Окситоцин: гормон прив'язаності

Окситоцин (oxytocin) — невелика молекула з дев'яти амінокислот, яку виробляють нервові клітини гіпоталамуса, ділянки в основі мозку. У крові вона працює як гормон: скорочує матку під час пологів і допомагає виділятися молоку, коли жінка годує дитину. У самому мозку окситоцин передає сигнали між нервовими клітинами, і саме ця друга роль зробила його знаменитим.

У порадах про стосунки часто пишуть: обіймайтеся щонайменше двадцять секунд, тоді в організмі виробиться окситоцин, «гормон любові», і ви станете ближчими. Звучить як точна наука. Насправді точно відомо, що окситоцин робить під час пологів і годування. Що він робить із почуттями людей, відомо набагато гірше: найгучніші досліди на цю тему не витримали перевірки.

Ця стаття розповідає, що про окситоцин знає наука. Порад щодо ліків у ній немає: препарати окситоцину призначають лікарі, і всі питання про них — до лікаря.

Що це за речовина і де вона виробляється

Назву утворили від грецьких слів, що означають «швидкі пологи». Окситоцин виробляють великі нейрони двох ядер гіпоталамуса — паравентрикулярного й супраоптичного. Їхні довгі відростки тягнуться вниз, у задню частку гіпофіза — залози завбільшки з квасолину, що лежить під мозком. Там окситоцин накопичується і за сигналом тих самих нейронів виходить у кров. Так цей шлях описує підручник анатомії та фізіології OpenStax. Є окситоцин і в жінок, і в чоловіків.

Другий шлях коротший і вивчений гірше. Частина окситоцину виділяється просто в мозку: і з великих нейронів гіпоталамуса, і з дрібніших клітин, відростки яких ідуть до інших ділянок. Там він змінює роботу нервових клітин, що мають до нього рецептор. Такий рецептор відомий лише один, і його ген описали 1992 року, як сказано в огляді 2009 року про роль окситоцину в мозку.

Ці два шляхи майже не сполучаються. Між кров'ю і мозком є бар'єр, і окситоцин із крові крізь нього практично не проходить. Тому рівень окситоцину в крові мало що каже про те, що відбувається в мозку. Ґарет Ленґ (Gareth Leng) і Майк Людвіґ (Mike Ludwig) з Единбурзького університету, які багато років вивчають цей гормон, називають твердження, ніби аналіз крові відображає виділення окситоцину в мозку, «у кращому разі сумнівними». Це застереження ще знадобиться.

Як відкрили окситоцин: Дейл і дю Віньо

1906 року британський фізіолог Генрі Дейл (Henry Dale) вивчав дію ріжків — грибка, що росте на житі, — і принагідно помітив, що витяжка із задньої частки гіпофіза змушує матку скорочуватися. У 1910–1911 роках інші дослідники описали другу дію цієї витяжки: вона викликає виділення молока. Сам Дейл 1936 року отримав Нобелівську премію, але за іншу роботу — про хімічну передачу нервових імпульсів.

Яка саме речовина діє у витяжці, з'ясував американський біохімік Вінсент дю Віньо (Vincent du Vigneaud) з медичного коледжу Корнелльського університету. 1953 року він визначив, у якому порядку з'єднані амінокислоти окситоцину, а невдовзі зібрав таку саму молекулу в лабораторії. Вона нагадує цифру 6 або 9: кільце, замкнене двома атомами сірки, і короткий «хвіст». Синтетична речовина діяла так само, як природна. Це був перший синтез гормону-поліпептиду, і 1955 року дю Віньо отримав за нього Нобелівську премію з хімії.

Відтоді синтетичний окситоцин застосовують в акушерстві. Коли і як — вирішують лікарі.

Окситоцин у тілі: пологи й годування грудьми

Наприкінці вагітності матка утворює більше рецепторів до окситоцину і стає чутливішою до нього. Під час пологів працює коло, яке саме себе підсилює. Окситоцин скорочує матку, і голівка дитини тисне на шийку матки. Розтягнення шийки дає гіпоталамусу сигнал виділити ще окситоцину, і перейми сильнішають. Так триває, доки дитина не народиться.

Після пологів окситоцин потрібен для годування. Коли немовля смокче груди, нервові закінчення в соску подають сигнал гіпоталамусу. Той виділяє окситоцин, і за лічені секунди клітини навколо молочних проток скорочуються й виштовхують молоко.

Наскільки ця робота незамінна, показали миші, в яких вимкнули ген окситоцину або ген його рецептора. Вони дбають про дитинчат як звичайні матері, але вигодувати їх не можуть: молоко не виділяється.

