Джині: дівчинка, яка виросла в ізоляції

4 листопада 1970 року до дитячої лікарні Лос-Анджелеса привезли дівчинку з попереднім діагнозом «тяжке недоїдання». Лікарі дали б їй шість-сім років. Вона була дуже худа, зі здутим животом, не могла випростатися, не вміла жувати тверду їжу й погано ковтала. Зріст — 54,5 дюйма (близько 138 сантиметрів), вага — 62,25 фунта (близько 28 кілограмів). Вона не говорила й не плакала вголос. Їй було тринадцять років і сім місяців.

У наукових статтях її назвали Джині (Genie). Це псевдонім: справжнього імені дослідники не розголошували. Понад одинадцять років вона прожила в зачиненій кімнаті, майже не чуючи людської мови. Для лікарів це була дитина, яку треба рятувати. Для мовознавців — ще й відповідь на питання, якого ніхто не мав права поставити дослідом: чи може людина опанувати першу мову, якщо не чула її в дитинстві. Відповідь вийшла не такою однозначною, як пишуть у підручниках, а сама історія закінчилася погано.

Кімната із зачиненими дверима

Те, що відомо про перші роки Джині, зібрано у двох статтях 1974 року, які написали мовознавці Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі та психологи дитячої лікарні. Дівчинка народилася у квітні 1957 року. Мала вроджений вивих стегон, і на першому році життя їй накладали шину. За записами педіатра, в одинадцять місяців вона розвивалася в межах норми. Ходити почала пізно, і батько вирішив, що дочка безнадійно відстала й довго не проживе. У цьому він переконав і матір.

Приблизно з двадцяти місяців Джині тримали в маленькій кімнаті із завішеними вікнами. Удень вона сиділа прив'язана до дитячого стільця-горщика, інколи й уночі. В інший час лежала в дитячому ліжку, затягнутому дротяною сіткою, у саморобному спальному мішку, який не давав рухатися. Годували її кашею й дитячим харчуванням, поспіхом. Мати майже осліпла, і батько забороняв їй бути з дочкою довше кількох хвилин. У домі не було ні радіо, ні телевізора. За будь-який звук батько бив дівчинку. За словами матері, він і старший брат ніколи не говорили до Джині, а гавкали на неї, як собаки.

Як її знайшли, наукові статті не розповідають. За реконструкцією газети The Guardian, у жовтні 1970 року мати пішла з дому разом із дочкою. Шукаючи службу допомоги незрячим, вона помилилася дверима й потрапила до відділу соціального забезпечення. Працівники звернули увагу на дівчинку. Батькам висунули обвинувачення в жорстокому поводженні з дитиною. Батько застрелився, не дочекавшись суду.

Чому до лікарні з'їхалися науковці

За три роки до того нейропсихолог Ерік Леннеберґ (Eric Lenneberg) висунув гіпотезу критичного періоду (critical period). Він вважав здатність до мови вродженою, але обмеженою в часі: перша мова засвоюється від двох років до статевого дозрівання, а потім мозок втрачає потрібну пластичність. Перевірити це було неможливо. Ніхто не стане навмисно ростити дитину без мови; такий дослід здавна називали «забороненим експериментом».

Джині на час госпіталізації вже була підлітком. Психіатр Джей Шерлі (Jay Shurley), фахівець з наслідків ізоляції, написав після огляду, що це один із найтяжчих і найдовших випадків депривації за століття і в цьому сенсі «експеримент, поставлений природою». Ознак ураження мозку він тоді не бачив. Національний інститут психічного здоров'я США (NIMH) погодився фінансувати дослідження.

З дівчинкою працювали психолог Джеймс Кент (James Kent), керівник психіатричного відділення Говард Гансен (Howard Hansen), психолог Девід Ріґлер (David Rigler). Мовний розвиток вивчали професорка Вікторія Фромкін (Victoria Fromkin) та її аспірантка Сьюзен Кертісс (Susan Curtiss). За збігом, про який розповідає документальний фільм NOVA, рівно через тиждень після появи Джині в Лос-Анджелесі почали показувати стрічку Франсуа Трюффо «Дика дитина» про Віктора з Аверона — хлопчика, якого близько 1800 року знайшли в лісах на півдні Франції. Команда лікарні влаштувала для себе окремий перегляд.

Перші слова

Наступного дня після госпіталізації Кент записав, що дівчинка не видає звуків, крім горлового схлипування, але кілька разів повторила за ним слова back і fall. Навіть у нападах люті вона мовчала. Лікарі пояснювали цю тишу тим, що за звуки її били.

