше.
• Незгода. Двоє можуть по-різному оцінювати ту саму подію. «Я не вважаю, що образив тебе» — незгода, хай і неприємна. Вона не заперечує вашого права думати інакше.
• Різні спогади. Пам'ять не відеозапис. Досліди Елізабет Лофтус показали, що навіть слово в запитанні здатне змінити розповідь свідка, а люди щиро «пригадують» те, чого не бачили. Тому двоє чесних людей нерідко пам'ятають ту саму розмову по-різному. Помилятися може і той, хто каже «такого не було», і той, хто це чує.

На газлайтинг указує не окрема репліка, а поєднання кількох речей. Це триває довго. Під сумнів ставлять не факт, а здатність людини сприймати й пам'ятати. Заперечення поєднуються з приниженням та ізоляцією. Одна сторона залежить від другої. Чи обов'язковий тут намір, дослідники, як сказано вище, не домовилися.

Типові прийоми

Огляд Дарк зводить описані в літературі прийоми в кілька груп. Приклади нижче умовні: ті самі слова в іншій ситуації можуть бути звичайною реплікою у сварці.

• Перекручення дійсності. Неправда про те, що було сказано чи зроблено, сумнів у спогадах і відчуттях людини, інколи підлаштовані обставини, як «загублена» брошка у фільмі.
• Заперечення і применшення. Відмова визнавати очевидне навіть за наявності доказів. Замість розмови по суті звучить «ти перебільшуєш» або «це маячня».
• Перекладання відповідальності. «Проблема не в моїй поведінці, а в твоїй реакції».
• Непередбачуваність. Правда впереміш із неправдою, тепло впереміш із холодом, тож людина не знає, чого чекати.
• Ізоляція. Людину віддаляють від рідних і друзів, які могли б підтвердити її погляд, або схиляють їх на свій бік.
• Підрив довіри до людини. Її виставляють перед іншими неврівноваженою, щоб їй не вірили.

Автори огляду наголошують, що газлайтинг здебільшого йде разом з іншими формами тиску: словесними образами, погрозами, фізичним і сексуальним насильством.

Газлайтинг поза парами: медицина, робота, політика

Перші описані випадки стосувалися родини й лікарні, а не закоханих. Сьогодні слово вживають іще ширше.

Медицина. «Медичним газлайтингом» називають ситуації, коли лікар відкидає скарги пацієнта як вигадані чи «нервові». Автори огляду 2024 року пишуть, що це поняття вживають дедалі частіше, але визначено його погано. Вони пропонують розрізнення: якщо лікар не мав наміру вводити в оману, точніше говорити про «медичне знецінення» (medical invalidation). Шкода для пацієнта від цього не менша, проте виправляти ситуацію треба інакше.

Робота. У згаданому дослідженні 2023 року газлайтинг на роботі описано як поведінку керівника, що має дві складові: він відкидає погляди й побоювання підлеглого як нічого не варті і завдає йому емоційного болю.

Політика. У публіцистиці газлайтингом називають публічні заяви, які суперечать тому, що люди бачили на власні очі. За оглядом журналу Discover, в американській пресі такий ужиток поширився після 2016 року. Соціологи говорять також про «структурний газлайтинг», коли досвід цілих груп людей заперечують установи. Це значно ширше значення, ніж первісне.

Чи не роздулося поняття

2016 року австралійський психолог Нік Гаслам (Nick Haslam) описав «розповзання понять» (concept creep). Слова, якими психологія позначає шкоду, — «насильство», «цькування», «травма», «залежність» — із часом охоплюють дедалі більше явищ. Вони поширюються «вшир», на нові види ситуацій, і «вниз», на легші випадки. Про газлайтинг Гаслам не писав. Проте історія цього слова вкладається в його схему: від змови з метою запроторити людину до лікарні до будь-якого заперечення чужих слів.

Гаслам оцінював це явище двояко. Ширші поняття роблять помітною шкоду, яку раніше терпіли мовчки. Водночас слово, яким називають і тяжке, і дрібне, применшує досвід тих, хто пережив тяжке. До того ж воно спонукає ділити людей на безпорадних жертв і лиходіїв.