Окситоцин і поведінка: що показали тварини

Що прив'язаність дитинчати до матері тримається не на їжі, психологи знали ще з дослідів Гарлоу з мавпами і з праць Джона Боулбі, автора теорії прив'язаності. Фізіологи тим часом шукали, які речовини в мозку запускають турботу про потомство і тримають пару разом. Окситоцин був очевидним кандидатом: він і так виділяється під час пологів та годування.

Щури: материнська поведінка

1979 року американські дослідники Корт Педерсен (Cort Pedersen) і Артур Прейндж (Arthur Prange) увели окситоцин у шлуночки мозку самицям щурів, які ніколи не народжували, і підклали їм чужих щуренят. За дві години 42 відсотки самиць поводилися як матері: збирали щуренят докупи, вилизували їх, будували гніздо, переносили в нього малих. Серед тварин, які отримали сольовий розчин, так не поводилася жодна. Гормон діяв лише на тлі естрогену: з 13 самиць, яким після видалення яєчників увели естрадіол, матерями стали 11, а з 14 без естрадіолу — жодна.

Згодом одні лабораторії цей результат повторили, інші ні: успіх залежав від дрібниць на зразок того, скільки часу тварина звикала до клітки. Ленґ і Людвіґ у критичному огляді 2022 року зауважують, що доза була більша за весь запас окситоцину в мозку щура. Їхній висновок обережний: великі дози окситоцину можуть полегшити початок материнської поведінки в щурів і овець, але тільки в самиць, уже підготованих статевими гормонами.

Степові полівки: пари на роки

Степова, або прерійна, полівка (Microtus ochrogaster) — північноамериканський гризун, рідкісний серед ссавців тим, що самець і самиця утворюють тривалу пару. Вони живуть в одному гнізді, разом ростять малих і проганяють чужинців. Споріднена гірська полівка пар не утворює.

Американський психіатр Томас Інсел (Thomas Insel) 1992 року показав, що в мозку цих двох видів рецептори окситоцину розташовані по-різному. 1994 року вийшов дослід групи біологині Сью Картер (Sue Carter), у якому брав участь і Інсел. Самицям степової полівки вводили окситоцин у шлуночки мозку і на шість годин підсаджували самця. Після цього самиця воліла бути саме з ним, а не з незнайомцем. Окситоцин, уведений під шкіру, такої дії не мав, а речовина, що блокує рецептор окситоцину, ефект знімала.

Нейробіолог Ларрі Янґ (Larry Young) з колегами звів ці дані в модель. Під час парування в ділянках мозку, пов'язаних із винагородою, одночасно спрацьовують рецептори окситоцину (та спорідненого з ним вазопресину) і рецептори дофаміну. Так запах і вигляд саме цього партнера стають для тварини бажаними.

Поправка 2023 року

Усі ці досліди були фармакологічні: тваринам щось уводили. 2023 року дослідники з Каліфорнійського університету в Сан-Франциско і Стенфорда перевірили модель генетично. Вони створили три лінії степових полівок, у яких рецептор окситоцину не працює взагалі. На подив самих авторів, такі тварини утворювали пари так само, як звичайні: трималися свого партнера і проганяли чужих. Самиці без рецептора народжували живих дитинчат і частину з них вигодовували, хоча приплодів у них виживало менше.

Автори пропонують два пояснення. Можливо, речовини, якими користувалися в давніших дослідах, діяли не лише на рецептор окситоцину. Або ж мозок, який від зародка розвивався без цього рецептора, навчився обходитися іншими шляхами. Хай там як, навіть у полівок окситоцин — не єдиний «клей» пари.

Люди: «Окситоцин підвищує довіру»

2005 року журнал Nature надрукував статтю з назвою-твердженням: «Окситоцин підвищує довіру в людей». Серед її авторів були економісти Міхаель Косфельд (Michael Kosfeld) та Ернст Фер (Ernst Fehr) і нейроекономіст Пол Зак (Paul Zak). 58 чоловіків отримали в ніс спрей з окситоцином або плацебо і зіграли в «гру на довіру». Інвестор має 12 грошових одиниць і може передати будь-яку частину незнайомому отримувачеві. Передане потроюється, а отримувач сам вирішує, скільки повернути. Що більше інвестор віддає, то більше він довіряє. Після окситоцину інвестори передавали в середньому 9,6 одиниці, після плацебо — 8,1. У контрольному досліді з 61 учасником ризик був той самий, але грошима розпоряджалася не людина, і там окситоцин нічого не змінив.

