Піраміда потреб Маслоу: ідея і критика

Піраміда потреб Маслоу — це популярне зображення теорії мотивації, яку 1943 року запропонував американський психолог Абрагам Маслоу (Abraham Maslow). За цією теорією, базові потреби людини утворюють ієрархію: фізіологічні потреби, безпека, любов, повага і самоактуалізація, тобто прагнення здійснити свої здібності. Що нагальніша потреба не задоволена, то сильніше вона керує людиною. Коли її більш-менш задоволено, на перший план виходить наступна.

Уявімо людину, яка кілька днів нічого не їла. Їй не до кар'єри й не до живопису: вона думає про їжу. Коли вона наїсться й матиме безпечний дах над головою, її почне турбувати інше: чи є з ким поговорити, чи поважають її на роботі, чи своєю справою вона взагалі займається. Приблизно так пояснював свою думку й сам Маслоу.

Теорію знають із малюнка: трикутник із п'яти ярусів, де внизу їжа і сон, а на вершині самоактуалізація. Проте такого малюнка Маслоу не малював, порядку потреб не вважав жорстким, а дослідження підтвердили його теорію лише частково.

Що писав Маслоу 1943 року

Стаття «Теорія людської мотивації» (A Theory of Human Motivation) вийшла в журналі Psychological Review. Маслоу назвав у ній «щонайменше п'ять» груп цілей, які вважав базовими потребами.

• Фізіологічні потреби. Голод, спрага, сон. Якщо людині бракує всього одразу, найсильнішим буде саме голод.
• Безпека. Захищеність, передбачуваний і впорядкований світ.
• Любов. Прихильність, близькі стосунки, належність до свого кола.
• Повага. Самоповага і визнання з боку інших.
• Самоактуалізація (self-actualization). Бажання стати тим, ким людина здатна стати. «Музикант мусить творити музику, художник — малювати, поет — писати», — пояснював Маслоу. Сам термін він узяв у невролога Курта Ґольдштайна (Kurt Goldstein).

Ці потреби, за Маслоу, утворюють «ієрархію відносної нагальності» (hierarchy of relative prepotency). Найвідоміша його фраза про це: людина справді живе хлібом єдиним, коли хліба немає. А коли хліба вдосталь, з'являються інші, «вищі» потреби, і вже вони, а не голод, керують поведінкою.

Поруч із п'ятьма групами Маслоу згадав іще бажання знати й розуміти, а також умови, без яких базових потреб не задовольнити: свободу слова, справедливість, чесність. У книжці «Мотивація й особистість» (Motivation and Personality, 1954), куди увійшла ця теорія, є й естетичні потреби, а третя група називається «належність і любов».

Стаття була теоретичною. Маслоу писав, що спирається передусім на клінічний досвід, тобто на спостереження за людьми, з якими працював, і що вона має стати програмою для майбутніх досліджень. Про самоактуалізацію він сказав прямо: ми знаємо про неї небагато, і це завдання для науки.

Застереження, які загубилися в переказах

Цілий розділ статті 1943 року Маслоу відвів уточненням. У популярному викладі їх зазвичай немає.

Порядок не жорсткий. Досі ми говорили так, ніби ця ієрархія має сталий порядок, пише Маслоу, але насправді вона далеко не така жорстка. І перелічує винятки. Для декого самоповага важливіша за любов. Є люди з природженим потягом до творчості, які творять попри те, що їхні базові потреби не задоволено. Людина, яка довго жила в нужді, може до кінця життя вдовольнятися тим, що має досить їжі. А ті, хто віддає все заради ідеалу, стають мучениками.

Потребу не треба задовольняти повністю. Слова «коли одну потребу задоволено, з'являється інша» можуть створити хибне враження, ніби потреба має бути задоволена на сто відсотків, застерігає Маслоу. Насправді більшість звичайних людей водночас частково задоволені й частково не задоволені в усіх своїх базових потребах. Для прикладу він навів числа, які сам назвав довільними: пересічна людина задоволена, можливо, на 85 відсотків у фізіологічних потребах, на 70 — у безпеці, на 50 — у любові, на 40 — у повазі й на 10 — у самоактуалізації. Нова потреба не вмикається раптово, а проступає поволі.

За вчинком стоїть не одна потреба. Будь-яку поведінку, писав Маслоу, зазвичай визначають кілька базових потреб одразу або й усі разом.