Світ у статті для Scientific American погоджується з частиною закидів: слово розмите, ним надуживають, його плутають із брехнею. Проте вона вважає його корисним, бо воно дає назву досвідові, який інакше важко описати. Огляд Дарк наводить схожий довід: щоб вийти зі стосунків, у яких людину кривдять, їй часто треба спершу назвати те, що з нею відбувається.

Як зазвичай розуміють газлайтинг — і що тут не так

«Газлайтинг — це коли тобі брешуть або з тобою не згодні»

У побуті так називають будь-яке заперечення: «не газлайть мене». У визначенні словника Американської психологічної асоціації йдеться про інше: людину змушують сумніватися у власному сприйнятті. Сама незгода чи навіть брехня цього не робить.

«Газлайтинг — це діагноз, а газлайтер — нарцис або психопат»

Це не діагноз ні для того, хто так чинить, ні для того, хто цього зазнає. В одному дослідженні 2023 року люди з вираженими «темними» рисами особистості частіше вважали такі прийоми прийнятними. Але огляд Дарк зауважує, що запитання анкети вже описували холодну маніпуляцію, тож результат був наперед закладений у спосіб вимірювання. Самих людей, які вдаються до газлайтингу, майже не вивчали. Судити про особистість партнера за переліком його реплік не можна.

«Жертвами стають слабкі й невпевнені люди»

Стерн порівнювала газлайтинг із танго, якому потрібні двоє, і описувала риси людей, схильних у нього втягуватися. Огляд Дарк зазначає, що доказів цього бракує. Опитування не дають змоги відрізнити риси, які були до стосунків, від наслідків самих стосунків. А дослідження, що спираються на розповіді постраждалих, указують радше на обставини: нерівність сил, залежність, ізоляцію.

«Газлайтять лише чоловіки жінок»

У першій статті 1969 року двоє з трьох постраждалих були чоловіками. Серед 65 учасників опитування Клайна було 14 чоловіків. У великому матеріалі Світ майже третина людей говорила про батьків, а не про партнерів. Водночас Світ показує, чому жінки вразливіші: стереотип про «нерозважливу жінку» дає кривдникові готовий інструмент.

«Газлайтинг — завжди продуманий план»

У фільмі це так, і словник Merriam-Webster теж має на увазі намір. У дослідженнях картина складніша. Автори статті 1988 року писали, що чоловіки, які приховували зраду, хотіли уникнути відповідальності, а не звести дружину з розуму. Світ описує випадки, де газлайтинг, схоже, не був навмисним. Чи вважати намір обов'язковою ознакою, досі не вирішено.

Що з цього випливає на практиці

• Слово варто вживати обережно. Одна суперечка про те, хто що сказав, ще не газлайтинг. Якщо називати так кожну незгоду, слово втрачає зміст для тих, кому воно справді потрібне.
• Дивитися варто на перебіг, а не на окремі фрази. Важить те, що повторюється: чи кожна розмова про ваші почуття закінчується обговоренням того, що з вами «щось не так».
• Записи надійніші за пам'ять. Якщо ви помітили, що перестали довіряти власним спогадам, занотовуйте важливі події й домовленості одразу, з датою. Запис, зроблений того самого дня, певніший за спогад через місяць.
• Звіряйтеся з людьми поза цими стосунками. За словами Світ, почути, як бачать ситуацію інші, — найдієвіший спосіб повернути собі відчуття дійсності. Про силу одного союзника свідчать і досліди Аша: людині значно легше триматися того, що вона бачить, коли бодай хтось із нею згоден.
• Стаття не замінює розмови з фахівцем. За переліком ознак з інтернету неможливо визначити, що відбувається саме у ваших стосунках. Якщо сумніви в собі тривалі й виснажують, про це варто поговорити з психологом або психотерапевтом.

Окремо про безпеку. Якщо у стосунках є погрози, контроль, фізичне чи сексуальне насильство або ви боїтеся за себе чи дітей, ідеться вже не про слова. В Україні працює безкоштовна Національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації громадської організації «Ла Страда-Україна»: 0 800 500 335 зі стаціонарного чи мобільного телефона або 116 123 з мобільного. Там консультують психологи та юристи. Якщо небезпека безпосередня, викликайте поліцію.