Стаття стала найцитованішою працею про окситоцин за всю історію. Преса назвала його «гормоном любові», «рідкою довірою» і «молекулою моралі». В інтернет-крамницях з'явився спрей, що нібито додає довіри, а науковці запропонували випробувати окситоцин у сімейній терапії та при аутизмі.

Що показала перевірка

2015 року Ґідеон Наве (Gideon Nave), Колін Камерер (Colin Camerer) і Майкл Маккалох (Michael McCullough) зібрали всі досліди, де учасникам давали спрей і пропонували гру на довіру. Спроб повторити результат було шість. Разом із першим дослідом це сім робіт і 481 учасник. Спільний ефект виявився малим і статистично не відрізнявся від нуля. Автори підрахували: щоб надійно помітити навіть найбільший ефект, який ці дані ще допускають, потрібно понад 400 учасників в одному досліді, а не кілька десятків.

Таке дослідження провели. 2020 року Керолін Деклерк (Carolyn Declerck) з Антверпенського університету з колегами, серед яких був і Ернст Фер, опублікувала повторення з планом, зареєстрованим заздалегідь. У ньому взяли участь 677 чоловіків в Антверпені й Магдебурзі. Головна гіпотеза не підтвердилася: окситоцин не збільшив довіри. Натяк на ефект був лише в недовірливих від природи людей в анонімних умовах, але цього аналізу не планували наперед, і автори самі просять його перевірити. Їхній висновок: просту й загальну гіпотезу «окситоцин підвищує довіру» більше не можна підтримувати.

Чому ж перші результати здавалися такими переконливими? Частину відповіді дала бельгійська лабораторія з Лувена, яка 2016 року «відкрила власну шухляду». За 2009–2014 роки вона провела вісім дослідів зі спреєм на 453 людях. Результати надто часто виявлялися не такими, як очікували, а з п'яти надрукованих статей лише одна повідомляла про нульовий результат. Невдалі досліди просто не потрапляли в журнали.

Чому результати не тримаються: спрей, аналізи, малі вибірки

Чи доходить спрей до мозку

Майже всі досліди на людях спираються на припущення, що окситоцин із носа потрапляє в мозок. Ленґ і Людвіґ 2016 року назвали свій огляд «Окситоцин у ніс: міфи та ілюзії». До спинномозкової рідини, пишуть вони, доходить дуже мала частка величезної дози; за однією з оцінок — близько двох тисячних відсотка. У дослідах на макаках спрей доставляв окситоцин у мозок не краще, ніж укол у вену. Натомість у крові рівень гормону після спрею стає набагато вищим за природний, а діяти він може і на серце, і на травний канал. Тож навіть коли спрей щось змінює в поведінці, причина може бути не в мозку.

Що насправді вимірюють у крові

Друга група дослідів шукала зв'язок між рівнем окситоцину в крові й поведінкою. Маккалох із колегами 2013 року показав, що популярні з 2004 року комерційні набори для аналізу ненадійні. Якщо плазму крові спершу не очистити, вони «бачать» разом з окситоцином інші молекули і видають числа, які на порядки розходяться з перевіреними методами. У найцитованіших працях рівень окситоцину в неочищеній плазмі становив сотні пікограмів на мілілітр, а в очищеній — від 1,6 до 11. Два способи часто навіть не узгоджуються між собою: у кого більше за одним, у того не обов'язково більше за другим.

Малі вибірки

2016 року Гассе Валум (Hasse Walum), Ірвін Волдман (Irwin Waldman) і Ларрі Янґ — той самий дослідник полівок — оцінили статистику дослідів зі спреєм. У типовому досліді на здорових людях було 49 учасників. Якщо ефект окситоцину справді такий, як дають метааналізи, то такий дослід помітить його лише в 16 випадках зі 100; для надійного результату потрібно близько 350 людей. Коли малих дослідів багато, а друкують переважно ті, що «вдалися», значна частина надрукованого — випадковість. Автори дійшли висновку, що більшість опублікованих результатів про спрей з окситоцином, найпевніше, не відображає справжніх ефектів.

Темний бік окситоцину і надії на ліки

Якщо окситоцин зближує, то з ким? Нідерландський психолог Карстен де Дре (Carsten De Dreu) 2010 року описав у журналі Science три досліди, де чоловіки після спрею ухвалювали рішення про гроші — власні, своєї групи і групи суперників. Після окситоцину вони більше довіряли «своїм» і охочіше з ними співпрацювали, а проти чужих частіше вдавалися до захисної агресії. Наступного року він опублікував ще п'ять дослідів. У них нідерландці після окситоцину швидше пов'язували добрі слова з нідерландськими іменами, ніж із німецькими чи арабськими, і в моральних дилемах неохочіше жертвували «своїми». Де Дре зробив висновок, що окситоцин посилює прихильність до своєї групи і, меншою мірою, неприязнь до чужої, тож називати його «речовиною любові» без розбору не можна.