Теорія не всесвітня. Маслоу не стверджував, що його перелік остаточний чи однаковий для всіх культур. Він вважав лише, що базові потреби спільніші для людей, ніж поверхові бажання, які в кожній культурі свої.

Звідки взялася піраміда

2019 року дослідники менеджменту Тодд Бріджмен (Todd Bridgman), Стівен Каммінгс (Stephen Cummings) і Джон Баллард (John Ballard) надрукували в журналі Academy of Management Learning & Education розвідку «Хто збудував піраміду Маслоу?». Вони перечитали книжки, статті й видані щоденники Маслоу, а Баллард працював із його архівом в Університеті Акрона в штаті Огайо. Піраміди чи бодай трикутника вони не знайшли ніде. Маслоу, за їхніми словами, взагалі не подавав своєї ієрархії у вигляді схеми.

До світу бізнесу теорію приніс фахівець з управління Дуглас Макґреґор (Douglas McGregor). 1957 року він виклав її у промові в Массачусетському технологічному інституті, і статтю за цією промовою отримали 30 тисяч членів Американської асоціації менеджменту. Макґреґор, пишуть автори розвідки, спростив теорію, щоб нею було легше користуватися, і застереження Маслоу в його переказ не потрапили.

Перший відомий малюнок з'явився того самого 1957 року в підручнику Кіта Девіса (Keith Davis) «Людські стосунки в бізнесі». Це були сходи у формі прямокутного трикутника, на верхній сходинці яких чоловік у костюмі ставить прапор. А звичну піраміду автори вперше знайшли у статті «Як гроші мотивують людей», яку 1960 року надрукував у журналі Business Horizons психолог-консультант Чарльз Макдермід (Charles McDermid). Він радив керівникам за допомогою піраміди домагатися «найбільшої мотивації за найменших витрат».

Довгий час теорію зображали й інакше — як драбину. Піраміда остаточно перемогла у 1980-х роках, разом із поширенням підручників менеджменту. Маслоу прожив після публікації Макдерміда ще десять років. Свідчень, що він заперечував проти піраміди, автори розвідки не знайшли.

На їхню думку, драбина пасує до теорії краще. Людина на драбині тримається за кілька щаблів одразу й може рухатися і вгору, і вниз. А яруси піраміди розділені лініями, тому вона й підказує думку, якої Маслоу якраз не поділяв: людина ніби перебуває на одному рівні, поки не закриє його повністю.

Що показали перевірки

Перевіряти теорію почали в 1960-х роках, здебільшого на працівниках компаній. 1976 року Вагба (Wahba) і Брідвелл (Bridwell) зібрали ці дослідження в огляді «Маслоу, переглянутий». Вони відзначили, що теорію широко прийняли, хоча доказів бракувало. Десять досліджень, які статистично шукали в анкетах п'ять окремих груп потреб, і три, де люди розставляли потреби за важливістю, підтримали ієрархію лише частково. Опитування не дали чітких підтверджень, що незадоволена потреба стає панівною; винятком була самоактуалізація. Дослідження, в яких тих самих людей опитували кілька разів, не підтвердили, що задоволення однієї потреби пробуджує наступну. Автори зауважили й інше: теорію сформульовано так нечітко, що її важко перевірити.

Найбільшу перевірку провели 2011 року психологи Луїс Тей (Louis Tay) і Ед Дінер (Ed Diener) з Іллінойського університету. Вони взяли дані Всесвітнього опитування Ґеллапа за 2005–2010 роки: 60 865 людей зі 123 країн. Людей питали, чи вистачало їм грошей на їжу й житло, чи безпечно їм ходити самим, чи є на кого покластися, чи ставляться до них із повагою, чи навчилися вони вчора чогось нового, чи вільні у своїх рішеннях. Із відповідей склали шість потреб, близьких до описаних Маслоу, хоч і не тотожних їм: окремого запитання про самоактуалізацію в опитуванні не було.

Результат вийшов двоїстим.