Далі все пішло швидше, ніж очікували. За кілька тижнів вона повторювала слова за дорослими, а місяців через п'ять уже вживала окремі слова сама. Серед перших були назви кольорів, числа від одного до п'яти, mama, а також stop it і spit. Звичайні діти починають з іншого: числа й кольори з'являються в них значно пізніше. Кертісс згадувала, що Джині вимагала назву для кожного відтінку ниток у крамниці й сердилася, коли в англійській мові бракувало слів.

Змінювалася не лише мова. За шкалою соціальної зрілості Вайнленд її розвиток під час госпіталізації відповідав п'ятнадцяти місяцям, а за сім місяців — уже сорока двом. Кент помітив, що вона почала сумувати, коли він ішов, і зробив з цього висновок: дитина, здатна прив'язатися до людини, здатна й учитися. Про те, чому перші стосунки з дорослим такі важливі, розповідає теорія прив'язаності; наслідки ізоляції в ранньому віці тоді ж вивчали на тваринах — це досліди Гарлоу з мавпами.

У червні 1971 року Джині почала складати слова по два: more soup («ще супу»), yellow car («жовта машина»). На той час вона вживала близько двохсот слів; діти на цьому етапі мають близько п'ятдесяти. У листопаді з'явилися фрази з трьох і чотирьох слів, у лютому 1972 року — заперечення. Множину їй пояснили за три тижні, викладаючи слова на картках, і відтоді вона не помилялася в цьому тесті. Читати друковані слова й складати з них речення їй було легше, ніж говорити. Одного разу вона виклала з карток незакінчене запитання, перечитала його, сказала «Silly!» («Дурниця!») і виправила.

Улітку 1971 року Джині забрала до себе Джин Батлер (Jean Butler), учителька з лікарні, і попросила зробити її опікункою. Батлер вважала, що дівчинку виснажують обстеженнями, і не пускала до себе Кента й Кертісс. Кертісс згодом стверджувала, що Батлер шукала слави. 13 серпня соціальна служба відмовила Батлер, і того ж дня Джині переїхала в родину Девіда Ріґлера та його дружини Мерилін (Marilyn Rigler). Там вона прожила близько чотирьох років. Її вчили й жестової мови.

Слова без граматики

У статті в журналі Language 1974 року дослідники порівняли розвиток Джині з дитячим. Етап двослівних фраз у дітей триває від двох до шести тижнів. У Джині він розтягнувся більш ніж на п'ять місяців. Заперечення вона й через півтора року будувала найпростішим способом, ставлячи «ні» на початок: No stay hospital. У її мовленні не було питальних слів, вказівних займенників і взагалі займенників, крім першої особи. Словник тим часом ріс без упину.

Автори другої статті, у журналі Brain and Language, оцінили її граматику як рівень дитини двох — двох з половиною років. Водночас у завданнях на просторове мислення й упізнавання цілого за частинами вона показувала результати від восьмирічного до дорослого рівня. Висновок 1974 року був обережно-оптимістичним: Джині вчиться мови, отже, «принаймні певною мірою опанувати першу мову після критичного періоду, схоже, можливо».

Там само описано тест, який цей оптимізм обмежив. Під час дихотичного прослуховування (dichotic listening) людина чує в навушниках два різні слова водночас, по одному в кожне вухо. Праворукі люди зазвичай трохи краще впізнають слова правим вухом, бо воно прямо пов'язане з лівою півкулею, де зосереджена мова. Джині була праворука, але лівим вухом упізнавала всі слова, а правим — 16 відсотків, тобто на рівні вгадування. Таку різницю раніше бачили тільки в людей, яким роз'єднали півкулі або видалили одну. Дослідники припустили, що мовні зони лівої півкулі, які не працювали в дитинстві, не розвинулися і мову Джині опановує права півкуля, зайнята іншими функціями. Вони самі назвали це попередньою гіпотезою й передбачили, що така здатність до мови виявиться обмеженою.

Так і сталося. У статті 1981 року Кертісс підсумувала: за кілька років Джині засвоїла дуже мало синтаксису й морфології. Вона казала: «Father make Genie cry» («Батько робити Джині плакати»), «At school teacher give block» («У школі вчителька давати кубик»), «Applesauce buy store» («Яблучне пюре купити крамниця»). Зміст зрозумілий, слова стоять у певному порядку, але закінчень, допоміжних дієслів і сполучників немає. При цьому вона доречно відповідала на складні запитання, говорила про минуле й про причини подій. 1977 року, у дев'ятнадцять, вона виконувала низку немовних завдань на рівні десяти років і вище, а її розумовий вік, за словами Кертісс, зростав на рік щороку. Слухова короткочасна пам'ять лишалася на рівні трирічної дитини. Тепер Кертісс вважала, що випадок Джині підтримує ідею критичного періоду.

