Найвідоміші досліди й випадки з історії психології: що відбулося насправді, що вони показали і за що їх критикують.
«Блакитноокі й кароокі» — вправа, якою вчителька Джейн Елліотт 1968 року показала третьокласникам з Айови, що таке дискримінація, поділивши клас за кольором очей. Це шкільний урок, а не науковий експеримент: перевірки виявили помірний короткий ефект і стрес в учасників.
Ефект свідка — це явище, за якого людина рідше й повільніше допомагає в біді, коли поруч є інші свідки. Його почали вивчати після вбивства Кітті Дженовезе в Нью-Йорку 1964 року, хоча газетна історія про 38 байдужих сусідів виявилася здебільшого неправдивою.
Фінеас Гейдж — американський бригадир, якому 1848 року залізний стрижень пробив голову й ушкодив лобову частку мозку. Він вижив, але змінився на вдачу. Легенда про довічне падіння не має опори в джерелах: згодом Гейдж роками працював візником.
«Всесвіт-25» — дослід американського дослідника Джона Калгуна, розпочатий 1968 року: колонія мишей у загоні з необмеженою їжею виросла до 2200 тварин, перестала розмножуватися й вимерла. Його часто подають як пророцтво про людство, але це одне спостереження, яке на людях не підтвердилося.
Джині — псевдонім американської дівчинки, яку батько понад одинадцять років тримав замкненою й без мови. Після 1970 року вона швидко вивчила сотні слів, але граматики майже не опанувала. Її випадок став головним прикладом у суперечці про критичний період для мови й уроком дослідницької етики.
Досліди Гарлоу — серія експериментів 1950–1970-х років, у яких дитинчат макак-резусів вирощували з дротяною і тканинною «матерями». Мавпенята трималися м'якої «матері», навіть коли годувала дротяна: прив'язаність не зводиться до годування. Пізніші досліди з ізоляцією критикують як жорстокі.
Досліди Мартіна Селіґмана і Стівена Маєра 1967 року: собаки, які не могли вимкнути електричний струм, наступного дня не тікали від нього й там, де втеча була можлива. Так з'явилося поняття вивченої безпорадності, а через пів століття автори самі переглянули його пояснення.
«Добрий самарянин» — дослід Джона Дарлі й Деніела Бетсона, проведений 1970 року й описаний 1973-го. Семінаристи йшли виголошувати промову і дорогою минали людину, якій нібито було зле. Із тих, хто не поспішав, допомогли 63%, із тих, кого підганяли, — 10%.
«Невидима горила» — дослід Деніела Саймонса і Крістофера Шабрі 1999 року: глядачі рахували передачі м'яча на відео й часто не помічали жінку в костюмі горили, яка проходила крізь кадр. Це найвідоміша демонстрація сліпоти через неувагу.
«Незнайома ситуація» — двадцятихвилинна лабораторна процедура, яку в 1960-х роках створила Мері Ейнсворт: однорічну дитину двічі ненадовго розлучають із матір'ю і за тим, як вона зустрічає матір, визначають тип прив'язаності.
Експеримент «Печера розбійників» — дослід Музафера Шеріфа 1954 року в літньому таборі: дві групи хлопців довели до ворожнечі змаганнями, а помирили спільними справами. Архіви показали, що конфлікт підігрівали самі дослідники.
Експеримент Аша — серія дослідів 1950-х років, у яких людина мала вголос порівняти довжину ліній після того, як уся група одностайно назвала хибну відповідь. Більшість відхилила третину оцінок, але майже дві третини відповідей лишилися правильними.
Експеримент із лялькою Бобо — серія дослідів Альберта Бандури 1961–1965 років, у яких діти дошкільного віку відтворювали побачені в дорослого удари по надувній ляльці. Досліди показали, що нову поведінку можна засвоїти з самого спостереження.
Експеримент Лофтус — два досліди Елізабет Лофтус і Джона Палмера 1974 року. Студенти дивилися фільми про аварії й оцінювали швидкість машин; оцінка залежала від дієслова в запитанні, а через тиждень після слова «врізалися» частіше «пригадували» розбите скло, якого не було.
Експеримент Мілґрема — дослід, опублікований 1963 року: звичайні люди за вказівкою дослідника карали іншу людину ударами струму, як вони вважали, дедалі сильнішими. До кінця шкали дійшли 26 із 40 учасників. Пізніші дослідження підтвердили цифри, але поставили під сумнів їх пояснення.