• Потреби загальнолюдські. У всіх регіонах світу люди, чиї потреби задоволено, почувалися краще. З тих, у кого не було задоволено жодної з шести потреб, 82 відсотки оцінили своє життя не вище ніж на 5 балів із 10.
• Порядок є, але слабкий. Потреби в їжі, житлі та безпеці справді частіше бувають задоволені першими. Проте це, як пишуть автори, схильність, і не сильна: повагу люди часто мають і тоді, коли їм бракує безпеки.
• Кожна потреба важить сама по собі. Те, наскільки підтримка чи повага додають людині добрих почуттів, майже не залежало від того, чи задоволено її «нижчі» потреби.
• Різні потреби дають різне. Із їжею та житлом найтісніше пов'язана загальна оцінка власного життя, з підтримкою і повагою — щоденні приємні почуття.
• Базові потреби залежать від країни. Чи має людина їжу, житло й безпеку, великою мірою визначає суспільство, в якому вона живе. Для підтримки, поваги й самостійності такий зв'язок значно слабший.

Дінер підсумував це так: теорія Маслоу здебільшого слушна, бо задоволення названих ним потреб пов'язане зі щастям у культурах усього світу. Але людина може мати добрі стосунки й здійснювати себе навіть тоді, коли її базові потреби задоволено не повністю. Дослідження має й обмеження: людей опитали один раз, тож воно показує зв'язки, а не причини.

Слабке місце: самоактуалізовані люди

Уявлення про вершину ієрархії Маслоу склав на основі власного дослідження, яке описав 1950 року. Він сам попередив, що воно не має плану і не відповідає звичним вимогам до надійності та добору учасників: це був особистий пошук. Людей для нього Маслоу добирав сам серед знайомих, друзів, відомих сучасників та історичних постатей. До «досить певних» і «дуже ймовірних» прикладів він зарахував Авраама Лінкольна в останні роки життя, Томаса Джефферсона, Альберта Ейнштейна, Елеонору Рузвельт. Із трьох тисяч студентів, яких він перевірив, одразу придатним виявився один.

Даними були не тести, а цілісні враження, і сам автор визнавав, що дослідник у такому разі не може бути певний, де опис, а де його власна проекція. Імен живих учасників він не розкрив, тож повторити цю роботу ніхто не міг. Звідси головний закид критиків: портрет «самоактуалізованої людини» може відбивати цінності самого Маслоу та його середовища, а не загальний закон психіки.

Маслоу і народ сіксіка

Улітку 1938 року Маслоу близько шести тижнів прожив у резервації сіксіка (Siksika) в канадській провінції Альберта. Сіксіка — один із народів блекфут (Blackfoot). Поїхати туди йому порадила антропологиня Рут Бенедикт (Ruth Benedict). У книжці «Мотивація й особистість» він згадував, що головний урок тієї поїздки був такий: індіанці — насамперед люди, особистості, і лише потім блекфут. Його вразило, як мало в цій спільноті ворожості: на вісім сотень мешканців він нарахував п'ять бійок за п'ятнадцять років.

В інтернеті поширена гостріша версія: буцімто Маслоу запозичив піраміду в блекфут, узявши за зразок їхнє житло тіпі, і не згадав про це. Бріджмен і його співавтори відповідають просто: Маслоу піраміди не малював, тож і запозичити її не міг. У його текстах і в біографії вони не знайшли слідів того, що він перейняв у блекфут саму ієрархію.

2022 року про це написали й дослідники з канадського Університету Маунт-Роял разом зі старійшиною сіксіка Роєм Беар Чіфом (Roy Bear Chief). Їхній висновок: записи Маслоу не підтверджують, що знання блекфут помітно вплинули на ієрархію потреб, та й світоглядові цього народу вона не відповідає. Там людину бачать не як окрему особу, що сходить нагору, а як частину кола взаємних зв'язків. Водночас дослідник Раян Геві Гед (Ryan Heavy Head), який читав архівні матеріали Маслоу, вважає, що сіксіка сильно вплинули на його уявлення про зрілу, впевнену в собі людину. У рукописі 1939 року Маслоу писав, що 70–80 відсотків блекфут почуваються захищеніше, ніж найвпевненіші 5 відсотків його співвітчизників.

Отже, підтверджено, що поїздка змінила погляди Маслоу на людську природу. Що він привіз звідти готову ієрархію чи піраміду — ні.