Наука, опіка і гроші

Від самого початку команда не мала згоди в тому, що важливіше: лікувати чи вивчати. Ріґлер був водночас терапевтом Джині, її прийомним батьком і керівником дослідницького проєкту. Сам він визнавав, що фахівці зазвичай не поєднують таких ролей, і пояснював це браком іншого дому для дівчинки. Він зібрав сотні відеозаписів і результати незліченних тестів, але, як розповідає фільм NOVA, так і не окреслив чітко власного дослідження. Восени 1974 року NIMH після кількох попереджень припинив фінансування: дані, на думку інституту, збирали в науково непридатний спосіб.

Наступного року Ріґлери відмовилися від опіки. Улітку 1975 року Джині повернулася до матері, яку суд виправдав, у той самий будинок. Мати не впоралася. Почалися прийомні родини. В одній із них дівчинку суворо покарали за блювання, після чого вона боялася розтуляти рота й знову замовкла. Мати подала позов проти Гансена, Ріґлера, Кента, Кертісс і лікарні, звинувативши їх у надмірному тестуванні, яке ставили вище за добробут дитини. Ріґлер відповідав, що вимірювати поступ було його обов'язком за грантом і що тести здебільшого тішили Джині. Справу закінчили мировою угодою.

Кертісс розповіла The Guardian 2016 року, що востаннє мала звістку від Джині на початку 1980-х і відтоді їй не дозволяють ні побачитися з нею, ні написати. За даними газети, Джині перебуває під опікою штату Каліфорнія, а місце її проживання не розголошують. Кент сказав телеканалу ABC News 2008 року: «Ми впустили м'яч». Історик психології Гарлан Лейн (Harlan Lane) у фільмі NOVA сформулював дилему так: суворе дослідження часом відсуває інтереси дитини на друге місце, а якщо дбати лише про дитину, багато досліджень не варто й починати. У випадку Джині обидві ролі ще й дісталися одній людині. Ті самі запитання — чи можна вивчати дітей, які не здатні ні погодитися, ні відмовитися, — ставить «монстр-експеримент» із заїканням у сиротинці.

Чого випадок Джині не доводить

Повторити таке спостереження неможливо, тому його можна лише зіставляти з іншими. І тут видно слабкі місця. Джині позбавили не тільки мови: вона недоїдала, майже не рухалася, її били. Чи був її мозок здоровим від народження, невідомо. Шерлі, який спершу не бачив ознак ураження, після дослідження сну дійшов висновку, що вона була розумово відсталою від народження: на записах було незвично багато так званих сонних веретен. Кертісс заперечувала: у розумово відсталих людей розумовий вік не зростає на рік щороку. Питання лишилося відкритим, а без відповіді на нього не можна сказати, що саме завадило граматиці — пізній початок чи щось інше.

Є сумніви й щодо самих описів. Британський мовознавець Пітер Джонс (Peter Jones) 1995 року переглянув опубліковані дані й знайшов у них серйозні розбіжності. За переказом мовознавця Джеффрі Семпсона, йдеться про те, що в ранніх працях Кертісс подавала Джині як спростування тези про неможливість опанувати мову після дозрівання, а в пізніших — як її підтвердження, хоча нових даних не з'явилося. Порівняння статей 1974 і 1981 років цю зміну тону справді показує.

Надійніші свідчення прийшли з іншого боку. Глухі діти, які ростуть у родинах, де ніхто не знає жестової мови, іноді вперше стикаються з повноцінною мовою в шкільному чи навіть дорослому віці. При цьому їх люблять і годують. Дослідження таких людей підсумували 2018 року Рейчел Мейберрі та Роберт Клюндер: що довше дитина росте без мови, то гірше їй згодом дається граматика, і це стосується жестових мов так само, як усних. Автори наголошують, що це вже не гіпотеза Леннеберґа в первісному вигляді: він говорив про межу, а дані показують поступовий спад упродовж дитинства. Суперечки тривають про форму цієї кривої, а не про саме явище.

Як зазвичай розуміють історію Джині — і що тут не так

В Україні таких дітей часто називають «дітьми-мауглі», і вже ця назва збиває з пантелику.