Ця поправка до красивої історії теж стоїть на хисткому ґрунті. Досліди де Дре проведено з тим самим спреєм, на таких самих невеликих групах і лише на чоловіках, тому всі закиди з попереднього розділу стосуються і їх. «Темний бік» окситоцину в людей — така сама неперевірена гіпотеза, як і «світлий».

Найбільші надії покладали на лікування аутизму: якщо в тварин окситоцин пов'язаний із соціальною поведінкою, може, він допоможе людям, яким важко спілкуватися? Перші досліди, на 13–15 учасниках, обнадіювали. 2021 року «Медичний журнал Нової Англії» надрукував результати великого випробування під керівництвом Лінмарі Сікіч (Linmarie Sikich): 290 дітей і підлітків з розладами аутистичного спектра протягом 24 тижнів щодня отримували спрей з окситоцином або плацебо. Оцінка труднощів у спілкуванні покращилася в обох групах однаково: на 3,7 бала з окситоцином і на 3,5 з плацебо. Ще одне випробування, на 106 пацієнтах, теж не виявило впливу на основні прояви аутизму. Це приклад гіпотези, яку чесно перевірили і яка не підтвердилася. Як допомагати дитині з аутизмом, вирішують із фахівцями, а не за новинами про гормони.

Як зазвичай розуміють окситоцин — і що тут не так

«Окситоцин — це гормон любові й обіймів»

Як гормон, тобто в крові, окситоцин керує переймами та виділенням молока. Його участь у прив'язаності показано на тваринах, під час уведення просто в мозок, і навіть там картина складніша, ніж здавалося: полівки без рецептора окситоцину однаково утворюють пари. Виміряти окситоцин у мозку людини, яка закохана чи обіймає дитину, сьогодні неможливо, а рівень у крові про мозок майже нічого не каже.

«Спрей з окситоцином робить людей довірливішими»

На цьому твердженні тримався дослід 2005 року. Сім дослідів разом дали ефект, близький до нуля, а велике повторення 2020 року за участю одного з перших авторів його не знайшло. До того ж невідомо, чи доходить окситоцин зі спрею до мозку в помітній кількості.

«Двадцять секунд обіймів підвищують рівень окситоцину»

Число двадцять узято з досліду Карен Ґрюен (Karen Grewen) і Кетлін Лайт (Kathleen Light), опублікованого 2003 року. Одні пари десять хвилин трималися за руки й дивилися романтичне відео, а наприкінці обіймалися на двадцять секунд. Інші просто відпочивали. Потім усі виголошували промову перед слухачами, і в тих, хто перед цим побув із партнером, тиск і пульс зростали менше. Обіймів різної тривалості не порівнювали, а в анотації статті окситоцин не згадано взагалі. У другій роботі тих самих авторів (2005) 59 жінок, які казали, що партнер часто їх обіймає, мали в середньому вищий рівень окситоцину в крові й нижчий тиск. Це зв'язок, а не причина. А рівень окситоцину після зустрічі з партнером, під час стресового завдання, з частотою обіймів пов'язаний уже не був.

Обійми з близькою людиною справді заспокоюють, і це цінне спостереження. Але секундомір і слово «окситоцин» до нього додали переказувачі.

«Що більше окситоцину, то добріша й довірливіша людина»

Навіть якщо не зважати на вади аналізів, дані не складаються в таку пряму лінію. У дослідженні за участю 1158 людей найбільше довіряли іншим і ті, в кого окситоцину в крові було дуже багато, і ті, в кого дуже мало. А досліди де Дре, якщо їм вірити, показують прихильність лише до «своїх».

Що з цього випливає на практиці

• Близькість не потребує хімічного обґрунтування. Дотик, обійми й час разом важливі для стосунків незалежно від того, який гормон при цьому виділяється і чи виділяється.
• Спреї й добавки «з окситоцином» для довіри чи кохання не мають доказової основи. Окситоцин — рецептурний препарат для пологових залів, а не засіб для стосунків.
• До новини «вчені знайшли гормон довіри» варто поставити три запитання: скільки було учасників, чи повторив результат хтось інший і що саме вимірювали.
• Прив'язаність складається з досвіду, а не з однієї молекули. Як саме вона виростає з повсякденної турботи, описує теорія прив'язаності.
• Історія окситоцину показує, як наука виправляє себе. Гучний результат 2005 року перевірили, у перевірці взяв участь один із його авторів, і висновок переглянули.