Експеримент Розенгана — дослід, описаний 1973 року: здорові люди, поскаржившись на голоси, нібито потрапили до дванадцяти психіатричних лікарень, і персонал жодного разу не розпізнав удавання. Розслідування 2019 року поставило під сумнів достовірність самої статті.
У досліді Леона Фестінґера і Джеймса Карлсміта (1959) студенти за 1 або 20 доларів казали іншій людині, що нудна робота була цікава. Ті, кому заплатили долар, потім і самі оцінили її вище. Так перевіряли теорію когнітивного дисонансу.
Експеримент Форера — аудиторний дослід американського психолога Бертрама Форера, описаний 1949 року: 39 студентів отримали однаковий «особистий» опис характеру й оцінили його в середньому на 4,26 з 5. Схильність упізнавати себе в загальних фразах називають ефектом Барнума, або ефектом Форера.
Ефект Пігмаліона — явище, коли очікування однієї людини щодо іншої справджуються самі. Назва походить від досліду Роберта Розенталя і Ленор Джейкобсон 1964–1965 років: школярі, яких учителям навмання назвали «перспективними», за рік додали в IQ трохи більше за решту.
«Задимлена кімната» — дослід Бібба Латане і Джона Дарлі 1968 року: студенти, які сиділи самі, здебільшого повідомляли про дим у кімнаті, а поруч із незворушними сусідами — лише кожен десятий. Разом із дослідом про вдаваний напад він започаткував вивчення ефекту свідка.
Зефірний тест — досліди Волтера Мішела кінця 1960-х, у яких дошкільнята чекали на бажані ласощі. Вони показали, що чекати допомагає вміння відвернути увагу. Гучний висновок про те, що терплячі діти стають успішнішими, на великих вибірках майже не підтвердився.
«Маленький Альберт» — дослід Джона Вотсона і Розалі Рейнер, описаний 1920 року: у немовляти намагалися виробити страх перед білим щуром, поєднуючи тварину з гучним звуком. Пізніші дослідники показали, що результат був слабшим і непевнішим, ніж пишуть підручники.
«Монстр-експеримент» — дослід 1939 року в сиротинці американського міста Давенпорт: шістьом дітям зі звичайним мовленням казали, що вони починають заїкатися. Заїками діти не стали, але почали боятися говорити. 2007 року штат Айова виплатив учасникам 925 тисяч доларів.
«Парк щурів» — досліди канадського психолога Брюса Александера 1978–1981 років: щури в просторому загоні з товариством пили в кілька разів менше морфіну, ніж самотні щури в клітках. Повторити результат не вдалося, а гасло «залежність — це самотність» із нього не випливає.
Пацієнт Г. М. — Генрі Молейсон (1926–2008), якому 1953 року, лікуючи епілепсію, вирізали частину обох скроневих часток мозку. Він утратив здатність запам'ятовувати нові події, але зберіг інтелект і міг набувати навичок. Його випадок показав, що пам'ять складається з кількох систем.
Досліди Павлова — серія експериментів на собаках, у яких фізіолог Іван Павлов на початку XX століття показав: нейтральний сигнал, що кілька разів передував їжі, сам починає викликати слиновиділення. Так було описано умовний рефлекс.
Стенфордський тюремний експеримент — дослід Філіпа Зімбардо 1971 року: студенти в ролях охоронців і в'язнів провели шість днів у підвалі університету, і частина охоронців вдалася до принижень. Архіви показали, що жорстокість не виникла сама: до неї підштовхували дослідники.
«Третя хвиля» — вправа, яку 1967 року вчитель історії Рон Джонс провів зі школярами в Пало-Альто, щоб показати, як люди приймають диктатуру. Це не науковий експеримент: відомий він переважно з оповідання самого Джонса, і лише частину подробиць підтверджують інші свідчення.
MK-Ultra — таємна програма ЦРУ, затверджена 1953 року: розвідка шукала способи керувати поведінкою людини за допомогою ЛСД, гіпнозу та інших засобів і випробовувала їх, зокрема, на людях, які про це не знали. Архів знищили 1973 року; про програму відомо зі звітів Сенату США 1976 і 1977 років.