«Джині — дика дитина, яка виросла серед тварин»

Джині виросла в приміському будинку, у власній родині. «Дикою дитиною» її назвали за аналогією з Віктором з Аверона, почасти через фільм Трюффо, який вийшов того самого місяця. Її ізолювали люди, і зробили це навмисно.

«Вона так і не навчилася говорити»

Навчилася, хоч і не так, як інші. Вона знала сотні слів, розповідала про минуле, пояснювала свої почуття, відповідала на запитання «чому». Їй не далася граматика: закінчення, службові слова, перебудова речення в запитання. Замовкла вона вже після 1975 року, у прийомній родині, і причиною було покарання.

«Її випадок довів, що після дитинства мову вивчити неможливо»

Перші звіти стверджували радше протилежне: якась частина мови доступна й після дозрівання. Пізніший висновок про критичний період спирається на одну дитину з тяжкою травмою й нез'ясованим станом мозку. Сучасне уявлення про те, що для першої мови є чутливий вік, тримається на дослідженнях багатьох людей, передусім глухих, а не на Джині. І стосується воно першої мови: дорослі, які в дитинстві мову опанували, вчать другу в будь-якому віці.

«Вона була розумово відсталою від народження»

Так вважав батько, і так згодом вважав Шерлі. Автори статей 1974 року дійшли іншого висновку: ранні медичні записи відсталості не показують, а відставання пояснюється ізоляцією. Остаточно цього вже не з'ясувати.

«Науковці використали її й покинули»

У цьому є правда: коли гроші скінчилися, сталого дому в Джині не виявилося, і саме про це колеги попереджали Ріґлерів заздалегідь. Але картина складніша. Ріґлери чотири роки ростили її у власній родині. Кертісс, за її словами, втратила зв'язок із Джині не з власної волі. Позов матері закінчився угодою, а не вироком.

«Це був експеримент над дитиною»

Експерименту ніхто не ставив: умови створив злочин батька, а науковці спостерігали за наслідками. Це клінічний випадок, як історії Фінеаса Гейджа чи пацієнта Г. М. Такі випадки підказують запитання, але самі рідко дають остаточні відповіді.

Історія Джині в культурі

• «Дика дитина» (L'Enfant sauvage), фільм Франсуа Трюффо, 1970. Стрічка про Віктора з Аверона та його вчителя Жана-Марка Ітара, знята до того, як про Джині стало відомо. Вона вплинула на те, як сприйняли дівчинку лікарі й преса. За словами Лейна у фільмі NOVA, Трюффо точно йде за звітами Ітара, але закінчує надією, якої в справжній історії не було: говорити Віктор не навчився.
• Расс Раймер, «Джині: наукова трагедія» (Genie: A Scientific Tragedy), 1993. Книжка журналіста, який перед тим надрукував про цю історію дві статті в журналі The New Yorker. Із самою Джині автор не зустрічався; рецензент видання Kirkus Reviews зауважив, що версії учасників про те, що пішло не так, розходяться. Українського видання знайти не вдалося.
• «Таємниця дикої дитини» (Secret of the Wild Child), документальний фільм циклу NOVA, 1990-ті. Побудований на архівних відеозаписах занять із Джині та інтерв'ю з Кертісс, Кентом, Ріґлерами, Шерлі, Гансеном і адвокатами матері. Дає слово обом сторонам суперечки. Фільм отримав премію «Еммі».
• «Пересмішник не співатиме» (Mockingbird Don't Sing), художній фільм Гаррі Бромлі-Девенпорта, 2001. Імена дійових осіб змінено. Рецензент видання Film Threat зауважив, що з учасників подій зі знімальною групою співпрацювала тільки Кертісс, тож фільм показує її версію й не пояснює, як таку відому справу могли так занедбати. Українська назва тут — наш переклад.

Що випливає з історії Джині

• Слова і граматика засвоюються по-різному. Словник Джині ріс швидко й без видимої межі, граматика зупинилася на рівні дворічної дитини.
• Мова і мислення — не одне й те саме. Людина з уривчастим мовленням може розв'язувати просторові задачі на дорослому рівні, пам'ятати минуле й міркувати про причини.
• Для першої мови ранні роки важать дуже багато. Це підтверджують дослідження людей, які пізно отримали доступ до мови. Тому глухим дітям потрібна повноцінна мова — жестова чи усна — якомога раніше.
• Один випадок не є доказом. Де неможливий контроль, немає й певності, яка з багатьох бід спричинила наслідок.
• Дослідник не може бути водночас опікуном і терапевтом дитини, яку вивчає. А перш ніж починати, треба знати, хто залишиться з нею, коли скінчиться грант.