Після Маслоу: самотрансценденція і перебудована піраміда

В останні роки життя Маслоу пішов далі за власну схему. У статті «Теорія Z» (1969) він розрізнив два типи самоактуалізованих людей. Одні «просто здорові», як-от Елеонора Рузвельт. Для других головними стають переживання, що виводять за межі власного «я»; серед прикладів він назвав письменника Олдоса Гакслі й, із застереженням «імовірно», Альберта Ейнштейна. Цього Маслоу не довершив: 1970 року він помер.

2006 року психолог Марк Колтко-Рівера (Mark Koltko-Rivera) у журналі Review of General Psychology показав, що підручникова п'ятиступенева версія не відповідає пізнім поглядам Маслоу. Над самоактуалізацією той поставив самотрансценденцію (self-transcendence): людина відсуває власні потреби заради служіння іншим чи справі, більшій за неї.

2010 року четверо психологів на чолі з Дугласом Кенріком (Douglas Kenrick) з Університету штату Аризона перебудували піраміду з погляду еволюційної біології. Чотири нижні рівні вони загалом зберегли: фізіологічні потреби, самозахист, приналежність, статус і повага. Самоактуалізацію прибрали, бо не вважають її окремою потребою, а зверху додали три рівні, пов'язані з продовженням роду: пошук партнера, збереження пари, турбота про дітей. Рівні в них намальовано так, що вони накладаються один на один: пізніші мотиви не скасовують ранніх. Та й ці автори визнали, що багато науковців бачить у піраміді Маслоу радше старомодну картинку, ніж чинну теорію.

Як зазвичай розуміють піраміду Маслоу — і що тут не так

«Спершу їжа, потім усе інше — строго по сходинках»

Так теорію подають найчастіше, і якраз від цього прочитання Маслоу застерігав. За його словами, людина водночас частково задоволена в усіх потребах, порядок має винятки, а наступна потреба проступає задовго до того, як попередню закрито. Дані Тея й Дінера показують те саме: люди в бідних країнах мають і повагу, і близькі стосунки, і радість від них, хоч їхні базові потреби задоволено не повністю.

«Маслоу намалював піраміду»

Ні в статті 1943 року, ні в книжці 1954 року, ні в архіві Маслоу піраміди немає. Її створили люди, які пристосовували теорію до потреб менеджменту, а закріпили підручники. Таке трапляється зі знаменитими ідеями: кривої з «горою дурості», якою ілюструють ефект Даннінга — Крюґера, теж немає в статті його авторів.

«Теорія доведена, і нею користуються психологи»

Теорія Маслоу — гіпотеза, яку він вивів із клінічних спостережень, а не з експериментів. Огляд 1976 року знайшов для неї лише часткову підтримку. Сам Дінер казав, що студенти вчать цю теорію, але про докази їм зазвичай не розповідають. Найміцніше піраміда тримається в курсах менеджменту й на тренінгах. Бріджмен пояснює це просто: з усього вступного курсу студенти запам'ятовують саме її. Від Маслоу в сучасній науці лишилася загальна думка, що в людей є кілька різних базових потреб і що без їжі та безпеки людині справді не до решти. Сходинки в їх суворому порядку не підтвердилися.

«Самоактуалізація — вершина й кінець»

Для самого Маслоу самоактуалізація не була станом, якого досягають раз і назавжди: він описував її як прагнення ставати дедалі більше собою. Наприкінці життя він писав про людей, які йдуть далі, до самотрансценденції. А в оновленій піраміді Кенріка самоактуалізації немає зовсім. Що саме вінчає людські мотиви, наука не встановила.

Що з цього випливає на практиці

• Піраміда — нагадування, а не інструкція. Вона корисна як перелік: людині потрібні і їжа, і безпека, і близькі, і повага, і справа, в якій вона себе здійснює. Виводити з неї, що кому потрібно «зараз», не варто.
• Не чекайте, доки закриється «низ». Підтримка, повага і змога чогось навчитися додають людям добрих почуттів і тоді, коли з грошима чи безпекою сутужно. Це стосується і учнів, і підлеглих, і близьких у скрутний час.
• Базові потреби — не лише особиста справа. Чи вистачає людині на їжу й чи безпечно їй на вулиці, залежить насамперед від суспільства, а не від її «рівня розвитку».
• Питайте про докази. Якщо на тренінгу чи в підручнику піраміду подають як закон психології, це переказ гіпотези 1943 року, до того ж спрощений.
• Самоактуалізація — не фініш. Маслоу описував її як рух, а пізніше шукав те, що лежить за нею.